Подружжя Скопіних звільнилися з російського полону. Вони ледь повернули доньку Анну-Марію з окупації
6 грудня 2022 року під час обміну вдалося повернути з російського полону офіцерку командування військового шпиталю в Маріуполі Катерину Скопіну. Перше, що зробила медикиня, опинившись на рідній землі, — зателефонувала мамі, аби спитати про долю чоловіка, захисника Маріуполя Ігоря Дмитриковського, та доньки Анни-Марії. Тоді вона дізналася, що Ігор і досі в російському полоні. А батьки чоловіка так і не виконали обіцянку й утримують Анну-Марію на окупованій території.
З того моменту замість реабілітації та відновлення Катерина кинула всі сили на боротьбу за родину. Спочатку 26 квітня під час обміну в Україну повернувся Ігор. А завдяки наполегливій роботі держслужбовців, 9 травня родина возз’єдналася повністю. Анну-Марію вдалося повернути батькам. Історію боротьби з щасливим фіналом Катерина розповіла Своїм.
Невиконана обіцянка
Катерина Скопіна — заступниця командира військової частини А1249 з морально-психологічного забезпечення. Її чоловік Ігор Дмитриковський проходив службу на посаді матроса-майстра майстерні артилерійського обслуговування військової частини А1275 503 окремого батальйону морської піхоти.
На початку повномасштабного вторгнення родина стала на захист рідного Маріуполя.
«Хоч офіційна дата початку 24 лютого, для нас повномасштабна війна почалася 21. В той день нас з чоловіком викликали по бойовій тривозі. А наступного дня Ігор відвіз нашу тоді ще 5-річну доньку Анну-Марію в село під Маріуполем до своєї матері. Згодом передав ключі від квартири, машини та гаража своєму батькові».
Між Ігорем та його батьками була домовленість, що ті відвезуть Анну-Марію на Львівщину до матері Катерини.
Катерина з Ігорем в рідному Маріуполі
«Ми забезпечили їх всім необхідним для виїзду. Тож, заспокоївшись, що донька буде у безпеці, ми повернулися на службу».
Потім почалися бої за Маріуполь. Катерина з чоловіком та іншими побратимами та посестрами рятували поранених на території заводу імені Ілліча. Звідти й потрапили в полон.
«Спочатку нас привезли до Оленівки. Потім — до Таганрогу. Я чула, як називали його прізвище, він щось відповів. І це було востаннє, коли я чула його голос. Нас розлучили».
6 грудня Катерина повернулася з полону. Тільки-но опинилася на рідній землі, зателефонувала матері.
Як тільки з’явилася можливість, почала телефонувати свекрам.
«В розмові зрозуміла, що вони не планували повертати дитину. А наприкінці минулого року почали оформлювати Анні-Марії російське громадянство».
До цього, поки Катерина була у полоні, її мати намагалася домовитися зі сватами про повернення Анни-Марії.
«Мої батьки домовлялися з різними людьми, до свекрів приїздили волонтери. Приходили навіть ті, хто виїжджав з Маріуполя і міг забрати з собою Анну-Марію, аби привезти на Львівщину. Але її не віддавали».
Вітали всі пасажири тролейбуса
Проходячи реабілітацію, Катерина робила все, аби якомога скоріше її чоловік — захисник Маріуполя Ігор Дмитриковський повернувся з російського полону.
«В чоловіка був статус зниклого, але я добилася, аби він отримав статус військовополоненого. Писала листи, намагалася надати розголосу нашій історії».
Наприкінці березня Катерина повернулася на службу.
«Хоча я мала вибір, все одно відновилася на свою ж посаду у шпиталі. Тим паче що чоловік ще був у полоні, а без нього я не могла прийняти рішення. Служба стала моїм порятунком від всього того, що навалилося на мене. Хоч якось я могла відволіктися від переживань за Ігоря та Анну-Марію».
26 травня на телефон Катерини зателефонували з незнайомого номеру.
«Я якраз їхала в тролейбусі. Було погано чутно. Та на лінії спитали: «Катерина Євгеніївно, ви де?». Я не зрозуміла, хто телефонує, сказала, що вже в дорозі та незабаром буду на роботі. Думала, телефонують по службовому питанню. Та ж тут тремтячим голосом: «Ти що, мене не впізнала?». І все, я розплакалася, в мене почали тремтіти руки. Зрозуміла, що за рік вперше чую такий рідний голос коханого».
Катерина увімкнула гучний зв’язок.
Одразу Ігор почав питати про Анну-Марію.
«Тоді коротко я розповіла, що у нас з його батьками конфлікт. Вони так і не виконали дану нам обіцянку і не евакуювали Анну-Марію на Львівщину. Донька і досі перебуває у них на тимчасово окупованій території поблизу Маріуполя».
Наступного дня Катерина рушила до Дмитра. Він вже перебував в реабілітаційному центрі.
«Ми поїхали з моєю посестрою, звільненою з російського полону Анжелікою Волоніц. З собою везли торт та кульки, аби привітати Дмитра з минулим днем народження, який він двічі зустрів у полоні».
Зустріч була недовгою. Катерина каже, через пережите у полоні, два дні Ігор був під наглядом лікарів, проходив обстеження. До цього весь час його утримували в Росії.
«Говорили ми про пережите, про те, через що йому вдалося пройти. А в інший час він телефонував рідним побратимів. Розповідав, кого бачив, з ким був у полоні — передав всю інформацію, аби хоч якось підтримати тих, чиї рідні й досі в лапах окупантів».
Власний День перемоги
З допомогою уповноваженого Верховної Ради з прав людини Дмитра Лубінця та представника Уповноваженого в системі органів безпеки і оборони Олександра Кононенка розпочалися роботи з повернення Анни-Марії батькам.
«Вони постійно були з нами на зв’язку, скеровували мої дії, говорили, куди треба звертатися, які листи писати. Знаю, що вони виходили на уповноважену з прав людини РФ Тетяну Москалькову».
Катерина каже, за домовленістю на вищому рівні, свекруха мала привезти Анну-Марію до Вільнюса.
«Проте вона знову нас обдурила. Напередодні, коли мала привезти доньку, зателефонувала мені й сказала, що привезе Анну-Марію на митний пост РФ Убилінку. Декілька разів вона знову змінювала пункти. Не знаю, нащо вона таке робила».
Врешті-решт 9 травня було призначено процедуру передачі Анни-Марії батькам. Катерина каже, той день для них став власним Днем перемоги.
«Відбувалося це в сірій зоні Латвійського кордону з РФ. Свекруха була на російському кордоні. Сказала, йти по сірій зоні не буде. Казала: «Як тобі треба, то йди сама». А я ж не могла цього зробити, бо мене б одразу знову забрали в полон. Тоді вона дала телефон російським військовим. Ті маніпулювали, казали, якщо мене впізнає Анна-Марія, то її відпустять. А як ні, то залишать бабусі. Через це в мене стався нервовий зрив».
Перетин сірої зони
Тоді Катерина разом з представником Офісу уповноваженого ВР з прав людини рушили сірою зоною. Пройти треба було два кілометри пішки.
«Я просила латиша, аби він зійшов на російський кордон, бо мені не можна. Коли Анна-Марія побачила мене, одразу побігла на зустріч. Я почала плакати та обіймати малу. Ми жили понад рік у розлуці. Це нестерпно боляче. Сама ж донечка була обережною. Її можна зрозуміти, вона жила під впливом, де їй постійно казали, що батьки її не люблять».
Возз'єднання родини
Якщо з Катериною донька зустрілася 9 травня, то батька вона побачила під час зйомки проєкту «ДНК. Свої».
«Я зверталася на програму з вірою, що вони зможуть нам допомогти. Напередодні визволення Ігоря з полону в мене з’явилася надія на те, що Анну-Марію повернуть до нас. Тоді команда проєкту просила, аби перша зустріч батька й доньки увійшли до ефіру».
Дорога додому
Катерина з донькою приїхали на зйомки. Анна-Марія знала, що їде на зустріч з батьком. Тоді казала, що перше, що зробить, обійме його, міцно поцілує та скаже, як сильно його любить.
«Так і сталося. Анна-Марія сиділа у тата на руках та міцно обіймала. Без сліз на це неможливо було дивитися. Але то були сльози щастя. Нарешті наша родина разом».
Перша зустріч Анни-Марії з батьком
Щаслива родина знову разом
Тепер, коли родина возз’єдналася, найбільшою мрією для них є побудувати власний будинок.
«Але поки ситуація в країні важка. Втілювати свої мрії ми зможемо після Перемоги. Поки будемо у Львові, а далі час покаже. Тим паче, що Ігор і досі проходить реабілітацію».
Анна-Марія займається з психологом.
«В неї нестабільним психоемоційний стан. В розмовах з психологом постійно випливають якісь нові деталі з життя доньки зі свекрами. Наприклад, ті постійно їх казали, що вона не потрібна нам, що ми її не любимо, тому кинули. Попереду багато роботи, аби донька відновилася. Але тепер ми разом і обов’язково з усім впораємося».
Свої в Telegram 
