Схід – саме європейське місце, і про це треба нагадувати. Говоримо про відбудову зруйнованих міст

Російська агресія завдала мільярдних збитків інфраструктурі й економіці України. Частина міст сходу, як Попасна чи Бахмут, знищені повністю. Частина животіє у руїнах. Звідти пішов бізнес, поїхали люди, а вся увага донорів сфокусована на гуманітарній підтримці. Чи потрібно відбудовувати знищені міста та як це зробити журналіст Максим Бондарєв говорив в ефірі YouTube-каналу Свої з екс-директором департаменту з питань внутрішньої політики Донецької ОДА, бюджетним консультантом Асоціації міст України регіонального відділення в Донецькій області Олександром Меланченком.
Чи варто відновлювати повністю знищені міста?
— Серцем я за те, щоб відновити. Хотілося б зробити такі міста, яким би заздрив весь світ. Та це мрія. Ми ж повинні виходити з того, що в нас є і з тих ресурсів, які у нас будуть.
Ми не будемо говорити про звільнення, бо цим займатимуться ЗСУ. Та ми розуміємо, що війна знову пройде по тих містах.
Та чи повинні ми вже зараз вести дискусію щодо відновлення міст? Звісно, повинні. Але ми маємо врахувати, чи повернуться туди люди і, якщо так, то яка кількість.
Не всі готові чесно визнати і сказати, що деякі міста не треба відбудовувати, бо вони стали місцем травми та болю.
— Люди не мають боятися говорити правду. Перш за все, самим собі. Навіть якщо вас будуть засуджувати. Потрібно прийняти цей біль.
У мене є товариш з Маріуполя, який зізнався, що не знає, як він буде жити у звільненому місті. Він пробув там у блокаді декілька місяців. І бувало, що у вирвах від снарядів вони ховали людей. І для нього Маріуполь став великим кладовищем. Крім того, через такі поховання у землі можуть бути багато інфекцій. А це міна повільної дії.
Олександр Меланченко у ефірі Свої говорив про відбудову після війни
Якщо говорити про Соледар, то його було б доцільніше відновлювати одним з перших. Бо там є можливість видобутку солі та крейди. Тож люди не просто отримають нові вулиці та домівки, а й робочі місця.
Крім того, ми маємо запитати в німецькій фірмі, яка робила там гіпсокартон, чи є в неї бажання вкладатися та інвестувати в це місто. І вже сьогодні з ними треба розпочинати діалог.
Ми говорили про те, що задля відбудови міст потрібні люди, економіка. Та третій чинник — це інфраструктура. Це не тільки про дитсадки та школи. Це і про дороги, і комунікації. На першому етапі ми маємо будувати те, що потрібно на сьогоднішній момент. Якщо повертатися до того ж Соледару, де можна відновити підприємство, на першому етапі можна запровадити роботу вахтовим методом, аби люди бачили, що у місті є якась активність. І вже тоді, коли це станеться, потрібно думати про забезпечення робою, навчанням всіх членів родини працівників. Наприклад, жінки можуть працювати у побудованій школі, лікарні, магазині.
У Київській школі еокноміки з початку повномасштабної війни рахують скільки збитків завдано Україні. Станом на 1 вересня ця цифра становить 151 млрд доларів. На початок осені 2023 року у загальному обсязі прямих збитків найбільшою часткою залишаються втрати житлового фонду — 55,9 млрд доларів. Зокрема, зруйновано 167 тисяч об’єктів житлового фонду, з них 147 тисяч — приватні будинки, 19 тисяч — багатоквартирні. Що ви скажете з цього приводу?
— Для мене ця цифра дуже замала. Я думаю, ці цифри розраховані у містах на підконтрольних Україні територіях.
Тут повинні враховувати і втрати в природі, бо всі ми бачимо, що відбувається з лісами. Навіть якщо нам дадуть сотні мільярдів доларів, то ліс швидко не відновити. На його відновлення знадобиться близько 20 років. І це має вимірюватися не в грошах. Внаслідок воєнних дій забруднений наш ґрунт.
Я поважаю розрахунки, але ми дуже рано на них спираємося.
Є сайт Плану відновлення України, де згідно з очікуваними результатами відновлення очікують до 2032 року. У період з 2023 по 2025 роки ми могли би реалізувати 580 проєктів, на фінансування яких потрібно 350 млрд доларів. А з 2026 по 2032 хочуть реалізувати 270 проєктів, на фінансування яких потрібно 400 млрд доларів. Серед них — масштабна термомодернізація, масштабне встановлення теплонасосів, надання публічних сервісів та послуг і багато інших. І водночас є інтерв’ю із заступником міського голови Бахмута Олександром Марченком, в якому він розповів про ситуацію у місті та про кошти, які необхідні на відновлення. І там же він говорить, що зараз у них грошей зовсім немає. А потрібні величезні суми. Бахмутська міська рада підрахувала, що на відновлення житлового фонду потрібно понад 2,4 млрд євро, централізованого водопостачання — 136 млн євро, теплопостачання – 52 млн євро, вуличної дорожньої мережі — 46 млн євро. І це для Бахмута космічні цифри.
— Я не готовий одразу давати цьому оцінку, але для мене це нормальна стартова сума для того, щоб побудувати нове місто. Якщо на сьогодні є 2,4 млрд євро для того, щоб тримати їх і чекати звільнення Бахмута, то це класно. Але питання: чи є така сума?
З Бахмута повиїжджали люди, які потребують того ж житла сьогодні. І хоча це багатьом не подобається, у нас є ідея у відбудові нових міст вже зараз. На Вінниччині, біля Дніпра, на Хмельниччині. Чому б там нам не побудувати нову Попасну, новий Бахмут чи інші міста?
Якщо говорити про відбудову міст, то там потрібно спочатку розчистити майданчик, повністю перекладати комунікації.
Коли я працював в ОДА, головний інженер підприємства "Вода Донбасу" представляв план виправлення водопостачання Костянтинівки. На його реалізацію був потрібен мільярд. Наше місто розросталося з села, тож водогони будували аби як. Тому водогін треба було будувати наново. І я з цим погоджувався.
Наразі Україна з міжнародними партнерами опрацьовують три варіанти джерел фінансування відбудови України: міжнародні фінансові організації, приватні фонди та заморожені активи росії, які наразі складають 300 млрд доларів. Водночас мені здалося, що міжнародні партнери поки не готові вкладати в громади, які розташовані поблизу зони бойових дій. Зараз посольство Великої Британії провело конкурс, на який подало заявки 487 громад, обрали лише 10 громад: Вінницької, Миколаївської, Одеської Полтавської Сумської, Харківської та Чернігівської областей. І жодної громади з Донеччини.
— Я особисто в Перемогу вірю, а вони — поки ні. Але мені подобається, що вони вірять в інші області, що дає мені ще більшу віру. Плюс в тому, що вони підтримують. А мінус в тому, вони дійсно не будуть вкладатися поки не закінчиться війна і не буде Перемоги.
Президент чітко сказав, що Перемогою вважатиметься тільки вихід до кордонів 1991 року. Донори примушують назвати Перемогою те, де ми зараз знаходимося. І ось тут повинні вирішувати українці: стати на сторону президента чи на сторону донорів. На боці донорів — гроші, на боці президента — серце та душа України. Це дуже складне питання.
Приватні фонди активно працюють на Київщині. Наприклад, фонд Говарда Баффета. І для мене була дуже неочікувана його підтримка. І ми, українці, маємо розповідати всьому світу, що нам допомагають, дякувати за це. Дивлячись на приклад Баффета, на те, що він не боїться вкладати, хтось може побачити це та теж відгукнутися.
Щодо заморожених активів, то тільки кожного року "капають" близько трьох мільярдів доларів відсотків.
Та я б додав ще четверте джерело, над яким мають працювати наші політики. Наприклад, Байден говорить, що вони наклали на росію санкції — 60 доларів на нафту. Та ціна нафти — 90 доларів. І ось ці 30 доларів отримують Китай та Індія. Але ці санкції можна зробити інакше. Хай продають нафту по 90 доларів, але з них 30 доларів йдуть на Україну, а не на треті країни. Можна брати кошти і з діамантів, і з газу.
Можна знайти ще багато різних джерел. У нас є багаті люди, які поїхали на захід й зрозуміли, що зі своїми грошима там вони не олігархи. Тож їм залишається вкладатися тільки в свою країну. Бо якщо вони повернуться, коли у нас настане мир, їм буде важко конкурувати з тими, хто вже робить все задля відновлення.
Донецька ОДА нещодавно звітувала про Армію відновлення. До неї долучилися люди, які втратили роботу. І вже на Донеччині працюють 9,6 тисячі громадян. Це люди, які наразі отримують мінімальну зарплату (вже з січня – 7 400 грн). Займаються вони відбудуванням інфраструктури, розвантаженням гуманітарки та іншими суспільно корисними діями.
— Більше тут відрапортували, бо то не є кваліфікованим трудом.
Ми були у Богородичному, яке повністю зруйноване. Та там продовжують жити близько 20 людей. Місцевий, який нам зустрівся, говорив, що треба хоча б електрику провести. Та поки цього не зроблено.
— Як би цинічно це не звучало, але треба рахувати. Колись давно не все моє місто Костянтинівка було газифікованим. Хоча газифікація тривала вже роки. І тут така сама ситуація.
Так виглядає Богородичне
Просто кинути електрику заради 30-40 людей можна. Але скільки це буде коштувати? Можливо, дешевше буде переселити їх, як я казав, у нові міста?
Мій знайомий — двічі переселенець, нині військовослужбовець НГУ — казав, що будувати нові міста — амбітна та коштовна справа. Можливо, краще дати переселенцям квартири? Викупити їх в різних містах і забезпечити людей житлом.
— Люди, в яких зруйновано житло, можуть отримати сертифікати на покупку квартири. Але переселенці цього зробити не можуть, хоча їм не має де жити. Аргумент — неможливо встановити, чи зруйнована їхня домівка.
Представники багатьох організацій дискутують з приводу того, чи можна організовувати панельні будівництва. Звісно, можна чекати, коли побудують класні домівки, із бомбосховищами. Але сьогодні вже треба розв'язувати питання з житлом. І, може, варто повернутися до панельного будівництва.
Багато хто наводить аргумент, що після ракетного удару панельні будинки буквально складаються. Але треба розуміти, що панельні будинки будуються на 20-30 років максимум. Їх будували давно для того, щоб швидко переселити людей з бараків. А паралельно продовжували будівництво.
В одній аналітичній статті я прочитав, що у Сходу, попри всі наявні руйнування, є шанс залишитися серцем країни. Але за умови, що ми почнемо розробку газу на Юзівському газовому родовищі, а у Великоновосілківському районі Донецької області знаходяться промислові запаси літієвих руд. З них виробляється метал, який потім можна використовувати для акумуляторів великої місткості, зокрема для батарей електрокарів. І це виглядає чудово, але водночас мені згадуються протести жителів Никільської громади, що під Маріуполем. Люди протестували проти того, щоб на території громади не проводили розвідку цирконієвих родовищ.
— Будь-які протести хтось скеровує. Пам’ятаєте, спочатку були протести проти газу. Кому вони були вигідні? Та тій самій росії, аби уникнути конкуренції. Та якби одна якась впливова людина розробляла ці цирконієві руди, то протести скінчилися би дуже швидко.
Схід України — саме європейське місце. Бо Костянтинівку будували бельгійці, Краматорськ — французи. При царській росії заходу дали землю, і їхні інвестори на свій страх та ризик почали будівництво. І ми можемо про це нагадувати.
Ви вірите, що міжнародні донори та іноземний капітал зайдуть, аби відбудовувати Донеччину?
— Спочатку ми повинні створити цивілізований ринок, до якого потім допустимо міжнародних інвесторів.
______
Ця публікація стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках проєкту «Права людини в дії», який виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.
Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов'язково відображають погляди USAID або Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та УГСПЛ.
Американський народ, через USAID, надає економічну та гуманітарну допомогу по всьому світу понад 55 років. В Україні допомога USAID надається у таких сферах як: економічний розвиток, демократія та управління, охорона здоров’я і соціальний сектор. Починаючи з 1992 р., Агентство США з міжнародного розвитку надало Україні технічну та гуманітарну допомогу на суму 1,8 мільярда доларів. Детальнішу інформацію про програми USAID в Україні можна отримати на офіційному веб-сайті USAID https://www.usaid.gov/uk/ukraine та сторінці у Facebook https://www.facebook.com/USAIDUkraine.

