Wer Ukraine документує злочини росії з допомогою VR-технологій. До війни вони вирощували мікрогрін
Юрію Андрієнку 23 роки, родом він з Донеччини. До повномасштабної війни Юра з колегами вирощував мікро та дрібну зелень за допомогою штучного інтелекту. В перші дні повномасштабної війни їхню ферму розбили, тож Юра з друзями змінили свою підприємницьку діяльність на активне волонтерство: шили бронежилети, а далі почали документувати російські злочини за допомогою VR-технологій. Юрій розповів для Свої, як це відбувається.
Про відкриття волонтерських цехів у Чернівцях та активну допомогу армії
Ми — підприємці, тож швидко відреагували на все, що відбувалося тоді у лютому 2022 — разом з друзями відкрили волонтерський штаб у Чернівцях. Все почалося з того, що мій друг Андрій написав у себе в Фейсбуці, що хоче робити бронежилети, а ми з моєю командою теж думали про це, тому вирішили об’єднатися. Все так і закрутилось.
Спочатку купили бронежилет і розібрали його на компоненти. Зробили це, щоб зрозуміти, як його можна пошити, щоб вже оперативно почати допомагати нашим військовим, бо це було великою потребою. І так почалося наше волонтерство. Ми відштовхувалися від головного — якості того, що ми робимо. Наші бронежилети мали захистити життя захисників, тож ми активно їх тестували. Коли були впевненні в цьому, почали масштабуватися. До бронежилетів додалися балаклави, бафи й фліски.
Вдалося відкрити два цехи в Чернівцях: на одному шили броніки, на другому — все інше.
До повномасштабної війни Юрій з друзями вирощували мікрогрін та зеленьФото: Юрій Андрієнко, Facebook
Наш волонтерський штаб підтримували різні приватні підприємці, а якусь частину коштів ми збирали самостійно на монобанку, також вкладали наші особисті заощадження. До нас звертались і бізнеси, тож ми тоді запустили таку ініціативу: якщо якийсь бізнес фінансово долучався до нашого виробництва, ми могли залишити на броніку його логотип.
Коли тільки почалася повномасштабна війна, ми просто отримували запити військових і робили, не питаючи, куди це треба. Бо треба було всюди. І я пам’ятаю одне замовлення від волонтерів — це двісті п'ятдесят флісок і балаклав, які ми надіслали до Запоріжжя. А потім десь через тиждень я дізнався, що ото поїхало на "Азовсталь". Тобто гелікоптерами їх разом з іншим необхідним доставили туди. Це було неочікувано.
Фото: Юрій Андрієнко, Facebook
Також пам’ятаю, як якось ми висилали хлопцям фліски. Друга година ночі, вони дзвонять зі словами: “Цього відділення вже нема”. Ну, і ми тоді ж вночі намагалися вирішувати ту проблему і переадресовувати на інше відділення. Велика повага Новій пошті, що стала артерією життя, як і Укрзалізниця. Багато чого в Київ ми доставляли Укрзалізницею, вони під'єднували вагон, ми залишили записку і те, що треба було передати, а далі вже люди оперативно отримували це на локації.
Наш цех пропрацював десь два місяці: з березня по травень. За цей час ми пошили й відправили військовим 1293 бронежилети та близько трьох тисяч флісок, балаклав і бафів.
Фото: Юрій Андрієнко, Facebook
Юрій разом з колегами і однодумцями з перших днів повномасштабки шили одяг для військових і бронежилетиФото: Юрій Андрієнко, Facebook
Це був найкращий антикризовий менеджмент у моєму житті. Потім шиттям броніків, балаклав та флісок почали займатися й інші волонтерські цехи в різних містах, ближче до лінії фронту, тож ми призупинили діяльність.
Експедиції у прифронтові міста та VR-технології в проєкті WER
Новий етап мого життя почався, коли ми зустрілися з друзями — військовими журналістами, і вони знімали “Мрію” в Гостомелі через дві години після деокупації.
Вони знімали це все на звичайні камери й так випадково по фану спробували VR (Віртуа́льна реальність (англ. Virtual reality, VR) — ілюзія дійсності, створена за допомогою комп'ютерних систем, які забезпечують зорові, звукові та інші відчуття в форматі 360 градусів — Свої).
Знищена "Мрія", ГостомельФото: скріншот з відео Wer Ukraine
Коли ми переглянули напрацювання, зрозуміли — це те, що треба для того, щоб зробити людей не глядачами контенту, а свідками злочинів росії. Коли ти занурюєшся в той досвід, а потім дивишся на своє мирне життя, ти розумієш, що твій дім може бути так само зруйнований, якщо не зупинити росію.
Тож тоді ми й почали створювати таку віртуальну платформу-галерею, де будуть зібрані у VR-форматі свідоцтва про злочини російської федерації. Тим паче VR неможливо скопіювати або якось обрізати. Тобто це повнометражний фільм на 360 градусів, який неможливо підробити. В цьому й суть цієї технології.
Відео VR найкраще передає усю жорстокість росії в УкраїніФото: Юрій Андрієнко, Facebook
Приблизно в липні 2022 року ми з командою почали працювати над проєктом WER. Ставили такі цілі: по-перше, записати той весь жах, що робить росія, і зарезервувати це в нашій пам'яті та в пам'яті наступних поколінь, щоб це не було, як з однією відомою нам країною — спочатку ви воюєте та хороните своїх родичів, які загинули на війні, а потім за кілька років вітаєте їх (росіян) у своїй столиці. А по-друге: посилити підтримку України на Міжнародній арені за допомогою емоційного досвіду занурення іноземців в стан “бути українцем”.
росія несе три речі: триколор, сморід трупів та оцей їхній герб. Більше вони ні на що не здатні
Першим регіоном, що ми відвідали, стала Харківщина. Ми їхали машиною, з собою везли багато обладнання. Всі в касках, броніках — як треба. Були готові. До нашої роботи були прямо дотичні пресофіцери, які супроводжували нас. Також попередньо в нас була домовленість з Міністерством культури, що і давало змогу це все фільмувати.
Перш ніж їхати на локацію, ми на картах прокладаємо приблизний маршрут для розуміння — що будемо знімати. Підбираємо місця з новин або це можуть бути просто вагомі місця для нас, як для українців. Після того ми плануємо свій маршрут. А другий момент — підготовка. Ми дивимося, чи маємо всі особистий захист та необхідне обладнання для фільмування. Далі — виїзд і зйомка.
Бекстейдж: як команда Wer Ukraine фіксує злочини росії в Україні
Якщо ми розуміємо, що матеріалів багато і військові дають дозвіл на зупинку — зупиняємось, трохи відпочиваємо і їдемо далі. Потім — монтаж, попередній перегляд, допрацювання і публікація на сайт, де ви і можете побачити нашу роботу.
Куп'янськ після деокупації
Як це виглядає технічно на локації? Перше — це статична камера, яку ми ставимо на землю. А друге — це дрон. Але у світі немає дронів, які знімають на 360 градусів, тож нам довелося інтегрувати в нього камеру 360, щоб з висоти пташиного польоту можна було побачити масштаб руйнувань. Бо коли ти дивишся на один зруйнований дім — це відчувається по-одному, але коли ти злітаєш і бачиш, що весь район "під нуль", як, наприклад, було в Північній Салтівці на Харківщині, ти починаєш розуміти багато чого іншого.
Там, де я був, на Харківщині, всі села зруйновані "під нуль". За нашу експедицію я знаходив нашивки, багато було БК та нерозірваних снарядів, наприклад, тому треба було бути максимально обережними.
Ми заїхали в Куп'янськ одразу десь через два чи три тижні після деокупації.
Виходить, що від орків до нас — 20 кілометрів. Ми знаходились на такому трохи підвищенні, і в якийсь момент бачимо, як в небо підіймаються стовпи диму. Працювали наші хлопці по БК окупантів. Це було моторошне видовище.
Масові поховання цивільних і військових українців у деокупованому Ізюмі
Руйнування у Ірпені з висоти пташиного польоту
Також заїжджали в Ізюм. Там документували масове поховання. Те, що я тоді для себе зрозумів — росія несе три речі: триколор, сморід трупів та оцей їх герб. Більше вона ні на що не здатна.
Багато людей до нас підходили й просили, щоб ми познімали їхні будинки. Відчувалося, що люди залякані. Бувало й таке, що місцеві питали в нас дозволу, щоб просто пройти дорогою. Оце все робить російська окупація.
Далі — моя команда поїхала до Лиману, але вже без мене. Це ще не опубліковані тури.
На сайті проєкту WER вже опубліковані фільмування Донеччини: зруйновані житловий будинок в Краматорську, школа та дитячий садок в Дружківці — Свої.
Ми також встигли задокументувати влучання російської ракети в житловий будинок у Дніпрі.
Нещодавно я пішов з проєкту, бо відчув, що дуже втомився. Але моя команда продовжує працювати і фільмувати російські злочини. Ми з ними на конекті. Зараз тестую технологічні ідеї. І якщо вони "вистрілять," то сподіваємось, що в Україні буде більше технологічних проєктів.
Якщо людина не розуміє що таке росія, то нехай просто поїде в Ізюм або на Донбас
В Ізюмі є така дев'ятиповерхівка, в яку прямо влучила авіабомба. Тобто росіяни чітко усвідомлювали й знали, куди скидати ту бомбу. Ми зайшли в одну квартиру цієї розтрощеної будівлі, а там шкільні записи, контурна мапа України і т.д. Видно, що жив школяр. А потім вже пізніше нам сказали, що ця дитина разом з батьками похована у дворі цього будинку, бо сім'я була якраз у приміщенні, коли це все сталося.
Дивне відчуття було, коли заходив в будинок — немов всі речі на місці, люди життя жили, а половини будівлі просто немає. Як то кажуть, час зупинився.
Я б хотів, щоб люди поїхали на Харківщину чи Донеччину просто заради того, щоб нагадати собі, що війна продовжується і треба працювати. Всім.
Ізюм. Зруйноване місто
Якось навіть зустрічав людей, які от так “цікаво” ставляться до війни, немов її не існує. Це не окей. Питання в тому, що від Донбасу до Львова, грубо кажучи, вісімсот кілометрів, це не так багато. Танк може їхати й вдень і вночі, і вже за 48 годин бути у Львові. І от скажімо, що вже зараз я особисто відчуваю, як в контексті війни залишаються буквально військові та ті, хто їм допомагає. Це неправильно, війна — наша спільна, маємо працювати всі.
Знищена ректним ударом російських військ школа у Дружківці
Зараз Донбас, Дніпровщина, Херсонщина, Харківщина — це брама Європи, і це регіони, де кується нова українська національна ідея, де формуються українці нового масштабу.
Я щиро вірю, що скоро ми всі повернемось додому і ще подивимось матч "Шахтаря" на "Донбас Арені". Найголовніше — не просто вірити, але й діяти. На війні важливі не тільки бійці, а й люди, які позаду працюють і дбають про сильний тил.
Свої в Telegram 
