Аграрій з Луганщини Дмитро Подрєз відновлює розбиті росією будівлі. Його рідного села більше немає
Дмитро Подрєз родом з Луганщини. З 2000-х років був аграрієм. Та коли розпочалося повномасштабне вторгнення росії в Україну, став волонтером. Спочатку допомагав засіювати поля, підтримував військових та земляків, а згодом долучився до добровольчого будівельного батальйону "Добробат". За свою роботу у День волонтера Дмитро отримав відзнаку Президента "За оборону України". Його рідне село Новоселівське на Луганщині нині зітерте з лиця Землі, там проходить лінія фронту.
Задоволення від плодів своєї роботи
Дмитро родом із селища Новоселівське. Воно знаходиться на межі Сватівського і Куп'янського районів.
"У нас був залізничний вокзал. Саме це полотно та траса були межею між нашим селом та селом Куземівка, де працювала єдина школа, в якій я і навчався. Нині колись гарний вокзал повністю зруйнований росіянами, а ця територія стала лінією фронту", — розповідає Дмитро.
Так виглядала станція до початку російського вторгнення
Дмитро каже, у його житті нічого не трапляється просто так. Завжди є якийсь знак чи поштовх. Якщо раніше він займався бізнесом, то згодом присвятив своє життя аграрній справі.
Попри те, що раніше Дмитро ніколи не цікавився фермерством, завдяки поштовху бабусі вирішив спробувати себе у цій сфері. Каже, взявши на себе відповідальність й ставши аграрієм, він розпочав все з нуля: вивчав теорію, сам збирав і стягував потрібну техніку.
"На одній ділянці я висадив сортові фруктові дерева, декілька видів малини та винограду. Коли згодом до мене в гості приїздили друзі, питали, нащо мені те село та фермерство. А я просто приводив їх у садок, відрізав грона винограду й пригощав їх. Вони були у захваті. А я безмежно радів цьому, бо отримував задоволення, коли бачив плоди своєї роботи".
Допомагав Дмитру і його батько. Вдвох вони побудували склад, запаслися необхідною технікою, привели до ладу землю. Всі сили та фінанси вони вкладали у розвитку сільського господарства. А весь вільний час Дмитро присвячував своїй донечці.
"У нас дуже красива природа, а місцевість горбиста. Тож ми любили запускати повітряного змія. Бувало, вийдеш на вулицю, а там вітерець, змій злітає високо-високо. Донька сміється, радіє. А мені так тепло і затишно на душі".
Проте розвиток справи та родинний спокій порушила російська агресія проти України, яка розпочалася ще у 2014 році.
"Ми тоді дізнавалися, що інші міста та села області потрапили під російську окупацію. Була сильна тривога та нерозуміння того, що на нас чекає далі. Проте, взявши волю в кулак, ми продовжили працювати на нашій землі".
Початок вторгнення та дорога допомоги
Про те, що розпочнеться повномасштабна війна, Дмитро здогадувався, але не припускав, що станеться це зненацька.
"Напередодні мені виповнилося 45 років і мені треба було поміняти документи. Новий паспорт я мав отримати 10 березня. Тоді я навіть і гадки не мав, що війна набере таких обертів і серед ночі на нас нападуть росіяни".
Дмитро згадує, 23 лютого він поїхав до Харкова по запчастини — готувався до весняної посівної. На ніч з родиною залишився у тещі. А вранці вони прокинулися від потужних вибухів.
"Була паніка, ми не знали, що робити та де ховатися. Зателефонували друзям, які жили у приватному секторі неподалік траси на Бєлгород. Вони запропонували приїхати до них, бо у них був погріб".
Родина Дмитра перебралася до друзів. Звідти вони бачили, як окупанти нищили Харків, особливо район Салтівки.
"Весь цей час ми були у погребі, виходили лише інколи на вулицю. На наших очах від ворожих обстрілів буквально складалися багатоповерхівки. Я дуже переживав за родину, тому 5 березня ми вирішили, що їм краще евакуюватися. Довезли дружину з донькою та родину друзів спочатку до Одеси, а потім провели їх аж до самого кордону".
На той час чоловіки ще могли виїхати за кордон, проте Дмитро твердо вирішив, що залишиться в Україні. Він планував повернутися до Харкова, проте затримався в Одесі.
Згадує, разом з іншими волонтерами вони працювали з самого ранку до пізньої ночі. Коли треба було вивозити насіння та добриво, Дмитро фактично перекваліфікувався у далекобійника.
"Сталося це вже у Краснограді. Треба було вивозити вантаж на фурі, та до цього такого досвіду я не мав. Але ж нічого не поробиш. В таких умовах розумієш, що треба працювати, попри все. Дуже допомагали люди. Хтось міг нагодувати, хтось запрошував до себе, аби ми могли привести себе до ладу та просто помитися. А коли вже поверталися назад, дорогою розвозили гуманітарку".
Попри те, що у Дмитра були довідки на пересування вночі під час комендантської години, багато проблем виникало через відсутність у нього паспорту. Зокрема, під час перевірок на блокпостах.
"Військові наполягали на тому, щоб я зробив документи. На Харківщині зробити це було неможливо, бо в області тривали бойові дії. Коли ми вкотре фурою перевозили вантаж, заїхали в Київ. Там теж не вдалося отримати паспорт. Лише за декілька місяців я зміг зробити його у Білій Церкві".
Отримавши на руки паспорт, ставши на військовий облік, Дмитро вирішив повернутися до Харкова.
Заради відновлення
У Харкові Дмитро познайомився з волонтерами добровольчого будівельного батальйону "Добробат".
"Волонтери допомагають постраждалим швидко відновити житло та об’єкти соціальної інфраструктури. На той час вони працювали в районі Салтівки, який зазнав значних руйнувань. Я вирішив приєднатися до них і вже наступного дня став до роботи".
Дмитро долучився до "Добробату"
Перш за все, каже Дмитро, вони намагалися полагодити вікна і двері. На той час було ще холодно, дощило та навіть сніжило. Тож аби постраждалі могли хоч якось обігріти приміщення, перекривали будівлі.
"Школи та дитячі садки також зазнали руйнувань. Тому ми зайнялися і їхнім відновленням. Багато де побували: і на Харківському, і на Сватівському напрямках".
З цього року "Добробат" почав ремонтувати в будинках і дахи. Дмитро каже, все частіше люди звертаються по допомогу, і коли працівники ДСНС дають дозвіл, волонтери стають до роботи.
"Коли поблизу Харкова росіяни вдарили по "Новій пошті", ми рушили на її відновлення. Спочатку, коли побачили будівлю, до кінця не уявляли масштаби руйнувань. Та коли зайшли всередину, були в шоці від побаченого. Проте швидко опанували себе й стали до роботи. Багато чого нам вдалося там відновити".
Разом з волонтерами вони відновлюють зруйновані будівлі
Дмитро каже, волонтери "Добробату" не бояться роботи. Попри те, що інколи від побаченого стигне кров, вони знають заради чого працюють. Для них важливо відновити те, що руйнують росіяни, аби найскоріше позбутися наслідків ворожих обстрілів. Тому навіть коли лунають сигнали повітряної тривоги, вони не зупиняються.
"Ми робимо це за покликом серця. Розуміємо, що зараз кожен працює на своєму фронті. Попри те, що ми не вперше бачимо зруйновані росіянами будівлі, щоразу болить. Бо за кожним будинком, кожною школою людська історія. Тому головний наш принцип — працювати й доводити справу до кінця".
Мотивують Дмитра щирі слова подяки від тих, кому вони допомагають.
"Приємно, коли ти людям робиш добро, а вони дякують та радіють відремонтованому будинку, відновленому закладу освіти. Пам’ятаю, як після ремонту п’ятиповерхівки жителі будинку вийшли до нас зі сльозами на очах. І от коли ти бачиш плоди своєї роботи — це надихає на нові звершення".
Аби бути максимально корисним, зараз Дмитро навчається у Школі "Добробату".
Нині Дмитро підвищує кваліфікацію
"Я не маю будівельної освіти, як і переважна більшість моїх колег-волонтерів. Тому для нас організували школу, де ми можемо підвищити рівень кваліфікації. Так, ми можемо вставити вікна, щось тинькувати, покласти дах. Але хочеться робити це ідеально".
Допомога військовим та цивільним
Дмитро каже, зараз "Добробат" — його основна робота. Проте у вільний час він допомагає нашим захисникам.
"Я є волонтером "Ротарі Клубу" — це велика міжнародна благодійна організація. І коли у мене з’являються запити від військових, я можу звернутися до них, аби разом знайти необхідне для наших воїнів".
Дмитрові вдалося допомогти багатьом українським захисникам з різних підрозділів.
"Ми передавали їм маскувальні сітки, буржуйки, турнікети, ганчірні ноші, бо вони, кажуть військові, і легші, і у зимовий сезон зручніші у використанні. Перелік допомоги великий, бо фактично щодня я отримую запити. І багато чого вдається знайти завдяки підтримці небайдужих".
Дмитро збирає допомогу для захисників та цивільних
Не забуває Дмитро і про своїх земляків. Попри те, що виїжджати особисто у небезпечні зони військові забороняють, він передає допомогу через них.
"Буквально днями нам передали теплі шкарпетки, які ми передали на Херсонщину і для військових, і для місцевих жителів. Нам дали віск для виготовлення свічок, тож його вже відправлено волонтеркам, які будуть їх виготовляти".
Не думав, що отримаю відзнаку Президента
Нещодавно Дмитро отримав відзнаку Президента "За оборону України". Каже, ця нагорода була для нього дуже несподіваною.
"Напередодні мені телефонували з громади Луганщини й повідомили, що у День волонтера мене будуть нагороджувати. Я думав, що то може бути подяка від керівництва області чи якоїсь бригади. Мені не казали деталей, але сказали, що церемонія проходитиме під час вручення нового прапору Луганському обласному ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою".
Дмитро згадує, за день до вручення він був на урочистому заході "Добробату" у Києві. І на той момент не був впевнений, що встигне приїхати на церемонію.
"Та попутками я зміг добратися у визначений час. Спочатку ліцеїстам вручили прапор, а потім начальник обласної військової адміністрації Артем Лисогор став нагороджувати сімох волонтерів, серед яких був і я".
Коли Дмитро почув, яку високу нагороду він отримує, не міг стримати сліз.
Дмитро отримав відзнаку президента "За оборону України"
"Я й досі, коли говорю про це, дуже хвилююся. Та це визнання стало черговим поштовхом до роботи та допомоги українцям. Я вірю, що ми звільнимо наші території, відбудуємо регіони та повернемося до своїх домівок. Дуже сумую за домом, за Луганщиною. Навіть моя маленька донька, яка вже повернулася з евакуації, часто малює соняшники й каже: "Тато, такі росли у тебе на полі. Пообіцяй, що ми знову приїдемо в наше село, будемо запускати змія та насолоджуватися краєвидами". І от саме заради цього ми продовжуватимемо боротьбу".
Свої в Telegram 
