Війна оголила нас, я більше не розчаровуюся у людях. Історія художниці з Луганська Асі Кучеревської
Ася Кучеревська народилася та виросла у Луганську. Там навчалася в одній з найкращих шкіл, університеті. У 2000-х переїхала до столиці, де почала писати картини. За декілька років, за версією американського видання Creative, увійшла до списку 15 найперспективніших художників світу. У перші дні повномасштабного вторгнення Ася віднесла теплі речі до тероборони, а сама із сином, рятуючись від обстрілів, евакуювалася до Швейцарії. Про свій творчий шлях, відновлення від пережитого художниця розповіла Свої.
Вільнодумство у суспільстві
Ася каже, у рідному Луганську, де вона народилася і виросла, їй пощастило навчатися в одній з двох шкіл, де частково викладали англійською.
"Ми читали класику, співали на уроках, ставили театральні постановки. За рекомендаціями вчителів доводилося слухати розмовну англійську. А в той час почути її можна було лише по MTV. Канал цей дивилася вночі, бо тільки тоді вмикали кабельне. Тож після основного навчання я переходила до більш неформального".
Ася народилася та вирісла в Луганську
Сім років Ася була старостою класу, їздила в табір "Артек", де намагалася максимально активно проводити час.
"Там теж були театральні постановки, концерти, міркування про ноосферу, про те, як люди, що знаходяться при владі, впливають на маси. Багато говорили про те, як уникнути цього, які висновки можна зробити. Це були 90-ті. Саме тоді вільнодумство, як ми тоді вважали, проривалося у суспільство".
Паралельно Ася закінчила музичну школу за класом скрипки. А згодом вступила до Машинобудівного інституту (нині — Схіноукраїнський уінверситет імені Володимира Даля). Там здобула спеціальність інженера-еколога.
"Я дуже вдячна своїм вчителям. Їхня подача інформації, вміння почути заклало величезну основу для подальшого життя. Як згодом з’ясувалося, дуже непередбачуваного життя".
Пишу емоції, а не картини
На початку 2000-х Ася переїхала до Києва. Працювала асистенткою керівника, потім бухгалтеркою у британській компанії. Каже, їй постійно хотілося вчитися чомусь новому, розвиватися. Тож у 2010 році Ася вирішила займатися малюванням.
"Я не вміла малювати так, як мені хотілося б. Але вирішила, що треба пробувати. Особливо якщо є бажання. І я почала створювати вітражі".
Ася почала вдосконалювати свої навички з малювання
Ася ділиться, у вітражній техніці головне — колір та заливка. А з цим вона дуже добре ладнала.
"І я почала творити. Домалювалася до того, що мої роботи виставлялися в Голландії. А у 2015 році за версією американського видання Creative мене внесли до списку 15 найперспективніших художників світу".
Ася стала однією з найперспективніших художників світу
За словами художниці, вона пише картини так, як відчуває. І це головна особливість її робіт.
"Змішую фактури, експериментую з матеріалами. Це життя. Світ не ідеальний. І у своїх роботах я хочу це висловити".
Окрім писання картин, Ася шила одяг.
Ася виготовляла й креативний одяг
"Я виросла в сім'ї з невеликим статком і мріяла мати можливість одягатися гарно та доступно. Тож спробувала реалізувати свою мрію".
Майже сім років Ася створювала базові вироби з якісних тканин. Відшивала їх у перевірених та надійних підрядників.
"Пізніше я почала друкувати свої тканини в Туреччині. Мій одяг був ексклюзивним, а шили його невеликими партіями з тканин, яких більше немає у світі".
Перерва на материнство
Коли в Асі народився син Іван, тривалий час вона не могла писати картини. Згадує, просто не мала на це сил та натхнення.
"І тільки коли синові виповнилося чотири рочки, я знову відчула, що хочу продовжувати творити. Моя найкраща подруга — іконописець. Вона завжди мене підтримувала в усьому. І коли дізналася, що я хочу повернутися до творчості, запропонувала на п'ять днів поїхати до Яремчого. З невеликою групою ентузіастів-іконописців я відправилася у свою першу материнську відпустку, аби вчитися класти мозаїку".
Група жила і працювала в будинку, де був недобудований верхній поверх. Та це не стало перешкодою.
"То був рай. Ми пропадали там з ранку і до ночі, іноді спускаючись поїсти і прогулятися на природу. Кололи смальту, підбирали кольори, шліфували, клеїли і, звичайно, багато сміялися".
Іконописці викладали ліки святих. Ася ж вирішила піти своїм шляхом і викладала портрет Фріди Кало.
Ася викладала портрет Фріди Кало
"Це був бунт. Але я вистояла. Тоді я думала, що моя робота — це найпрекрасніше, що я створила в житті. Після сина, звичайно. Зараз все це здається сном. Радісним, щасливим сном. У якому були лише кольори, друзі та повітря".
Напередодні початку повномасштабної війни з тією ж компанією Ася закінчила курс з колористики при Михайлівському соборі у Києві.
"Планували вчитися далі, але… Війна вдруге забрала у мене домівку".
Сльози стали виходом
З початком повномасштабної війни виробництво одягу Ася зупинила. Каже, з того часу майже нічого не відшивала. Сама ж із сином, рятуючись від обстрілів, вирішила виїхати з країни.
"Їхали ми практично в невідомість — де жити, як жити, я не розуміла зовсім. Безмірна подяка моїм друзям, клієнтам, які по ланцюжку "передавали" нас один одному. Бережно, як янголи-охоронці. Ми їхали з одним рюкзаком та дитячим горщиком у пакеті. А серед пари комплектів білизни я поклала свої пензлики".
8 березня минулого року Ася з Іваном дісталися до Швейцарії.
"Жіночий день. Дату, яку я не забуду. Ми обидва приїхали з коронавірусом. Син із температурою 40 спав три дні. Його організм не витримав кількості подій, що звалилися на нас".
Асю із сином прийняли до швейцарської родини. Це були люди, син яких виявився режисером місцевого театру та чоловіком одногрупниці її однокласниці з Луганська.
Ася каже, у будинку було дуже багато картин. З’ясувалося, що глава родини — художник. І коли він дізнався, що Ася теж пише картини, поділився із нею книгами по живопису, фарбами. Сусіди подарували їй папір.
"І я почала щовечора малювати. Малювала, щоб за щось триматись і не дати собі здатися. Заради моєї родини, сина".
Спочатку з дому Ася практично не виходила. Лише іноді бувала на подвір’ї.
Ася із сином багато подорожували
"І ось, коли я вже зважилася перетнути межі домашньої території, нас повезли до Кунстхауса. Це художня галерея в Цюриху. І я там побачила картини Моне, Ван Гога, Мондріана, Лотрека, Ренуара. Коли я побачила роботу Ван Гога, стояла, дивилася на неї і плакала. Від усього, що відбувається, жаху дійсності. Розглядала його мазки. І плакала. Тому що цього просто не могло бути. Це не зі мною: війна, Ван Гог, Мондільяні, війна, Буча, Ренуар. Якийсь глобальний сюр у голові. Сльози були виходом".
Повернення до творчості
Ася продовжувала писати щодня. Мерія дозволила їй займатися у місцевої художниці безкоштовно. Вона народилася і виросла у Нью-Йорку, та коли Ася із сином оселилися у Штефі, вона вже мешкала там. І влаштовувала там майстер-класи.
"Це давало дихати. Навіть просто сидіти в майстерні допомагало. Поступово я почала помічати хоча б кольори довкола".
Потроху художниця почала виїжджати далі з дому, подорожуючи новими містами. Певний час проїзд був безкоштовним всією країною. Але Ася із сином застали з цього періоду лиш пару тижнів.
"Та ми встигли поїздити в далекі куточки країни. Ми були в музеях, відвідували виставки майже щотижня. Я не могла надихатися можливостями бачити, милуватися і, що головне, показувати все це синові. Близько 20 музеїв, п'яти зоопарків, пару замків. І неймовірне небо".
Восени мерія надала Асі та ще одній художниці з України приміщення під галерею, де дозволили продавати картини та одяг, який вона шила.
Ася знову повернулася до творчості
"Там було добре. Мене ніхто не смикав. Не було сусідів. У галереї я мала свій "куток". Там хоча б кілька годин на день за майже рік після нашого прибуття до Швейцарії, я була трішки сама собі господинею".
У цій галереї Ася пропрацювала три місяці. Потім у будівлі розпочалася реконструкція.
"Та це не завадило мені продовжувати творити. Зараз більшість моїх робіт знаходиться у Празі на виставці. Я почала писати дві нові серії робіт".
Ася почала писати дві нові серії робіт
Тепер Ася мріє продовжувати займатися творчістю. А ще про те, аби рідні були поруч із нею.
"Війна оголила нас. Я зрозуміла, що перестала розчаровуватися в людях. Немає сил викреслювати. Мрію, щоб ми перемогли й більше ніхто не вмирав".
Свої в Telegram 
