Я бачив, як Бахмут падає, як його прибивають до землі бомбами, ніби цвяхами до дошки
До всього звикають, навіть до війни
Автомагістраль між берегами Дніпра видавалась недолуго-довгою, через засуху на Запорізьких пляжах. Підрив Каховської ГЕС росіянами залишає за собою сліди, мов чума довгоносі маски у скринях середньовіччя. Саме тут я говорю з військовим.
"Бонд" побачив Бахмут на сьомий день мобілізації. Після трьох ротацій, покинув місто вже взимку, перед повною окупацією. Ми прогулювались пляжем, який донедавна був дном широкої ріки. Човни вже декілька тижнів стояли тут покинуті засухою, а ірокези каменюк, що колись були дном, прорізали гущу води на центрі водойми, приманюючи втомлених чайок.
"Я попав в Бахмут на сьомий день після військкомату. Чотири дні підготовка, три дорога. Особисто я служив в армії. Але поряд зі мною були хлопаки, які вперше в житті торкались автомата. Руки тряслись, ніби то дівчина, а не зброя.
На сьомий день "Бонд" вже був у Бахмуті
Першу ротацію я був у піхоті, на так званій Забахмутці, це східна околиця міста. Це точно був не найкращий період в моєму житті. Ну, прікінь, отак з гражданки прямо в пі**ець світу! В Бахмуті над тобою літає все, шо хочеш, окрім пташок. Але нічьо, як бачиш, стою перед тобою живий-здоровий".
Війна була всюди, на наших вустах та підошвах. Поки "Бонд" розповідав про перший бойовий досвід, який він отримав у Бахмуті, про весняне багно і зимовий холод, люди навколо фоткались біля змілілих берегів Дніпра. Хтось обговорював древні знахідки на дні Каховського водосховища, інші сперечались, коли ж підірвуть Запорізьку АЕС.
Береги Дніпра
"Якось не вірилось. Не міг усвідомити, що літаки над головами справжні, а після влучання кулі в голову не вийде почати заново, з останнього збереження на диску. Потрібен був час звикнути. Тоді я думав, що до такого не звикають, але ні, звик".
Підірвані мости і один міномет на чотири роти
На вулицях, де колись теплої осені діти збирали розчепірені каштани, українські військові тепер відшукували сівші дрони, пригинаючи голову, навіть від свисту східного вітру.
"Бонд" вже перевівся в аеророзвідку. Після декількох місяців у піхоті, на запитання командира: "Хто вміє літати на дроні?" — першим зголосився взяти пульт управління в руки.
Тоді й почався тотальний дефіцит боєприпасів та обладнання. Часом на чотири цілі роти українські військові мали один міномет, із двадцятьма боєприпасами на добу. Для розуміння, зазвичай лише дві-три міни необхідні на пристрілку однієї цілі. Натомість ворог атакував позиції українських військових одразу декількома мінометами, причому, безперервним вогнем.
"У нас на чотири роти один міномет, у них на одну роту — чотири. Не було чим і з чого стріляти. Я бачив, як місто падає, як його прибивають до землі бомбами, ніби цвяхами до дошки. А ми боєприпасів єлі-єлі могли отримувати, через підірвані мости і ті переправи, шо їх завжди обстрілювали".
Ми бігали по місту напівмарафони, коли його нещадно обстрілювали російські війська
Російські військові мали перевагу у кількості боєприпасів і техніки, яку вони могли привозити у місто. Так через постійну ворожу аеророзвідку ракети могли знайти наших військових у кожному куточку Бахмута.
"Помню, сидимо в підвалі, від авіації ховаємось. Найстрашніше, що було — авіація. Чуєш пекельний шум, свист, свист, вибух, вібрація, і відлітає. А через парочку таких прильотів, шось слухаю, а це цегла наверху сиплеться: одна, друга, третя. І тут я викупаю, шо падає стіна над нашим підвалом. Наступна вібрація вже не від прильоту, а від того, що пів будинку рухнуло на землю".
Місцевих було не вигнати з Бахмута навіть ворожими танками
Рівень води у Дніпрі впав настільки, що змусив поцілувати дно ріки навіть "Імператора”Костянтина". "Бонд" якраз розповідав про свої останні місяці у Бахмуті.
"Імператор Костянтин" на мілині
Він згадував про місто тривким голосом і чіткими реченнями. Жодне питання не змушувало його оголювати емоції так, як питання про місцевих.
"Ну, уяви: над чорними від танкових влучань панельками, серед яких ти бігаєш напівмарафони, цілодобово літають дрони, ракети, міни і авіація. З будівель і посадок свистять снайпери, і деколи керовані протитанкові ракети воліють поцілувати бампер твоєї тачки”.
Усе вищесказане я намалював в голові, наскільки мені дозволила уява цивільного. Але до цієї картини треба було додати бабусь, які вигулюють своїх сіпаних на обидва ока пекінесів, сімейних пар, які шукають місце, щоб набрати води посеред вирв від бомб, і численні халабуди, які лагодили собі місцеві, що залишились без домівки.
Перед самою окупацією Бахмута "Бонд" поїхав з міста і більше його не бачив
Цивільні готували їжу на вулицях, під шиферним накриттям підвалів, або закутувались у свої картонні помешкання і запасались консервами. Хто встиг — евакуювався, хто чекав до останнього — дочекався. Примусової евакуації у місті не було, а військові розповідають про сотні людей, які відмовлялись покидати домівки, навіть коли туди цілили ворожі танки.
"Ждуни ми їх називали. Там людей жило ще дай Боже. По підвалах, по коробках, в палатках якихось, де тільки не жили. Тако як починається обстріл — пусто. Тільки на хвилину тихо — вже висунуті носи. У нас тоді був відкат за відкатом. Спочатку ми опинились на лівому березі, потім все ближче до центра, майже щотижня рухались на захід. А вже як опинились біля залізниці, нас поміняли, і більше Бахмута я не бачив”.
Свої в Telegram 
