На перший мітинг вийшло тільки 5 людей. Катерина Жемчужникова про Євромайдан у Донецьку
Катерина Жемчужникова родом з Донецька. Її дитинство та юність пройшли саме там, але в 2014 році вона, як і тисячі інших жителів Донецька, була вимушена бігти з рідного дому через прихід російських окупантів. Вона була однією з перших, хто вийшов 21 листопада на мирну акцію в центрі Донецька й з того часу ходила на кожну з них. Спогадами про мирний Донецьк та його людей, події на Євромайдані та втечу з рідного міста без зворотного квитка вона поділилася зі Свої.City.
21 листопада 2013 року у Києві та багатьох інших містах України розпочався Євромайдан та Революція Гідності. Тисячі людей по всій країні вийшли, щоб виступити за Європейську інтеграцію та змусити владу відмовитися від проросійського курсу. Цьогоріч виповнюється 10 років з початку Єврореволюції.
________________
Донецьк був містом великих просторів та щирих людей
Катерина Жемчужникова народилася та виросла в українському місті Донецьк. Там же пройшла її юність. У 2011 році Катерина закінчила філологічний факультет Донецького національного університету імені Василя Стуса та встигла попрацювати за професією в єдиному на той час україномовному медіа Донецька — NGO.donetsk.ua. Рідне місто Катерина згадує з теплом.
“Для мене Донецьк завжди був за відчуттям містом просторів та великих відстаней. Ти можеш іти центральною вулицею, починаючи з одного району, а опинитися зовсім у іншому. Це географічно дуже цікава локація, і мені Донецьк завжди подобався тим, що він відрізнявся від інших великих міст. Попри те, що Донецьк був містом-мільйонником з щільною забудовою, він все одно був містом величезних широких просторів. У ньому відчувалася якась внутрішня сила цього дикого поля”, — розповідає Катерина Жемчужникова.
Люди там теж були особливими. Катерина каже, що зрозуміла це тільки тоді, коли довелося побувати в багатьох інших містах України.
“Якщо говорити про людей, то це може прозвучати дещо стереотипно, але вони були дуже конкретні в своїх діях, в рішеннях. Люди в Донецьку були пунктуальними. Ти розумієш, що, якщо в Донецьку нарада має починатися рівно о восьмій, то вона рівно о восьмій і почнеться. Якщо нарада має тривати 45 хвилин, то вона має тривати 45 хвилин. І ще прямолінійність. Люди в Донецьку були прямолінійні, але з того ж в той же час дуже дружелюбні”.
Катерина також каже, що завести нове знайомство в Донецьку було дуже просто, бо люди були там доволі довірливі та відкриті до спілкування.
На перший мітинг Євромайдану в Донецьку вийшло тільки 5 людей
На перший мітинг Євромайдану в Донецьку вийшло всього п’ятеро людей. Катерина Жемчужникова була однією з них.
“Ввечері 21 листопада я сиділа на роботі й дивилася стрім з київського Майдану. Я подумала, що шкода, що в нас ніхто не виходить на акцію солідарності, бо в Києві тоді було багато моїх знайомих. Я гортала стрічку й побачила пост про те, що в нас до пам’ятника Шевченку теж прийшло кілька людей. На годиннику було десь 10 чи 11 година вечора”, — згадує Катерина вечір 21 листопада.
У той момент Катерина Жемчужникова вирішила, що вона теж має піти на акцію. Й пішла. Вона стала п’ятою активісткою того вечора.
“Я відчула потребу висловити солідарність тим людям, які вийшли в Києві на Майдан. З тих, хто вийшов того вечора, я знала тільки двох людей, але ми знайшли, про що говорити. Ми багато говорили про те, яким має бути європейський Донецьк — комфортним для жителів, безбар’єрним для людей з інвалідністюйи та без корумпованої влади. Ми говорили про це десь години 2, і, коли вирішили вже йти додому, домовилися зібратися завтра знову”.
Катерина Жемчужникова в Донецьку в грудні 2013 рокуФото: Facebook/Сергій Ваганов
П’ятеро активістів створили подію на фейсбук, в якій розповіли, що завтра знову відбудеться мітинг. Наступного дня прийшло вже набагато більше людей.
“Наступного дня прийшло вже кілька сотень людей. Це люди, які після роботи вирішили прийти і просто продемонструвати свою солідарність з євроінтеграцією. Люди вийшли проти свавілля правоохоронних органів. Хотіли, щоб у Донецьку з’явилися місця, де молодь може культурно відпочити, а не тільки в барах та клубах”.
Донецький Євромайдан збирався кожен вечір. І майже щодня там організовували різноманітні культурні події.
“Був період, коли Євромайдан у Донецьку тривав цілодобово. У нас було чергування, коли кілька людей залишались з прапорами на ніч. Нас підтримували місцеві жителі. Коли стало холодніше, нам приносили чай та їжу. Один дідусь приніс нам мішок горіхів. Він сказав, що через вік уже не може стояти разом з нами, але він підтримує нашу позицію. Таким чином люди проявляли свою солідарність”, — згадує активістка.
Мітинги припинилися, коли активістів почали забирати "на підвал"
Останній мітинг Євромайдану в Донецьку відбувся після розстрілу Небесної Сотні в Києві.
“Це був мітинг-реквієм після розстрілу Небесної Сотні, і це був останній день, коли ми вийшли. Ми зрозуміли що більше фізично вийти не зможемо, бо тоді це виглядало так: невеличка площа перед пам'ятником Шевченку і сам пам'ятник були повністю оточені щільним кордоном з тодішньої міліції. Вони стояли плече в плече, а всередині цього прямокутника стояли ми. Нас було дуже небагато людей, і в той день в повітрі прямо витала агресія в наш бік. За цим прямокутником з міліції було кілька тисяч людей, які приїхали проти Євромайдану. Вони були озброєні металевими та дерев’яними битками. Вони приїхали туди з конкретною ціллю — бити наших людей, як тільки їм дадуть на це “відмашку”.
У той день цього не сталося, але після цього активістів Євромайдану по одному виловлювали десь в темних закутках та били.
“У Донецьку теж почалися пресинги, переслідування та побиття. По всьому місту порозвішували всі приватні дані й адреси всіх активістів Євромайдану з підписами, що це “вороги народу, вороги Донбасу, що вони хочуть знищити Донбас та з ними треба щось зробити”. Відповідно, моя адреса теж була і я вимушена була певний період жити не вдома”.
Це був останній мітинг Євромайдану, проте не останній мітинг в українському Донецьку. Люди знову почали виходити, щоб показати, що Донецьк — це Україна. На ці акції збиралося вже по кілька тисяч людей, але й ці акції зустрічали з жорстоким спротивом. Трохи згодом активістів почали забирати “на підвал”.
“Уже наприкінці квітня проукраїнських активістів почали забирати до катівень, “на підвал”. Їх всіх забирали до облдержадміністрації або в СБУ, де активістів били та катували Зрештою їх потім випускали, але ситуація ставала все гіршою. Я гортала свою телефонну книжку, а там цей на підвалі, через три контакти ще одна людина, ще одна. Я розуміла, що я теж можу там опинитися”.
Катерині пощастило. Вона виїхала з міста в ніч на 3 травня й більше жодного разу там не була. Вона хоче повернутися в Донецьк, але тільки за умови, що він буде її Донецьком.
Прапор донецького Євромайдану нині в Музеї Революції ГідностіФото: Facebook/Катерина Жемчужникова
“Я повернулася б тільки в те місто, яке буде схоже на мій Донецьк, з якого я була вимушена поїхати. Але поки він не буде повноцінно моїм Донецьком, я туди не повернуся. Попереду в нас ще багато роботи над його поверненням”.
Свої в Telegram 
