Люди розслабилися, коли втік Янукович. Олексій Біда про Євромайдан у Луганську
Олексій Біда — луганчанин, один з організаторів мирних акцій Євромайдану в Луганську, а нині військовослужбовець. Він був одним з перших, хто вийшов на акції за євроінтеграцію та проти тодішньої влади. У травні 2014 року його захопили в полон місцеві “антимайданівці”, які катували його за проукраїнську позицію. Спогадами про Євромайдан у Луганську, заляканих жителів міста та втечу з рідного міста назавжди Олексій Біда розповів для Свої.
21 листопада 2013 року у Києві та багатьох інших містах України розпочався Євромайдан та Революція Гідності. Тисячі людей по всій країні вийшли, щоб виступити за Європейську інтеграцію та змусити владу відмовитися від проросійського курсу. Цьогоріч виповнюється 10 років з початку Єврореволюції.
________________
Жителі Луганська були заляканими
Олексій Біда народився, виріс та більшу частину часу прожив у Луганську. Працював графічним дизайнером та верстальником в місцевих газетах. У вільний час займався громадською діяльністю.
“У нас була культурна ініціатива “Луганда”. Ми організовували різного роду культурні заходи: починаючи з майстеркласів, закінчуючи фестивалями”, — розповів Олексій Біда.
Рідний Луганськ Олексій описує як місто, яке зазнало регресу після розпаду Радянського Союзу, а його жителів — заляканими.
“У “дев’яностих” до влади прийшли колишні комсомольці, і за класичним сценарієм, як і всі комуністи, просто пограбували це місто вщент. Жителі були заляканими. Бо спочатку — 90-ті, потім — пресинг влади. З будь-якого бізнесу з боку влади були вимагання “долі”, яку треба було заносити. А це до 70% від прибутку. І в принципі мало хто був спроможний щось сказати проти. А ті, хто міг, в більшості виїхали з міста”.
Олексій з дружиною виїхали з Луганська у травні 2014 року. Тоді активістам почали погрожувати розправою.Фото: Facebook/ Олексій Біда
Проте протягом останніх років до початку російського вторгнення на схід України, в Луганську все ж відбувалися позитивні зміни.
“Останнім часом у Луганську з’явилося дійсно багато ініціатив щодо культурного життя. То там дійсно було досить цікаво. У Луганську можна було багато на що піти подивитись — не потрібно було з міста виїжджати, щоб якось задовольнити свої культурні потреби”, — каже Олексій Біда.
Прийшов на акцію після побиття студентів у Києві
Перша акція, на яку прийшов Олексій Біда, була організована після побиття студентів у Києві. Тоді в Луганську зібралося лише 6 людей.
“Тоді шестеро людей на акції — це дуже багато для Луганська. Певно десь наприкінці грудня у нас уже сформувався такий собі кістяк з 30 людей, які організовували всі акції й брали в них участь. Тоді до нас уже була привернута увага з боку посіпак “Партії Регіонів”, які нас постійно супроводжували контракціями або провокаціями”.
Олексій Біда вперше пішов на мітинг після побиття студентів на київському ЄвромайданіФото: Олександр Волчанський
Олексій каже, що більшість людей у Луганську були аморфними. Люди, які повністю занурені у своє життя.
“Більшість людей не мали якоїсь політичної позиції. Це була давно відпрацьована модель, коли людину просто заганяли в життєве колесо: робота-дім, дім-робота. Й інших думок, крім того, як прогодувати себе та сім’ю, або купити новий телевізор, у людини немає. Тому і позиції, власне, немає. Це вигідна державі маса, яка б не ставила багато запитань та давала спокійно збагачуватися. Це старий радянський спосіб керування”, — каже Олексій.
Сам Олексій Біда вийшов на мітинги, бо його країна рухалася наче в бік минулих століть. Його, як і інших небайдужих луганчан, такі дії з боку влади не влаштовували.
“Було зрозуміло що Україна рухається в бік Середньовіччя — на Схід. А майбутнє було зовсім у протилежному напрямку — на Заході. Тому варіантів не було — повертатися в феодальний період взагалі немає ніякого бажання”.
На мирні акції луганського Євромайдану виходило не так багато людей, але всі вони щиро прагнули змін.
“Якщо говорити про кількісні показники, то можна сказати, що людей, які виходили на Євромайдан й “антимайдан” була однакова кількість. Але на наш Майдан виходили люди за власним бажанням, а “антимайданівці” виходили за гроші. Та й навіть за гроші знайти певну кількість людей, щоб вона переважала нашу кількість, було важко”.
Переважати “антимайданцівці” стали тільки після того, як з ростова та інших прикордонних до України областей рф почали привозити автобуси з “тітушками”.
“У нас була ініціатива, яка намагалась убезпечити людей від нападу. Тому ми намагались відстежувати переміщення великих скупчень “приїжджих” на автобусах. Кожного разу приїжджали по три-чотири автобуси на російських номерах, якими привозили росіян. Якщо була загроза нападу, ми повідомляли про це людей, які виходили на акції”.
Наймасштабніша акція відбулася, коли втік Янукович
Найбільша акція в Луганську відбулася в День народження Тараса Шевченка. У той день на мирний мітинг зібралося понад 3 тисячі луганчан.
“Найбільша наша акція відбулася, коли з країни втік Янукович. Тоді багато людей відчули себе спроможними вийти на вулицю без страху. Тоді прийшло близько трьох тисяч, і я побачив багато знайомих облич. Люди боялися Януковича, бо майже весь бізнес належав “Партії Регіонів”, втратити роботу було дуже легко. Мені теж погрожували звільненням”.
Проте як найтеплішу акцію, Олексій згадує всеукраїнську акцію “Інструмент Свободи”, до якої долучилися й луганчани.
“Ми також робили акцію “Інструмент Свободи”, коли на майдани різних міст України виносили піаніно та грали. Ми купили інструмент, розмалювали його в блакитно-жовтий колір”.
“Антимайданівці” тоді намагалися пошкодити фортепіано, їм це вдалося. Але на інструменті все одно зіграли гімн України.
Остання акція в Луганську відбулася після захоплення будівлі СБУ. Безпекова ситуація більше не дозволяла виходити на мітинги. Людям почали погрожувати, а активістів захоплювати в полон.
“Вулицями ходили озброєні люди з агресивним настроєм, тому просто було небезпечно збиратися. Тому ми прийняли рішення більше не виходити на акції”.
Мене тримали в полоні, який більше був схожий на театральну виставу
3 травня Олексій Біда потрапив у полон, де його протримали добу. Тоді він просто поїхав подивитися, що відбувається біля обласного військкомату і його впізнали.
“Мені подзвонили й сказали, що перед військкоматом збирається якась масовка. Ми поїхали подивитися, що там відбувається. І як тільки я вийшов з машини, мене просто впізнали й забрали”, — згадує Олексій.
Те, що відбувалося далі, згадує Олексій. нагадувало більше спектакль у театрі.
“Вони імітували розстріли, ставили питання “Чим ти можеш викупити своє життя?”. Це була більше театралізована постановка. Було схоже, що хлопці почали грати в цікаву гру, і потім самі загралися вже”.
Катуваннями та допитами займалися місцеві. Російські спецслужби тоді теж були в будівлі, проте вони ховалися за охороною.
“Їх основна мета була залякати проукраїнське населення, змусити нас виїхати. Мене відпустили наступного дня. Через 4 дні мені вдалося виїхати з Луганська. Більше я туди не повертався”.
Повертатися жити в Луганськ після деокупації Олексій Біда не планує, хіба тільки працювати там. Каже, що навряд чи доживе до того часу, коли його відбудують та розмінують.
“Можливо мої діти колись захочуть повернутися в Луганськ, щоб жити. Я вже точно не повернуся. Мені цікаво подивитися, як він буде відновлюватися, але жити — точно ні”.
Свої в Telegram 
