Там можна було відпочити душею. Спогади Станіслава Федорчука про початок Євромайдану у Донецьку
Станіслав Федорчук — корінний дончанин у п’ятому поколінні. Він народився та виріс у Донецьку, де йому ще з юних літ доводилося боротися за все українське. Навчаючись у ліцеї, Станіслав займався громадською діяльністю: разом з однодумцями влаштовував культурні та просвітницькі заходи для молоді, брав участь в національних патріотично-виховних активностях та мріяв, що колись на вулицях Донецька лунатиме тільки солов’їна мова. В університеті Станіслав продовжив свою громадську діяльність, не закинув активності й після закінчення навчання. Він був одним з перших, хто вийшов на Євромайдан у Донецьку, щоб дати стусана владі, яка прагнула проросійського курсу. Про мирні та не зовсім акції на Євромайдані, лагідну українізацію Донецька та його мирних жителів Станіслав Федорчук розповів для Свої.City.
21 листопада 2013 року у Києві та багатьох інших містах України розпочався Євромайдан та Революція Гідності. Тисячі людей по всій країні вийшли, щоб виступити за Європейську інтеграцію та змусити владу відмовитися від проросійського курсу. Цьогоріч виповнюється 10 років з початку Єврореволюції.
________________
Мого батька побили через мою проукраїнську позицію
Ще з юних літ Станіслав Федорчук прагнув українізувати Донецьк та його жителів. Коли вчився в ліцеї при Донецькому національному університеті, був членом Спілки української молоді, пізніше очолив обласну організацію Молодіжного націоналістичного конгресу.
“Спочатку ми займалися самовихованням: читали багато історичної літератури, культурної, проводили Вечорниці, різні конференції разом з нашими побратимами Східноукраїнського братства, проводили наукові конференції на тему української історії, на тему виховання молоді. Звісно, брали участь в різних загальноукраїнських акціях, проводили регулярно свої громадські заходи, виходили на мітинги на захист української мови.
Запроваджували традицію святкування Покрови, свята УПА й проводили заходи, пов'язані з цим, вшановували пам'ять жертв Голодомору, взаємодіяли з українськими козацькими товариствами, підтримували стосунки з “Пластом”, Українською Православної Церквою Київського Патріархату. Намагалися захищати культові споруди від захоплення місцевим криміналом, який спільно з московськими попами намагався їх відбирати”, — розповідає Станіслав Федорчук про свою активну юність.
Станіслав Федорчук з юних літ займається громадською діяльністю, брав участь у Євромайдані в Донецьку, а після початку повномасштабного вторгнення став на захист України зі зброєю в руках. Фото: Facebook/ Станіслав Федорчук
Станіслав був старостою групи, коли навчався на політології у Донецькому національному університеті імені Василя Стуса.
Через різку проукраїнську позицію на Станіслава та інших активістів почали звертати увагу спецслужби. В університеті почали занижувати оцінки, “валити” на сесіях, самих активістів почали залякувати, а батькам погрожували звільненням.
“Коли мене призначили головою обласної громадської організації “Молодіжний націоналістичний конгрес”, мого батька сильно побили. Він був депутатом міської ради Донецька в 1990-х, напевно, одним із небагатьох проукраїнських депутатів за весь час існування міськради. Він повертався додому, коли його зустріли прямо під під’їздом - зламали ніс, руку, щелепу, ребра. Враховуючи те, що у батька ще з підліткового віку був зламаний хребет, то зрозуміло, що це відбилося на ньому не найкращим чином”, - згадує Станіслав.
Також донецькі активісти захищали українські школи, які час від часу намагалися закривати. А ще створили того часу єдиний україномовний новинний портал, який читали по всій Донеччині. Він пропрацював 8 років, але через окупацію міста, редакція розпалася.
“Я зрозумів, що нам необхідно власна культурна політика. Українська культура була, але в дуже обмежених дозах. Так ми почали влаштовувати в Донецьку концерти українських гуртів, на яких завжди був аншлаг. Я був приємно вражений, коли роки три тому на книжковому арсеналі до мене підійшов хлопчина, ветеран війни і каже: “Можна я потисну вам руку? Я ходив на ваші заходи і я тобі так вдячний, що в нас був свій шматочок України навіть в тих умовах”.
Люди в Донецьку були навчені “совком”
21 листопада Донецьк вийшов на свій Євромайдан. Того дня на мирну акцію вийшли лише п’ятеро людей, проте кількість учасників з кожним днем стрімко зростала.
“Проукраїнські мітинги в Донецьку відбувалися весь передвоєнний період. Ми помалу розсували ці межі страху, тому що чимало людей в Донецьку були навчені як совком, так і періодом з 91-го року, що будь-яка громадська активність, протест не відбудеться належним чином. Що на мирні акції обов’язково приїде поліція та місцевий кримінал, які намагатимуться задушити спротив”, — каже Станіслав Федорчук.
21 листопада на мирний мітинг у Донецьку вийшло лише п'ятеро людей. Фото: з фотоальбому "Євромайдан у Донецьку. ІСТОРІЯ БОРОТЬБИ ЗА ГІДНІСТЬ"
Коли в 2013 році люди вийшли на Євромайдан, Станіслав був приємно вражений сміливістю громадян, які попри всі страхи вийшли заявити про свою позицію.
“Коли люди почали приходити на Майдан, я був дуже щасливий від тої сміливості, яку люди почали демонструвати. По-перше, чітка солідарність з гаслами Євромайдану в Києві. Я радію, що люди змогли побороти цей страх та попередній досвід фізичного протистояння, переслідування, абсолютно задушливу політичну атмосферу, монополію “Партії Регіонів”. Я був дуже щасливий, що люди різних поколінь нарешті зустрілися на Майдані, побачили один одного і зрозуміли, що у нас набагато більше спільних цінностей ,задач і майбутнього, що ми можемо взаємодіяти один з одним саме за принципом групового лідерства, не шукаючи собі супер вождя”.
Розуміючи, що вийти на Майдан у Донецьку чи в будь-якому іншому місті України — це кардинально різні ситуації, Станіслав вирішив виступати за євроінтеграцію в рідному місті.
Фото: з фотоальбому "Євромайдан у Донецьку. ІСТОРІЯ БОРОТЬБИ ЗА ГІДНІСТЬ"
“Я чудово розумів, які ризики стоять перед нами. Обираючи, де бути на Євромайдані, у Львові чи в Донецьку, я для себе чітко визначив що я мушу бути в Донецьку. Тому що я чудово розумів, що більшість молодих людей поїде на Київ, аби бути там. А хто залишиться в Донецьку, хто буде біля старших людей, коли рано чи пізно кримінал або та ж сама міліція прийдуть їх бити?”, — поділився роздумами Стаінслав.
Так і сталося. Коли мітингуючих не вдалося переконати в правильності рішень тогочасної влади, “антимайдан” почав застосовувати фізичний вплив.
“Людям намагалися заборонити виходити на Майдан, а коли стало зрозуміло, що все це не спрацьовує, представники єнакієвської кримінальної групи разом з так званими спортсменами з Горлівки, почали регулярно приїжджати до нас, щоб нападати. Перші сутички почалися вже в грудні”.
Проте одна з найбільших сутичок сталася на День Соборності — 22 січня 2014 року.
“У той день були побиті журналісти, частина наших активістів. Частина людей отримала хімічні опіки від фарби, якою бризкали в очі. І зрозуміло, що міліція нічого не робила. У більшості своїй, вона перейшла на бік росіян. Служба безпеки запевняла, що ситуація контрольована, але очевидно, що це було не так. 13 березня в Донецьку пролилася перша кров — на Майдані вбили Дмитра Чернявського. А деякі генерали СБУ відверто перейшли на бік ворога, не кажучи про офіцерів нижчої ланки”.
На донецькому Євромайдані можна було відпочити душею
Станіслав Федорчук був одним із членів робочої групи мирних акцій донецького Євромайдану. Він займався питаннями безпеки та організацією культурних заходів, які там проводилися.
“На Майдані ми проводили читання, в тому числі з місцевими письменниками. Також регулярно намагалися запрошувати гостей. Ніхто не говорить про те, яким був Євромайдан у Донецьку. Насправді це був Майдан, на якому можна було зустріти кандидата наук, релігієзнавця Ігоря Козловського, можна було зустріти мусульманського муфтія Саїда Ісмагілова, одного з провідних євроатлантистів України Ігоря Тодорова”, - згадує Станіслав.
Наприкінці грудня Євромайдан Донецька отримав потужний культурний десант від Євромайдану Харкова: з концертом приїхав Сергій Жадан та «Собаки в космосі».Фото: з фотоальбому "Євромайдан у Донецьку. ІСТОРІЯ БОРОТЬБИ ЗА ГІДНІСТЬ"
Фактично вся демократична преса Донеччини також була довкола донецького Майдану. Саме там зібралися люди з різними поглядами, прихильників різних політичних партій, але які прагнули одного — повної незалежності України від росії та проєвропейського курсу розвитку.
У 2021 році Станіслав Федорчук створив фотоальбом, який детально розповідає про події на донецькому Євромайдані. Він каже, що це фактично єдиний приклад, де детально та чесно описані події 2013-2014 років у Донецьку.
“Вперше випускаючи фотоальбом, присвячений Євромайдану в Донецьку, відчуваю не тільки радість від можливості поділитися спільним досвідом громадянської непокори та боротьби за нову європейську Україну, а й певний жаль за тим, що цього не сталося раніше. Євромайдан у Донецьку відбувався водночас з Євромайданами по всій країні, був їх невіддільною часткою. Тому найприкріше, що могло би з нами статися, це дізнатися про те, що нас “не було”. Саме так написано в одному з підручників з історії України, який отримав відповідний гриф Міністерства освіти та науки України в 2016 році”, — йдеться у передмові книги Станіслава Федорчука “Євромайдан у Донецьку. Історія боротьби за гідність”.
З початку широкомасштабного вторгнення Станіслав Федорчук боронив Україну у лавах Національної гвардії, до якої мобілізувався разом з побратимами-добровольцями зі свого підрозділу територіальної оборони в місті Києві. Він мріє повернутися в рідний Донецьк, але тільки за умови, що рідне місто зміниться.
“Я хочу повернутися в Донецьк. Але питання в тому, яким він має бути. Я хочу, щоб він нарешті з’єднався з Україною не тільки авіасполученням чим поїздом, щоб він був з'єднаний єдиними культурними, освітніми та політичними цінностями й щоб жодні проросійські сили не могли більше спекулювати та існувати фізично”.
Свої в Telegram 
