Наша музична школа з Рубіжного відновила роботу онлайн. Це великий виклик для дітей і викладачів
Марина Давидюк — концертмейстерка, викладачка та виконуюча обов’язки директора Рубіжанської міської дитячої школи мистецтв. Рік тому вона розпочала життя в новому місті з однією валізою у руках, а нині — викладає дистанційно, вже придбала інструмент для роботи, завела разом з чоловіком кішку, облаштовує життя у Кам’янському. Як музична школа продовжує навчання онлайн?
Викладала дітям у Рубіжному, яке стало рідним
Марина Давидюк переїхала з Антрацита до Сєвєродонецька у 2013-му. Дуже полюбила Рубіжне та Сєвєродонецьк. Закінчувала навчання в Сєвєродонецькому обласному музичному училищі, працювала концертмейстеркою в Рубіжанській школі мистецтв. Знайшла в цих містах себе та своє щастя, залишилася тут в 2014-му, коли її рідне місто окупували.
“Це випадок. Я шукала підробіток, і якось мені подзвонили з Рубіжного, сказали, що в них виїхала викладач кудись за кордон, тому їм терміново потрібен концертмейстер у хореографічне відділення. Ну, я, звичайно, як студентка, хапалася за кожну можливість, щоби заробити коштів. Тоді я навчалася на четвертому курсі, працювала три дні на тиждень, пам’ятаю, що заробляла десь півтори тисячі гривень, але для мене тоді це були гроші!”, — пригадує освітянка.
Коли Марина закінчила навчання, вирішила, що хоче бути викладачкою.
“Мені так сподобалося працювати в школі, що вирішила вступити на бакалаврат вже на заочну форму навчання і продовжити працювати. Працювала я роки два, здається, лише концертмейстером, а потім вже у 2018 році набрала свій перший клас. У мене було троє учнів”.
Період роботи концентрмейстеркою
На момент повномасштабного вторгнення росії в Україну, в 2022-му, у Марини вже було восьмеро учнів, 6-8 років і 13-14 років.
“Це було класичне фортепіано — ази, всякі вправи, гами, більше класичний напрямок. У нашій школі дітей навчали задля того, щоби вони вступали до якихось вищих навчальних закладів, коледжів”.
Родина Марини жила у Сєвєродонецьку. Чоловік працював рятувальником.
“Коли почалася повномасштабна війна, ми попередили всіх дітей про припинення занять. Перший час були вдома, потім жили в пожежній частині, в березні евакуювалися до Дніпра. Згодом чоловіка перевели по службі у Кам’янське. Так почали тут життя наново, я продовжила викладати дистанційно”.
Старанні учні та “дистанційка”
Рубіжанська міська дитяча школа мистецтв змогла відновити роботу завдяки ініціативі колективу.
“Наша школа запрацювала тільки в жовтні минулого року. Тобто десь пів року ми були в простої, не отримували заробітну плату, не знали, як працювати далі. Близько вересня 2022 року сумісними силами разом з колегами та відділом культури, місцевою владою вдалося відновити документи та почати працювати”.
Учениця Марини отримала нагороду
“Спочатку ми говорили з усіма колегами, бо не всі ж виїхали: хтось залишився на окупованій території, хтось поїхав за кордон, хтось просто вже встиг влаштуватися на нове місце роботи. В Рубіжному колектив складався з 78 людей, а зараз залишилося дев’ятеро. Це приблизно по одній людині на відділ, окрім хореографічного”.
Деякі викладачі знайшли вже на той момент інші заклади та влаштувалися туди працювати.
“Щодо дітей, то ситуація виявилася складною, бо діти з батьками роз’їхалися по світу. Викладачі обдзвонювали своїх учнів, хтось погодився продовжувати навчання дистанційно, а хтось ні. Потім спрацювало “сарафанне радіо” через наших учнів. І так станом на грудень ми мали вже 76 дітей. Але в порівнянні з тим, що було до повномасштабної, це дуже-дуже мало”.
Навчання відбувається лише онлайн.
“Я купила собі переносний інструмент, аби в разі чого з ним можна було легко переїжджати, викладаю через відеодзвінки. Діти теж пристосовуються. У мене є учень, він знаходиться в Черкаській області, у нього немає інструменту. І, звичайно, поки що вони не планують його придбати. І мама домовилася з місцевим палацом культури. Там є фортепіано, звичайне, стареньке, але хлопець ходить і займається, підгадує час, коли інструмент буде вільним. Дуже старається”.
Робота з учнями Рубіжанської міської дитячої школи мистецтв
Викладачка говорить, що учні за кордоном в більшості вже із власним інструментом, бо родини збираються там залишатися.
“У нас дуже багато учнів, які навчаються в декількох закладах. Це зазвичай ті, хто виїхав за кордон, але вони планують повернутися, як тільки буде можливість. Є учениця, яка навчається у мене на фортепіано, вона зараз знаходиться в Німеччині й там вступила в музичну школу, навчається там паралельно”.
Разом з тим, наголошує пані Марина, дистанційне навчання все ж таки має нюанси — було важко пристосуватися.
“Складнощі почались з першим уроком онлайн — не синхронізований звук. Прийшлося привчати дітей до метронома, бо діти звикли, що є хтось поруч, рахує, хлопає руками, а тепер їм доведеться робити все це самостійно. У деяких дітей батьки сиділи на перших заняттях, слухали й допомагали, опрацьовували динаміку, музичну гру. Ставити руки онлайн дуже складно. Та минув час, ми прилаштувалися. Але також дуже багато залежить від того, який інструмент у дітей, бо не всі вивезли інструменти”.
Пані Марина говорить, що про велике власне фортепіано поки не думає, бо не зрозуміло, що буде завтра. А того інструменту, який вона вже придбала, вистачає для роботи зараз.
“Наспівувати іноді хочеться. Буває, знаходжу мелодії в інтернеті, показую, як грати, аналізуємо з дітьми, намагаємось різними способами вивчати”.
Викладачка дуже переживає за кожного зі своїх учнів.
“Однак є декілька учнів, які залишились, на жаль, в окупації, але вони продовжували вчитися допоки був зв’язок. Був ще хлопчик, який спочатку займався з окупації, а потім вони з батьками евакуювалися і зараз на вільній території України”.
Пані Марина мріє про те, що знову працюватиме у вже такому рідному Рубіжному.
“Я обожнюю працювати з дітьми. Вони надихають, підтримують, відкривають нові кути творчості. Мене мотивує працювати віра в те, що ми неодмінно повернемося і зустрінемося в стінах нашої школи, поспіваємо на концерті, побачимося, обіймемося”.
Свої в Telegram 
