Чому дістається завжди людям зі сходу? Співачка Promsonya зруйнувала міфи про рідну Донеччину
Донеччина — регіон, де багато культурних та проукраїнських людей. Попри всі упередження щодо сходу України, діти у школах тут навчаються українською, а молодь займається організацією культурного дозвілля містян, цікавиться історією власних міст й країни та працює заради світлого майбутнього. Усі міфи й стереотипи про Донеччину та рідне місто Костянтинівку зруйнувала в інтерв'ю для ISLND TV оглядачка Свої.City Софія Пилипенко. Ми публікуємо текстову версію цієї розмови.
Що це за місто Костянтинівка?
Місто на сході України, недалеко від Краматорська, Слов'янська, які більш відомі для людей з інших регіонів України. Але багато хто впізнавав Костянтинівку, як назву останньої станції, до якої можна було доїхати потягом після 2014 року. Це місто з дуже потужним промисловим минулим. Колись Костянтинівка була дуже важливим центром скляної промисловості. Там виготовили навіть зірки для Кремля. Вони провисіли, здається, вісім років, а потім їх замінили.
А ще є дуже цікава міська легенда. Але це часткова і правда. У Костянтинівці на тому ж заводі виготовили двометровий кришталевий фонтан, який відправили на всесвітню виставку в Нью-Йорку напередодні Другої світової війни. Після цієї виставки цей фонтан загубився, і ніхто не знає, де він.
Особисто я сприймала це, як символ колишньої величі,
Такий, дуже крихкий, якого в нас більше немає, але ми постійно його шукаємо. Ми не втрачаємо надії знайти цей фонтан, але не зовсім знаємо де. У мене теж була така мрія — зробити дослідження, яке вивело б мене на те, де цей фонтан зараз. Але останнє місце, до якого я трішки докопала — це те, що його повернули в Москву на якусь виставку. Також після цього возили десь по регіонах на схожі виставки, і ніхто його не бачив.
Фото: Instagram, promsonya_
Але я знайшла архівну фотографію з цим фонтаном, якої до того моменту я ніде не бачила. Я знайшла її на сайті, здається, в архіві Нью-Йоркської бібліотеки. Там була папка з фотографіями з тієї виставки. І там був знімок, де цей фонтан прямо в павільйоні. Тобто раніше я ніколи не бачила. Я бачила фотографії, як якийсь робочий стоїть поряд з цим фонтаном. Як він просто один, сам по собі. А таку не бачила.
Костянтинівка — це "ватне" місто?
Я хочу сказати, що ні, тому що все моє оточення, люди, яких я знаю, вони такими не є. І складно сказати, де правда, тому що я впевнена, що є люди, яким імпонує росія. Усе їхнє життя імпонувала, але я впевнена, що такі люди є всюди, і навіть на заході України. Я впевнена, що є такі люди у Львові, в будь-якому місті. Я думаю, що я можу отримати трошки ненависті за це, але якщо порівнювати мій досвід життя в Харкові і досвід життя в Костянтинівці, я б сказала, що в Харкові я набагато частіше зустрічала людей, які були негативно налаштовані, наприклад, до того, що я говорю українською мовою, чи до моєї позиції. І це зустрічалось частіше, ніж в Донецькій області: в Краматорську, в Костянтинівці, в Дружківці, в Слов'янську. Може, це залежить від мого кола спілкування в тих містах, від мого оточення. Але я не думаю, що це прям катастрофічно "ватне" місто,
де всі ходять і чекають приходу росії.
Як ставитеся до того, що деякі міста називають "провінційними"?
Я взагалі не розумію суть існування цього терміну, враховуючи, що зараз дитина, яка дорослішає в столиці тієї чи іншої країни, може мати абсолютно те саме дитинство, зростатись з тією ж культурою, що і дитина з іншого міста. Маленького, десь на околиці країни. На мою думку, це просто безглуздо. Не знаю, для чого хтось так каже. Може в іронічному якомусь контексті. Я дуже рідко можу пожартувати про те, що я провінціалка, але це така метаіронія трошки. Ми дуже часто використовуємо ці категорії — провінційний, непровінційний, в якомусь негативному ключі. Провінційний — це чомусь означає менше розвинений, менше освічений, безкультурний.
Фото: Instagram, promsonya_
До речі, дуже часто я чую від людей якісь коментарі, коли вони зі мною знайомляться, що: "Ой, ти така культурна. Ти, мабуть, зі Львова". І вони дивуються, що я з Донецької області, а я не можу цього зрозуміти. Все моє дитинство, моя сім'я, друзі нашої родини. Я не хочу все це вихваляти, але я точно можу сказати, що в цьому було стільки ж культури, скільки і в якихось інших схожих сім'ях десь в інших регіонах України. Мене це, якщо чесно, трішечки не те, що ображає, але зачіпає точно. Тому що коли говорять: "От, ти, людина з Донбасу, говориш українською". Я розумію, що ви спираєтесь на якісь стереотипи, але так теж не можна.
Як виглядала ваша юність?
Я вважаю, що саме в 13 років у мене почався період юності, тому що це вік, у якому у мене з'явилась перша в житті робота. І, значною мірою, всі хороші спогади, які в мене пов'язані з Костянтинівкою, пов'язані з моєю роботою.
Я працювала у вільному просторі, який називається "Друзі". Це така громадська організація, у якої був власний простір. Мабуть, ми б назвали це антикафе чи щось таке. І це була моя перша робота — я працювала SMM-менеджером і PR-менеджером цього простору. Разом з іншими дуже класними людьми, яких є дуже багато, і у нас був власний простір, наше місце, де ми організовували різні події, лекції, якісь майстер-класи. Також пізніше ми почали організовувати події в міському просторі, якісь фестивалі. У нас був дуже крутий фестиваль, який називається The Most Fest. Він проходив у центрі міста. Там у нас річка і промислова зона. Вже занедбана, тому що більшість підприємств не працюють. І на промислових руїнах ми організовували цей фестиваль. Він, на жаль, прийшов лише тричі. І останній був у 2021 році.
Фото: Instagram, promsonya_
Довгий час я працювала, займалась цим. Дуже багато проводила там часу.
Завдяки роботі в "Друзях" я познайомилась з великою кількістю дуже класних людей з різних регіонів України. Тому що майже щотижня до тебе хтось приїжджає, це завжди абсолютно різні сфери, люди з різним якимось бекграундом. І це, я думаю, найкраща атмосфера, в якій підліток може дорослішати. Майже весь мій вільний час я проводила там за роботою. І я не можу сказати, що у мене були якісь інші опції. Я ходила в школу, вчилась в школі, ходила в "Друзів", працювала там і йшла додому.
Який нарис найкраще відображає Донбас?
Мені складно обрати якусь одну історію, бо те, як я подала мій образ життя в Костянтинівці, виглядає дуже красиво. Але в мене було й інше, тому що я з доволі небезпечного району Костянтинівки, який називається "Сонячний". І все дитинство я спостерігала за тим найгіршим,
що могло бути в дитинстві в дитини. Я можу сказати, що я зв'язувалась з дуже поганими компаніями. Але цікаво, що це було в мене раніше, ніж в людей зазвичай. Я не знаю, як так сталося, бо багато підлітків проходять цей період в 15-16 років, а я прийшла це в 11-13 років.
Можливо, людям, які не звикли до такого, там дійсно небезпечно, але я просто звикла. І я ніколи не боялася повертатися додому пізно сама, тому що я просто виросла в цьому і мені якось було все одно.
Багато було маргіналів в нашому районі. Наприклад, в моєму під'їзді, прямо під нашим тамбуром, жили люди, які продавали наркотики. І, якщо не помиляюсь, виготовляли їх. Це історія, яку я чула від батьків. Мама часто говорила: "Знову ці наркомани. Там хтось до них ходить, аж страшно зайти додому". Там завжди був такий запах, специфічний. І колись я почула, що це "ширка". І я зрозуміла, що, мабуть, так пахне "ширка". Я не впевнена, що це, не знаю, що це був за запах, але от в мене така асоціація.
Але я не хочу, щоб в людей сформувався такий образ сходу, бо, скоріш за все, вони почують тільки це. Я думаю, у киян таких сусідів теж достатньо.
Чому дістається завжди людям зі сходу?
Це просто моя якась особиста образа, що люди зі сходу винні в тому,
що почалася війна, люди зі сходу не говорять українською, люди зі сходу якісь некультурні. Я не думаю, що підстав так багато, насправді, щоб звинувачувати у всіх бідах людей зі сходу, я не думаю, що вони на це заслуговують, що ми на це заслуговуємо. Наприклад, те, що люди зі сходу винуваті в тому, що почалася війна.
Фото: Instagram, promsonya_
Це дійсно дуже складна тема. Я намагаюсь більше фокусуватись на тому,
що мені просто банально шкода цих людей, тому що я знаю, що це за люди. Це вже теж дуже складне питання, тому що я ж не знаю кожного. Я ж не Бог, щоб знати їх всіх, але більшість людей. Коли люди використовують якісь такі шаблони, коли вони знову і знову розкручують ці стереотипи, я не розумію, для чого вони це роблять. Ну, і вони ж завжди узагальнюють, вони ніколи не кажуть, що 57 людей, які вийшли на проросійський мітинг в такому-то селі, такого-то числа. Вони говорять: "Та це все ці "донбасяні", "східняки" і так далі".
Свої в Telegram 
