Андрій Батицький колекціонує каміння. Після війни запустить туристичні маршрути степами Донеччини
Андрій Батицький — фермер, краєзнавець, громадський діяч. Зараз він служить у Добропільському добробаті. Продовжує вирощувати власний великий сад, мріє про відновлення Донеччини і вже складає туристичні маршрути, якими скористаються українці, аби пізнати справжню красу степової Донеччини. Андрію Батицькому 58 років. І він впевнений, що всі свої мрії обов’язково реалізує. Свої поспілкувалися з ним про плани, мрії, війну та те, що донеччан робить українцям.
Їдемо з Андрієм його автівкою. На службі дали вихідний, і чоловік, як завжди, з гумором розповідає про те, як проходить його життя зараз. Мою увагу привертає розбите лобове скло. "Як так? — запитую, — ви ж водій акуратний". Боєць добровольчого батальйону докладає:
"22 квітня минулого року ракета прилетіла в штаб територіальної оборони у Добропіллі. Я був на чергуванні. Чую — літак летить. У вікно виглядаю, думаю, подивлюсь на літак. А це ракета була. Звук літака і ракети схожі. Декілька секунд я її бачив. Вогонь горить. Не дуже велика була. Випущена з літака. І точно в центр нашої будівлі. Корегування, мабуть, було".
Андрій Батицький вирощує яблука
Андрій ще до війни записався в добробат. Після початку повномасштабного вторгнення намагався швидше впоратися з садом, і 3 березня вже взяв до рук зброю. Для офіцера запасу відповідної посади в Добропільському добробаті не було, тому й пішов простим солдатом.
"24 лютого над нашою хатою пролетіли ракети в сторону Дніпра. Це вже був такий сигнал про початок війни. Спустошення, внутрішнього спустошення було. Не хотілося в це вірити. Але це факт. За нашу державу готовий все робить. Це наше, наші сім’ї. Держава, може, це високо сказано. Починаємо з чого? З нашої родини. У кожного є своя родина, своя Батьківщина. Мала батьківщина. Велика Батьківщина. Держава. Якось так. Це — наш обов’язок. Вони до нас прийшли. Ми повинні захистити себе".
Він таким патріотичним був завжди, і це всі на Добропільщині знають, але я запитую пана Андрія про сина. Він не служить. А з таким патріотичним батьком погоджується, що кожен чоловік повинен захищати Батьківщину.
"Він не придатний до служби за станом здоров’я, і зараз тримає наш родинний бізнес. Але він мені сказав: "Як час прийде, я піду". І це його вибір. Знаєте, ми застали радянський союз, цю перебудову. А він у мене народився в 91-му році 3 жовтня. Я йому сказав: "Синок, це твоя країна". Він ще підлітком брав участь в автопробігах патріотичних, знаєте, були такі, з прапорами. Він розуміє, що то — вже його. Ми — українці. Ми у себе живемо. Це — наш дім".
Андрій Батицький завжди жив та працював "на землі". Останнє десятиріччя вирощує яблука. Коли зрозумів, що саме таких садів не вистачає на його рідній Добропільщині, почав навчатися. Спочатку слухав старих садівників, і насадив у себе багато різних сортів. А потім вирішив, що треба садити ті яблука, які користуються попитом серед людей. Все в нього тут по-справжньому, по-науці, акуратно та правильно.
Яблуневий сад Андрія Батицького на Добропільщині
"Вчишся в процесі. Спочатку я накупив різних сортів, але з часом воно показує, що їх не треба було брати. Так і здобувається власний досвід у цій сфері. Вже знаєш потім, але виправити це не зможеш, бо воно вже росте у тебе. І так довелося сім рядків викорчувати. Земля повинна відпочити. Ось вже три роки відпочиває. Тут війна почалась. Ще може пару років, і щось посаджу вже свіженьке. З того, що буде актуальним на той час".
А ще у Андрія Батицького є переробка. З яблук він робить сік. Є чистий — яблучний, і зміксований зі сливою або гарбузом. Каже, що під час вирощування яблук та інших фруктів і овочів намагається використовувати мінімальну кількість хімікатів. І нікого б він не дивував. Хіба в Україні за 30 років Незалежності мало фермерів та садівників? Але Батицький такий один.
Головна справа його життя — краєзнавство. І Андрій каже, що це генетично в ньому закладено.
"Це в душі. Я думав про це. Ось в мене однокласники є. Вчителі нас вчили одні і теж самі. Але чомусь один по іншому думає, а інший в другому руслі працює. Я вважаю, що це генетично. Мой мамі понад 90 років. Я їй кажу: "Це ж ви мені навчили — заходиш у будинок, капелюх знімаєш, старших слухаєш. Як я при такому виховані міг вирости іншим?"
Андрій Батицький знає про кожну галявину, про кожну річку чи старий будинок на Добропільщині може розповісти. Та справжня любов пана Андрія — каміння. Їх він збирає та привозить, де б не був. Неподалік від його будинку стоїть гніздо лелек. Андрій Батицький любить в кожній справі порядок. Тому гніздо зареєстрував. І щоб всі бачили, що в його селі під назвою Мирне є гніздо, поставив каміння.
Гніздо білого лелеки
"В селі Лиман, на моїй Батьківщині, на розваленій садибі я знайшов цю каменюку для перекриття погребу. Акуратненько її привіз сюди. Вже розумів, де її застосую. Зідзвонився з головним орнітологом України по реєстрації гнізда білої лелеки. Запросив художника, щоб в стилі Петриківки написав ось такий орнамент. Ну, і ось — гніздо білого лелеки".
Цей камінь, як і гніздо, — частина майбутнього туристичного маршруту, що вже існує в голові Андрія Батицького. Ще до початку повномасштабного вторгнення чоловік починав займатися туризмом. Люди приїжджали, але в основному по яблука. Зараз Андрій розуміє, що треба кооперуватися і розробляти цікаві туристичні маршрути цією частиною Донеччини.
На подвір'ї у Батицького є старий віз. І, звісно ж, його улюблене каміння. А ще Андрію подобаються старі стовпи. У його колекції є такі, яким більше ста років. Так ось все це, каже пан Андрій, — наше добре, українське село.
"Я хочу хату одну підготувати, щоб люди з міста приїжджали, могли у ній оселитися, пожити трохи, відпочити. І тоді вони відчують село, землю. Бо воно все — наше. Ми ж від скіфів — землероби. Все це буде після війни. Майбутнє у села буде. І люди будуть тут жити, але на іншому рівні. Більш технологічно все буде. Можливо, міські люди будуть шукати якогось затишку. Хоч би так. А люди з достатком приїдуть, щось побудують. Я хочу у це вірити, що буде так".
Подвір'я Андрія Батицького
Тут я запитую щось про весь Донбас і пан Батицький каже:
"Мені дуже не подобається слово "Донбас". Донбас — це басейн. Донецький басейн. Басейн — це корито, розумієте. Корито — щось замкнуте. Ми живимо на Донеччині. О, це такий край — від Святогір'я до західного Донбасу, від моря до Харківщини. У нас тут не тільки землеробство, у нас тут промисловість. У нас ліси є, озера, у нас річки. У нас природа".
Свої в Telegram 
