Вісім чоловіків з моєї родини на фронті. А я відроджую на Черкащині наш родинний аграрний бізнес
Аграрна справа — пристрасть усього життя 45-річної Мирослави Царюк з Новоайдару на Луганщині. Вдома жінка мала сімейний агробізнес, яким займалася з 2008 року. Лютий 2022 перевернув її життя — Мирослава залишила все у Новоайдарі та переїхала на Черкащину, чоловік одразу пішов боронити Україну.
Початок сімейного агробізнесу
Світ рослин цікавив Мирославу давно. Жінка навчалася в аграрному технікумі, згодом отримала диплом магістра в Харківському університеті. Там же познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Олександром. А вирощування сільськогосподарських культур перетворилося на родинний бізнес у 2008 році.
“Мій тато мав невеличке фермерське господарство, але за станом здоров‘я йому вже важко було працювати, тож в цей процес включилися ми з чоловіком. Господарство треба було реанімувати, чоловік склав бізнес-план, зібрали до купки сімейні заощадження, що відкладали на придбання будинку, і ризикнули вкласти всі гроші в землю. І це в прямому, а не в переносному значенні! Олександр — ідейний керівник, а я все втілювала вже у виробництві”.
Донька Ярина, син Назар тримає молодшу Соломійку, Мирослава з чоловіком Олександром
Олександр паралельно працював в агрохолдингу і допомагав дружині. До сімейної справи стали долучатися діти подружжя — син Назар і донька Яринка, згодом народилася ще одна донька — Соломія. Вирощували пшеницю, кукурудзу, соняшник, ячмінь, просо, гарбуз на насіння, кавуни, було пів гектара саджанців плодових дерев, смородина, порічки, аґрус, троянди і трішки декоративних рослин. Все — на продаж.
“До 2014 року ми вже нарешті налагодили свій сімейний бізнес і були тільки плани на розширення. Але тут розпочалася війна, бізнес з саджанцями призупинили, фізично не встигали, відкрили два магазини. Старша донька допомагала в магазинах, а син в полі. В принципі аграрний бізнес доволі добре розвивався, у чоловіка на роботі все було добре, допоки не почалося повномасштабне вторгнення”.
Війна, кинуті тюльпани, евакуація
“Влітку 2021 року ми вирішили замовили цибулини тюльпанів з Голландії. У листопаді ми їх висадили на вкорінення, а в січні вже почали перегін, це такий релаксний бізнес, квітка народжується в тебе на очах!”, — пригадує життя вдома Мирослава.
Вона зібрала перші тюльпани з власної теплиці, втім, порадувати покупців квіти не встигли. Почалася повномасштабна війна.
Крайнє фото з теплиці в Новоайдарі. Квіти продати так і не встигли
“У ніч з 23 на 24 лютого Саша був в полі, на підприємстві вносили добрива під озиму пшеницю, я вдома всю ніч не спала, обирала відео для реклами тюльпанів, на той час ми зібрали до холодильника близько 600-800 вже готових квітів. Те, що гупало з боку Щастя, ми якось звикли, на той момент понад тиждень були обстріли…”
Евакуація з Луганщини була непростою — місцем порятунку стала Черкащина. Втім, подружжя першими у безпечне місце відправили дітей.
“Ми розуміли, що поїдемо на Черкащину. Біля села Моринці у чоловіка живе дядько із дружиною. Дітей відправили до них, а самі ще залишилися. Не знаю, на що ми тоді сподівалися, бо вже 25 лютого неслися з матрацами у підвал. Мали надію, що все швидко закінчиться, але нам подзвонила сусідка, що працювала у військкоматі, повідомила, що росіяни близько”.
Ситуація в області загострювалася, тож родина вирішила рушати у безпечне місце. Речі зібрали дуже швидко, за 15 хвилин. Виїздили не самі.
“У нас була, так би мовити, ціла колона, що прямувала на Черкащину. Я, двоє моїх двоюрідних сестер з родинами, чоловік, свати, наші мами, батьки дівчинки, з якою наш син зустрічається, теж з дітьми, куми наші. Нас разом було десь до тридцяти осіб, коли ми нарешті приїхали в Шевченкове на Черкащині”.
На Черкащині облаштовувалися всією родиною
Знайти і облаштувати помешкання допомагали місцеві.
“Люди приносили все, чим могли поділитися — меблі, подушки, ковдри, огірки, картоплю. Дуже гарно допомагали всі”.
Чоловіки — на фронт, а жінки — відроджувати бізнес
Перше, що Мирослава почала робити на новому місці, реанімувати свою улюблену справу — вирощування рослин. А от чоловіки одразу пішли у військкомат, там їх спочатку записали в резерв. Поки вони чекали на повістки, кілька місяців допомагали з облаштуванням саду та городу.
Сестри Мирослави допомагають збирати яблука
“Друзі з Бахмута прислали нам троянди, близько десятка кущів, також ми висадили хризантеми, які я раніше, до речі, ніколи не вирощувала. Посадили ще лілею та помідори. Гуртом же легше — допомагали чоловіки, сестри та діти, племінники. На облаштування фруктового саду та городу витратили майже всі заощадження”.
Коли ж чоловіків забрали на фронт, на господарстві залишились лише жінки.
Перш ніж відправитися на фронт Олександр встиг допомогти з садом
“Зятю прийшла повістка, хлопець доньки по знайомству пішов в 93-тю бригаду, мій Сашко разом з кумом через знайомих потрапили у 45-ту, чоловік сестри вже в Запорізькій області при штабі служить, племінники на війні”.
Наразі Мирослава увесь час проводить або на городі, або на місцевих ринках, продаючи вирощені власноруч квіти.
“Після перемоги хочеться повернутися додому. Ми з чоловіком розмірковували, чим будемо займатися, коли повернемося до Новоайдару — землю обробляти ми вміємо, яблука, груші, тюльпани вирощувати навчені. Але як це буде? Як скоро можна буде працювати на землі? Тільки б скоріше вже Перемога. І повернуться люди, запрацюють школи, дитсадки та лікарні”.
Свої в Telegram 
