Наші сини загинули добровольцями, звільняючи Київщину. Ось, з якими проблемами ми зіштовхнулися
Другий рік матері загиблих бійців — Дениса Котенка і Сергія Заїковського, добровольців, які з перших днів повномасштабної війни стали на захист країни, не можуть добитися статусу "члена родини загиблого захисника". Їхні сини загинули в один день при звільненні села Лук’янівка на Київщині. У Міністерстві у справах ветеранів рідним полеглих сказали, що Денис і Сергій загинули як "цивільні особи". Відтак виходить, якщо доброволець ніде не зареєстрований, то держава йому нічого не винна.
Свої спробували розібратися, чи дійсно це так — вислухали історії матерів двох загиблих за свободу і незалежність України добровольців, а також поспілкувалися з юристкою.
Денис Котенко і Сергій Заїковський загинули 24 березня 2022, звільняючи Київщину. Під час танкової дуелі протитанковий розрахунок намагався знищити ворожу машину, однак вона поцілила по позиціях наших захисників. Сергію було 27 років, Денису — 25. Обидва вони були добровольцями.
Університет. Революція. Війна
Денис Котенко мешкав з батьками у Дніпрі. Коли навчався у старших класах, приєднався до фанатського руху: відвідував домашні та виїзні матчі, кулаками відстоював честь свого клубу, а згодом долучився до створеного ультрас-колективу "Перспектива 14". Хлопець добре вчився у школі, і це у 2013 році допомогло йому вступити на бюджетне відділення до Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара. Паралельно з цим Денис робив перші кроки в музиці. Розвинувши в собі хист до написання текстів, він став відомим на всю країну, саме як автор та виконавець пісень про Батьківщину, рідне місто та улюблений футбольний клуб. Найвідомішою стала пісня "На коліна перед Україною".
Коли почалася Революція гідності, Денис навчався на першому курсі в університеті. За словами Тетяни Котенко, наступний навчальний рік син вже закінчувати не став.
"Того року багато фанатів клуба "Дніпро" стали на захист Батьківщини, взявши до рук зброю. Мій Денис, йому тільки-но виповнилося 18 років, приєднався до "Азову", який тоді ще був батальйоном. Син визволяв Маріуполь, брав участь у Широкинський наступальній операції".
Тетяна з Денисом
Повернувшись з фронту влітку 2015-го, хлопець поновився на заочну форму навчання в університеті. Був вчителем мужності з виховання молоді, займався громадською діяльністю, очолював Національний корпус в рідному місті, працював прессекретарем у засновника "Азову" Андрія Білецького. За особливі досягнення молоді у розбудові України нагороджений премією Кабінету Міністрів України.
Загиблих добровольців прирівняли до цивільних
Мати каже, з початку повномасштабного вторгнення доєднався до рідного "Азову" у протитанковий взвод. Боєць з позивним "Шкіпер" був першим номером у розрахунку.
При звільненні села Лук’янівка у Київській області 24 березня 2022 року відбулася танкова дуель — Денис Котенко загинув від прямого влучання російського танку. Після поховання батьки “Шкіпера” дізналися, що їхній син не був оформлений як військовослужбовець.
Денис Котенко
"Мені сказали, пішов на війну Денис як цивільна людина. Нашу родину одразу позбавили пільг, які син мав як учасник бойових дій — Міністерство оборони автоматично зняло їх після загибелі. Вже пішов другий рік, а ми і досі не можемо добитися статусу "члена родини загиблого захисника", бо Кабмін не визнає добровольців військовослужбовцями. Хоча Верховна Рада ухвалила цей закон, а Кабінет Міністрів робить все, щоб перешкоджати цьому процесу.
Місце загибелі Дениса та Сергія у селі Лук'янівка Київська область. Вулицю в цьому селі перейменували на честь Дениса Котенка
1,5 мільярда гривень на реконструкцію авторозв'язки, 8 мільйонів на перекладання бруківки, серіал за 33 мільйони, а Міністерство у справах ветеранів рахує загиблих добровольців, щоб зрозуміти, чи вистачить бюджетних коштів на оплату допомоги родинам. Та ще намагається ці виплати знизити у 7 разів, прирівнявши добровольців до цивільних”.
Другий номер у протитанковому розрахунку
У такому ж становищі знаходиться і родина Заїковських. Їхній син Сергій 24 лютого вступив до лав тероборони Сил спеціальних операцій "Азов" Київ, а через місяць загинув у Лук'янівці при контрнаступі українських військ. У військовій частині А4010 матері Сергія видали сповіщення про його загибель. За словами Людмили Заїковської, там написано, що її син був солдатом-гранатометником.
“Чомусь вийшло так, що частини не існує. Наш син, як і інші хлопці, які загинули у перші дні під Києвом, тепер є "залученими особами".
Сергій Заїковський з дитинства захоплювався історією, міфами. Закінчив музичну школу по класу гітари. Закінчив Харківський національний університет імені Каразіна, історичний факультет. Ще студентом брав активну участь у різних націоналістичних акціях, а також у Революції гідності. Був на Майдані у Києві та Харкові.
Сергій Заїковський
"Після закінчення університету син переїхав до столиці. Сергій був істориком, релігієзнавцем. У Києві приєднався до культурно-освітнього проєкту "Пломінь", був головним редактором та перекладачем видавництва з однойменною назвою. Читав лекції, писав статті для медіа та брав інтерв'ю в українських дослідників, розвиваючи цікаві йому аспекти індоєвропеїстики. Син вивчав багато мов — англійську, німецьку, румунську, французьку. Це щоб в оригіналах читати авторів, книги яких він перекладав. Долучився до азовського руху “Авангард культурна спілка".
У 2021 році хлопець, який взяв собі позивний "Деймос", на посаді кулеметника у складі добровольчого підрозділу "Фрайкор" брав участь у бойових діях в Пісках на Донеччині. Але батькам про це не казав, оберігав їх.
"Сергій вів здоровий спосіб життя, дуже багато працював. Коли приїжджав додому, то весь час проводив за комп'ютером: перекладав, редагував, писав".
Людмила Заїковська згадує, 23 лютого її сина та інших хлопців з "Авангарду" викликали до Києва. Сергій збирався їхати до Маріуполя, але почалася велика війна. І тоді всі "авангардисти" в перший день повномасштабного вторгнення вступили до лав тероборони ССО "Азов" Київ. У день загибелі хлопець був другим номером у протитанковому розрахунку, попереду нього тільки Денис Котенко.
Підтримує тільки Патронатна служба
У червні 2022 року Володимир Зеленський особисто вручив Людмилі посмертну нагороду сина — орден "За мужність" III ступеню. Це вся підтримка від держави.
"Зараз єдині, хто підтримує родини загиблих на Київщині добровольців, в тому числі нас і сім’ю Дениса Котенка, це Патронатна служба бригади "Азов". Вона фактично взяла на щомісячне утримання сім'ї героїв, які загинули на початку повномасштабного вторгнення і не встигли оформитись. Патронатна служба оплатила частину вартості пам’ятника моєму синові, а меморіальна дошка на фасаді школи, то повністю їхня допомога".
Меморіальна дошка на честь Сергія Заїковського відкрита 7 червня 2023 року у смт Драбів Черкаської області. Вона знаходиться на фасаді школі, де вчився полеглий захисник України
Олександр і Людмила на відкритті меморіальної дошки в школі на честь свого сина Сергія
З серпня 2022 року благодійний фонд Патронатної служби "Янголи Азову" щомісячно перераховує кожній родині допомогу. Для деяких родин ці гроші — єдиний засіб для існування, каже психологиня Патронатної служби Оксана Католікян.
"Ми вшановуємо цих загиблих героїв, встановлюючи меморіальні дошки на школи та інші навчальні заклади, де вони вчились, також допомагаємо коштами на встановлення пам'ятників, на організацію заходів з вшанування тощо. Ми ініціюємо та надсилаємо листи, організовуємо заходи, зустрічі, надаємо юридичну допомогу, все для того, щоб встановити справедливість і герої були визнані державою. Також допомагаємо дітям цих героїв: подарунками, оплатою гуртків, за потреби — лікуванням. Окрім цього, патронатна служба, за потреби, організовує безкоштовне лікування для батьків загиблих у кращих лікувальних закладах".
У Дениса Котенка залишилися мати та дружина з маленькою дитиною. Від Патронатної служби вони щомісяця отримують матеріальну допомогу, також допомогли зі встановленням меморіальної дошки на фасаді школі, де вчився Денис.
“Ми постійно залишаємось на зв'язку, підтримуємо юридично, сприяємо, аби родина брала участь в обговоренні надання статусу таким добровольцям”.
Буду добиватися справедливості
Тетяна Котенко зробила кілька дописів у соцмережі про проблему, піднятий галас дійшов до Міністерства у справах ветеранів. 10 липня Тетяну та інших рідних загиблих добровольців запросили на зустріч з міністеркою Юлією Лапутіною та її заступниками. За словами Тетяни Котенко, згідно з постановою, яка прирівняла її сина до цивільної людини, вона повинна шукати двох свідків загибелі Дениса або щоб про це дав свідчення командир.
“Ще на зустрічі нам прямим текстом сказали, що немає грошей на виплати всім родинам загиблих по 15 мільйонів, як це раніше обіцяли. Тому вирішили всіх добровольців, які загинули, прирівняти до цивільних осіб і заткнути рота 2,2 мільйонами. Я поставила питання, як можна було видати гранатомет цивільній особі, на що була відповідь: “Звертайтесь до командира частини”. Ще міністерка наголосила, що Денис загинув як цивільна людина і навела приклад: йшов по городу та підірвався на ворожому снаряді. Це повна маячня. Подивіться на відео з останніх боїв Дениса, невже він схожий на цивільного? Також подивіться на фото нагород з АТО за визволення Широкиного та Маріуполя. А звідки в нього РПГ на відео з бою? А звідки він знав, що треба їхати в Лук'янівку і там ворожі танки? А хто дав йому завдання, набої, схеми розташування ворога? Невже це доступно цивільній особі?”
Тетяна Котенко каже, що держава остаточно кинула добровольців та ще ділить захисників на 1 та 2 сорти. За її словами, згідно з новою постановою Кабміну вводиться новий термін “цивільна особа, яка загинула в бою з ворогом”.
"Навіщо ви розділяєте наших синів на сорти? Чому мого сина не прирівнюють до військовослужбовця? Чому ви даєте йому інший статус? Якщо прочитати уважно цю постанову, мій син другого сорту. Всі рівні, як написано в Конституції України. Це справа честі, гроші тут не головне. Я не зупинюсь, буду добиватися справедливості. Зараз збираються докази. Буду йти до кінця і боротися, як син боровся з ворогом за незалежність України. І коли я з ним там зустрінусь, мені не соромно буде дивитись йому в очі".
Визнайте існування добровольців
Доброволець Богдан з позивним "Дід Шинобі", якій на війні з 2014 року, каже, що ситуація зі "Шкипером", на жаль, не єдина. За його словами, наразі добровольці в нашій країні ніяк не захищені.
"На державному рівні не можуть відрізнити, де доброволець-воїн, а де якийсь ухилянт, який тільки сфотографувався в формі і жодного разу не брав участь у боях. Не питання — ми допоможемо відрізнити! У нас сильне ком'юніті, свою раду створимо".
"Дід Шинобі" не розуміє, невже складно сказати на офіційному рівні, що загинув доброволець зі зброєю в руках. Ну, ось така складна ситуація — не встигли оформити.
“Але ні, нас вертять зі сторони в сторону, щоб тільки не казати правду”.
Богдан вже під час повномасштабної війни отримав важке поранення, у хлопця проблеми з функціонуванням верхніх та нижніх кінцівок. До держави у нього є питання: коли добровольців, які є ветеранами АТО/ООС і через війну отримали інвалідність, визнають на офіційному рівні?
"Треба вміти відрізняти добровольців, справжніх воїнів, від тих, хто скористався та паразитує на цьому. Чи потрібні державі поранені добровольці? Ні! Чи лікують їх на державному рівні? Ні! Доброволець = суд. Все вирішується тільки через суд. На фронті до нас ставляться, як до рідних, всі раді співпрацювати з фахівцями-ветеранами. А далі — без бумажки ти — какашка. Ми не потребуємо зарплат, але коли гинуть наші браття, просто визнайте, що ми існуємо!"
Наших синів на папері не існує
Людмила Заїковська не може зрозуміти, чому держава, яка вже 9 років воює з росією, так ставиться до своїх героїв.
"Наші сини не чекали повісток, не ховалися, не вигадували хвороб. Вони у перший день війни стали на захист Києва, закрили собою всіх отих міністрів, які півтора року не можуть нічого зробити. Дуже прикро. Ще маємо якусь надію, що Кабмін нарешті згадає, яку ціну заплатили наші діти за те, щоб вони і надалі спокійно вирішували що на часі, а що ні".
Нагороди Дениса Котенка
Денис Котенко має подяки і державні нагороди, орден президента “За мужність” III ступеня. Та виявляється, що все це не рахується.
"Мій Денис та його побратим Сергій — лише добровольці, які на папері не існують. На початку вторгнення не було часу на оформлення, потім наші хлопці загинули. Ні Дениса, ні Сергія не визнають військовослужбовцями. У нас лише одне питання: за що та за кого загинули наші сини?"
Яку підтримку отримують родини загиблих добровольців зараз
Анастасія Римар — колишня представниця соціальної служби добровольців "Добровольчого українського корпусу" і "Української добровольчої армії". Вона одна з авторів законопроєкту про надання статусу учасника бойових дій та соціальних гарантій добровольцям, які брали участь в Антитерористичній операції, який був ухвалений Верховною Радою у грудні 2019 року. Зараз вона є співзасновницею громадського об’єднання "Добровольці".
За її словами, наразі в законодавчому плані питання надання статусу добровольцям, в тому числі родинам загиблих, врегульоване. Цей процес тривав довго: відповідні законодавчі зміни були внесені ще у квітні 2022 року, але ухвалені лише в січні 2023-го. Потім Міністерство у справах ветеранів розробило проєкт постанови на виконання закону, разом з представниками добровольчих формувань та юристами, які займаються такими родинами. Постанову тривалий час не ухвалювали, але врешті 7 липня Уряд за неї проголосував.
"Для сімей загиблих добровольців процедура оформлення наступна: на комісію при Мінветеранів, яка зараз в процесі створення, члени родини подають документи. Основний документ, що підтверджує участь загиблого в бойових діях — це або довідка від командира військової частини, з якою взаємодіяв доброволець, або свідчення двох безпосередніх свідків подій. Повний перелік документів можна знайти на їхніх інформаційних ресурсах".
Міністерство видає довідку, що підтверджує участь добровольця в бойових діях. Далі родина має звернутися до органу соцзахисту за місцем прописки і там вже отримує посвідчення "Член сім’ї загиблого Захисника".
"Звісно, родині самостійно важко зібрати документи, але підрозділ та побратими можуть допомогти. Наприклад, для родин добровольців, які загинули під час оборони Києва в складі тоді ще тероборони “Азов” Київ (пізніше підрозділ оформився як ССО "Азов", з осені 2022 року — 3-я окрема штурмова бригада) разом із Патронатною службою ми вже зібрали всі документи завчасно. Також міністерство обіцяє самостійно давати запити і допомагати з пошуком”.
Це стіна пам’яті, яку мати Дениса створила у себе вдома. Сюди приходять друзі з побратими, які знали та любили “Шкіпера”
Анастасія Римар зауважила, порівняно з періодом АТО, цей пакет документів досить просто зібрати. Раніше потрібно було брати довідку в Антитерористичному центрі при СБУ. А цю довідку давали лише, коли була інша довідка — від командира військової частини.
“Я пам’ятаю, як ми з колегою їздили по зоні АТО та полігонах, аби випросити у командирів ці документи. Питання ж добровольців не нове в нашій країні. Якщо ще спростити процедуру, то є ризик, що цей шанс захочуть використати ті, хто в бойових діях участі не брав. Тому робити цього у жодному разі не можна”.
Проблема, яка досі залишається не вирішеною — це різниця в сумі одноразової виплати. Родина загиблого військовослужбовця має право на 15 мільйонів гривень, родина загиблого добровольця — приблизно на 2,2 мільйона. Така ж виплата, як була до 24 лютого 2022 року.
“Але це питання не вирішити шляхом визнання загиблого військовослужбовцем — це взагалі неможливо. Нікому не надають статус посмертно, крім того, добровольці не були офіційно військовослужбовцями. Тут потрібно окремо вносити зміни до ще однієї постанови Кабміну. І сподіваюсь, це питання також скоро буде вирішене”.
Свої в Telegram 
