“Чекатимеш мене з війни?” Сержанти Урен та Чумак боронили Маріуполь та вже понад 550 днів в полоні

Зламав всі стереотипи про військових

Олександр Урен родом з Харкова. На строкову службу пішов у 2020 році, за розподілом потрапив у військову частину у місті на узбережжі Азовського моря. Планував після закінчення контракту залишитися тут, бо саме в Маріуполі військовослужбовець знайшов щире і взаємне кохання.

Аліна й Олександр познайомилися наприкінці серпня 2020-го. Дівчина згадує, що її подруга вже була у романтичних стосунках з військовим, а його товаришем по службі виявився Сашко. Хлопець випадково побачив світлину Аліни в мобільному телефоні її подруги й захотів з нею познайомитися.

“Чесно зізнаюся, що я, тоді ще 18-річна, вважала всіх військових бездушними, цинічними, брутальними та навіть жорстокими. Подивилася на фото Сашка, і хоча мала негативні стереотипи, погодилася на зустріч. На фотографіях він виглядав позитивним і душевним”, — Аліна згадує події трирічної давнини

А ще дівчина була впевнена, що військовослужбовці ніколи не бувають удома: цьому заважають вічні патрулювання, добові наряди, чергування на блокпостах. Проте виявилося, що служба не стала на заваді коханню і Сашкові вистачало часу для Аліни.

“Ніжний, романтичний, уважний, емоційний, непосидючий, комунікабельний, веселий. Ще душа компанії. А як красиво він співає”, — каже Аліна

Ми нібито герої фільму про війну

Відтворюючи в пам’яті січень і початок лютого 2022-го року, дівчина згадує, що по телеканалах, які вони разом переглядали, здебільшого транслювали фільми про Другу світову війну. І в один з вечорів Сашко зненацька запитав кохану: “Ти мене будеш чекати з війни?”. Аліна тоді й уявити не могла, що за два тижні почнеться повномасштабне вторгнення і вона опиниться на місці однієї з героїнь фільмів, які вони разом переглядали.

Олександр УренФото: Сімейний архів

Вранці 24 лютого 2022 року Олександру Урену зателефонували з роботи — всіх бійців військової частини №3057 підняли по тривозі. Почалося — російська армія розпочала війну. Аліні було "наказано" евакуюватися з Маріуполя. Але дівчина відмовилася.

“Чому я маю покидати рідну домівку, та ще й без коханої людини? Я його тоді перехрестила на прощання, хоча раніше такого ніколи не робила. І сказала, що оскільки виходжу з квартири остання, то наш спільний ключ від квартири поки що тимчасово буде у мене”, — згадує 21-річна Аліна

Знайомство коханого з батьком під звуки вибухів

В той же день дівчина поїхала до своїх батьків в інший район Маріуполя, а там уже не стало світла, почалися постійні обстріли "градами", зник інтернет.

28 лютого в батьківську квартиру прийшли бійці ЗСУ і сказали виїжджати з міста. Знову відмова. Весь цей час кохані листувалися, щоб кожен знав, що всі живі й не хвилювалися.

“1 березня Сашко написав мені в смс прощальні слова і вибачення. Після прочитаного мені не хотілося жити. Мене “з того світу” витяг тато: він просто переконав мене в тому, що Сашко насправді — життєлюб і що завдяки своїй комунікабельності і активній позиції він зрештою знайде можливість вижити. Тоді ж я вперше в житті молилася і просила Бога залишити в живих всю родину й мого коханого хлопця”, — поділилася вона

У селищі Волонтерівка, на околиці Маріуполя, де жили батьки Аліни, з кожним днем ставало все важче виживати, і родина переїхала у будинок бабусі на Курчатова. Там і правда було безпечніше, але недовго. 9 березня саме туди приїхав Сашко, щоб обійняти свою дівчину.

“Тоді ж вперше мій тато зустрівся із моїм коханим. Раніше не хотів з ним знайомитися, мовляв, якщо точно надумає одружуватися, тоді є сенс. А тут мій Саша — у формі, такий гарний та упевнений у собі. Так мої найрідніші люди й познайомилися. Збережу в серці цю мить на все життя: саме з того дня я вважаюся Сашковою нареченою!”, — каже Аліна.

Олександр УренФото: Сімейний архів

Він попросив батьків Аліни, щоб ті відпустили дівчину з ним. Мав можливість завезти її до будинку з хорошим бомбосховищем. Вони погодилися. Так Аліна опинилася у бомбосховищі салону краси в центральній частині Маріуполя, де прожила до 15 березня. Одного дня бомба впала прямо біля дівчини. На щастя її врятувала стіна, за якою вона стояла.

“Снікерс” для Сашка після полону

То була остання їхня зустріч, після Сашко та Аліна тільки листувалися в соцмережі, коли вдавалося зловити мобільний зв’язок. Вже у квітні, перебуваючи на “Азовсталі”, хлопець написав: “Аліно, якби ти тільки знала, як під загрозою смерті змінюються цінності життя. І як хотілося б зараз з’їсти “Снікерс”. Після евакуації з Маріуполя до Харкова, де вона і досі мешкає, Аліна купила шоколадний батончик "Снікерс". Сашко повернеться з полону, а на нього чекає його улюблений смаколик.

Останнє повідомлення від Олександра було 11 травня 2022 року. Писав, що його підвищили у званні, тепер він сержант, і запевняв — у нього все чудово. 19 травня через побратимів Аліна дізналася, що її наречений вийшов у полон. Також дівчині зателефонували з “Червоного Хреста” і повідомили про це офіційно.

Олександр УренФото: Сімейний архів

Відтоді минуло 16 місяців, рідні та друзі Олександра Урена бачили його двічі у російських телеграм-каналах. У лютому цього року деякі полонені, яких обміняли, розповіли, Сашко — живий. Приблизно тоді ж Аліні зателефонував невідомий з подякою, мовляв, навесні 2022-го він був важкопоранений і саме Сашко на території “Азовсталі” його врятував. І більше ніяких подробиць.

“Я б більше здивувалася, якби мій наречений цього не зробив. Він — неймовірна людина. Дуже кохаю його і чекаю на повернення якомога швидше”, — сказала Аліна.

Тимофій народився в пологовому, який знищила російська авіабомба

Денис Чумак народився в Бахмуті. Тут він закінчив школу, продовжив навчання у донецькому технікумі, навчаючись на оператора комп’ютерного набору. У 2015 році чоловік підписав контракт з військовою частиною 3057 і перебрався до Маріуполя. Денис дуже любив це приморське місто, прогулянки вздовж Азовського моря. Сюди згодом з Бахмута переїхала його дружина Аліса.

Саме в Маріуполі родина Чумаків збільшилася — 29 червня 2021 року на світ з’явився син Тимофій. Радісна подія сталася у пологовому будинку, на який в березні 2022-го росіяни скинули авіабомбу.

“Вагітність планували, тому дитина була бажаною. Денис дуже мріяв про сина. Він пишався, коли йому на службі говорили, що Тимофій схожий на нього”, — каже 25-річна Аліса

На жаль, Тимофій зовсім не пам’ятає свого батька. Адже йому було лише 8 місяців, коли почалася повномасштабна війна, яка розлучила його з татом.

Денис Чумак

Ховалися на цокольному поверсі продуктового магазину

Вранці 24 лютого Алісі зателефонувала сестра із Харкова і сказала: “Почалась війна”. Зв'язку із чоловіком, який був у відрядженні неподалік Маріуполя, не було. Лише пізніше вдень Денис зміг передзвонити. Він сказав, що ще з ночі чув вибухи, але переконував, що все скоро владнається. Денис всіляко намагався заспокоїти дружину. Пізніше Алісу з сином перевіз в інше місце побратим Дениса. Там жінка зі своєю подругою Тамарою, її семирічною донькою та службовим собакою переживали перші дні війни.

Денис ЧумакФото: Сімейний архів

“Потім ми зрозуміли, що у будинку знаходитись небезпечно і перейшли у магазин “АТБ”. Розмістилися у підсобному приміщенні для робітників, там були роздягальні, кухня та склад. І все це знаходилося на цокольному поверсі. Там було приблизно 200 людей. Я звідти на вулицю не виходила, бо вже тоді було гучно і небезпечно. Я хотіла зберегти нам з сином життя”, — молода жінка згадує, як переживала бомбардування Маріуполя.

Передав підгузки та продукти, навіть обійнятися не встигли

Тоді ні Тамара, ні Аліса не знали, де їхні кохані, що з ними. Десь за тиждень до підвалу прийшов чоловік Тамари із листом від Дениса.

“Він писав, що дуже сумує за нами. Шкодує, що мало часу з нами проводив, хоча це не так. Денис присвячував нам увесь свій вільний час”, — каже вона

А вже наступного дня до підвалу прийшов і сам Денис. Це була коротка зустріч подружжя — не більше п'яти хвилин. Денис навіть не зміг взяти сина на руки через те, що був у спорядженні.

“Крайній раз я бачила свого коханого 10 березня. Він зайшов і попросив вийти на вулицю без дитини. Передав підгузки, акумулятор, щоб у нас було світло в підвалі, щось з їжі, яку він зміг роздобути. Я навіть не встигла його обійняти”, — із сумом згадує жінка.

Денис Чумак разом з дружиною та маленьким синомФото: Сімейний архів

Втратили все — у Маріуполі й Бахмуті, але є віра та надія

Далі були страшні бомбардування, життя у тісному підвалі та постійне очікування. Зв'язку не було ніякого. Якось один із чоловіків вийшов на вулицю із підвалу, повернувся і розповів, що неподалік від них стоять два російських танки. На одному із танків був напис “Ростов — папа!”

“Саме тоді я зрозуміла, що більше в Маріуполі не побачу свого чоловіка. Так і сталося. Ми вирішили, що маємо їхати з міста. І автівкою подруги ми з Тамарою, наші діти, собака і кіт виїхали з Маріуполя, де нас зустріли рідні. Всі разом ми дивом доїхали до Дніпра, де прожили до вересня 2022 року. А потім я наважилась їхати до Києва: не могли сидіти склавши руки, треба було щось робити, аби якомога швидше повернути Дениса додому. Це моя найбільша мрія, але поки, на жаль, ще не здійснена!”, — каже Аліса.

Денис Чумак з маленьким ТимофіємФото: Сімейний архів

Нещодавно Денису Чумаку виповнився 31 рік. Понад 550 днів оборонець Маріуполя перебуває у російському полоні. Востаннє Тимофій бачив свого батька у березні 2022 року — тоді хлопчику було лише вісім місяців.

“Перший день народження Тимофія пройшов без тата, другий — теж. Без тата він зробив свій перший крок, сказав своє перше слово. Тимофійко вже понад рік кличе тата. Для нього татусь — це фотографія у рамці на поличці нашої зйомної квартири в Києві”, — зі сльозами на очах розповідає дружина полоненого захисника Маріуполя.

Росіяни залишили родину Чумаків без рідних стін — спочатку у Маріуполі, а потім у Бахмуті.

“Ми втратили все, що мали, але у нас залишилось найголовніше — всі наші рідні живі. А ще у нас є віра та надія. Дім у нас ще буде, головне, щоб повернувся Денис. Ми його дуже любимо. Ми віримо, що скоро всі будемо разом і розпочнемо наше нове життя у мирній Україні”, — впевнена Аліса Чумак.

“Шукали що вціліло на руїнах кафе”. Як у Покровську відновили розбите російською ракетою Corleone

Моя книга створена, щоб руйнувати стереотипи про Донеччину. Історія фотографа Дмитра Балховітіна

Місто в мені. Знищена росією Попасна очима Олесі Мозгової