Подружжя Сищенків потрапило під обстріл у Бахмуті. Чоловік втратив ноги, але хоче врятувати дружину
Олександр та Наталя Сищенки жили у Часовому Ярі. Але в лютому 2022 перебрались до Бахмута. Вони пенсіонери. І все в них було — син і донька, невістка і зять, онуки, собака та кіт. За два тижні до повномасштабного вторгнення в автокатастрофі загинув син. Олександр переїхав у бахмутський будинок загиблого сина, аби допомагати невістці. А потім почалась війна.
Мешканці Бахмута евакуювались. Поїхала і невістка з онукою. Наталя переїхала до Олександра, і разом вони продовжили жити в будинку сина. Залишились на господарстві. Годували собаку та кота. Кажуть, не думали, що будуть такі обстріли. Все думали: побахкають, побахкають та зупиняться. І точно не думали, що не зможуть вберегтися.
31 липня Олександр з Наталею йшли з церкви вулицею Бахмутською. Було пів на дванадцяту. Бахмут був звичним містом, яке штурмує ворог. Було сонячно, безлюдно і чутно, що зовсім поруч війна. По місту прилітало щодня. І обстріл, що почався, не був неочікуваним. Але саме він став фатальним.
«Почався обстріл міста. Він йшов якось з вулиці Миру. Ми чули, як він наближається. І тут стався вибух. Військові потім сказали, що касетний снаряд поруч з нами розірвався. Жінка встигла впасти. А я не встиг нічого зрозуміти. Вибух. Бачу — ніг у мене немає. Якось стало одразу ясно, що хоч і без ніг, але за життя треба боротися. З ногами нічого робити не намагався, бо якщо їх нема, то вже і не буде. Я це одразу зрозумів».
Поруч з відірваними ногами лежала його Наталя. У неї увесь лівий бік був у крові. Впевнившись, що дружина жива, Олександр зрозумів, що самостійно вони не можуть ані допомогу один одному надати, ані вибратися з цієї вулиці.
Останнє фото Олександра з сином
«Розумів, якщо нам не допоможуть, ми просто кров’ю стечем. Став звати хоча б когось на допомогу. Люди, що жили в будинках по цій вулиці, нарешті почули мене. Намагались викликати «швидку». Нам сказали, що вона їхатиме довго. Потім, не знаю як, приїхали військові на пікапі. Перетягнули все те, що залишилось від моїх ніг, знеболили. Допомогли і Наталі. Перенесли нас в пікап і повезли до Костянтинівки. Я б радий був цим військовим віддячити. Але навіть не знаю, як їх звуть і де вони зараз. Сподіваюсь, що живі».
Олександр повторює: про те, що тепер доведеться жити без ніг усвідомив одразу. Не було в нього відчаю або страху. Хотілось, щоб в Наталі ноги залишились і щоб вона могла ходити. Одразу після поранення, ще на вулиці Бахмутській, він бачив, що в дружини ноги є, щоправда, всі в крові. І з того самого часу йому дуже хотілось зберегти її ноги. У Наталі були опіки, відкриті переломи ніг, важко ушкоджені суглоби.
«Мене залишили в Костянтинівці. Прооперували. Операція тривала п'ять годин. Але живий залишився. Після наркозу прокинувся, поруч донька. Вона весь час думала, як мені сказати, що в мене немає ніг.
Причому через два тижні мені зробили ще одну операцію. Ще вище відняли одну ногу. Одразу було складно. А зараз, ну, що зміниш? Нічого. Впадати у відчай? Чим мені це допоможе?»
У Олександра в груді два уламки. Їх не видалятимуть — складно і небезпечно. Лікарі вирішили, що з ними він все ж таки зможе жити. З початку тривалого лікування Олександр і Наталя були в різних лікарнях. Її одразу відправили до Дніпра. Тут стабілізували їх стан, а далі потягом «Лікарі без кордонів» перевезли родину до Луцька. Лікування Олександра продовжилось в обласній лікарні, а Наталі — у опіковому центрі. Весь час лікарі намагались зберегти жінці ноги. Місяці складних операцій, двічі їй пересаджували шкіру. Лікарняне ліжко. Відчай. Все це супроводжувало дружину Олександра весь цей час. 8 місяців Олександр та Наталя не бачились.
Днями жінці зробили чергову операцію на гомілці. Загалом вона перенесла вже 10 операцій. У Наталі в пошкодженій нозі спеціальна конструкція — від коліна до гомілки вставлена пластина, вона тримає гомілковостопний суглоб. Ця нога коротше правої на 5 сантиметрів. Далі на Наталю чекає 11 операція — їй мають замінити кульшовий суглоб.
Така пластина стоїть у нозі Наталі Сищенко
Одна нога Наталі коротша на 5 сантиметрів
«Зараз робити операцію ще не можна. Кістки м’які. Потім будуть ставити імплант замість суглобу, бо він роздроблений уламком. Операція буде коштувати приблизно 120 000 гривень. Гроші на неї збирають волонтери. Донька звертається до всіх благодійних організацій. До того ж зараз Наталя проходить реабілітацію у приватному центрі. Там все класно. Нею займаються, вона там і живе. Нам зробили знижку, день перебування там коштує 2000 гривень. Наталя пробуде там два тижні».
Олександр з дружиною, родина доньки, дружина загиблого сина — всі втратили житло, роботу, місто. Живе Олександр разом з донькою та онукою у дитячому садочку в Луцьку. На родину виділили приміщення окремої групи. Через 10 днів нарешті і Наталя до них приєднається.
«8 місяців ми не бачились. Лікувались в різних лікарнях. Зараз всім складно. Але жити треба, тим більше, що всі намагаються допомагати. Я дивуюся, які тут люди. Доброзичливі, відверті, сердечні. Розуміють всю ситуацію. Допомагають».
Олександр і Наталя зустрілися після 8 місяців розлуки
У Олександра є протези. На них він намагається навчитися ходити. Вони дуже важкі і чоловікові складно до них звикнути. Хоча Олександр знає, що є другі протези — кращі, легші, зручніші.
«Дивлюсь, хлопці на протезах і танцюють, і бігають. А я тільки по садочку пройдусь — і важко, і боляче. Може, є якісь легші? Може, хтось підкаже. Мені сказали, що наступні протези мені положені через рік. Я не заперечую. Я потерплю. Буду тренуватися ходити на цих».
Наразі родині дуже потрібна допомога, хоча б на реабілітацію Наталі. Тож якщо ви можете підтримати переселенців з Бахмута, зробіть це, будь ласка.
Карта доньки Олександра та Наталі:
- 5168 7574 0787 2003 — отримувачка Ганна Шевченко.
P.S.: Олександр дуже хвилювався, що вдома, у Бахмуті, залишилися собака сина та кіт. Волонтери допомогли. Вивезли вівчарку Сема та кота Льоліка. Їх забрала дружина загиблого сина Олександра. Тепер собака та кіт живуть з нею.
Свої в Telegram 
