В Україні стартував проект «Герої наших сердець». Перегляньте перші 9 вражаючих історій

Це історії звичайних людей, чиє життя змінила війна на Сході та окупація Криму — переселенці і ветерани АТО/ООС, люди з інвалідністю та бізнесмени, лікарі та студенти. Вони почали все спочатку усупереч обставинам й змінюють не лише свою долю, а і крок за кроком світ довкола себе.

Загалом на сайті поки що доступні 9 історій — з текстом, фото і короткими відео. І якщо у вас є знайомі, про яких точно варто розповісти у цьому проекті, надсилайте їхні історії. Для цього потрібно лише заповнити форму «Я знаю Героя».

Катерина Донцова

У червні 2014-го завдяки зусиллям директорки Луганського обласного будинку дитини 69 маленьких вихованців дитячого будинку, яких хотіли насильно вивезти до Ростовської області, залишились в Україні. Восени їй вдалося відродити будинок у Сєвєродонецьку. Сьогодні тут проживає 51 дитина, а Катерина продовжує допомагати у пошуках нових сімей.

Моє завдання просте: нагодувати, вилікувати і виховати малюка таким, щоб його захотіли всиновити. Зараз у нас тепло, затишно та солодко. Не вистачає лише одного — вітаміну М. Вітаміну «мама»

Вадим Мінзюк

До початку війни у нього був власний бізнес у Горлівці — підприємство з виробництва акумуляторів. Була і велика кількість замовлень, і зростання обсягів виробництва. Однак все закінчилося влітку 2014-го — чоловік залишився без дому і роботи, а згодом від важкої хвороби помер син.

Нове життя Вадим облаштував у Дитятках — невеличкому селищі в Київській області. Майже зруйнований цех на околиці він перетворив на невеликий завод з переробки вторинної сировини. Частину продукції він вже експортує до ЄС і забезпечує роботою 6 горлівчан, які теж переїхали у це село.

Передусім треба боротися за серця людей. Тільки так ми переможемо

Олександр Ковальчук

Головний лікар центральної районної лікарні у Попасній провів під обстрілами  понад 380 операцій для цивільних і військових. У 2014-му разом зі ще одним хірургом, анестезіологом та операційною сестрою вони були єдиними, хто продовжував працювати.

За ці чотири роки лікарня змінилася — тут закупили нове обладнання, розпочали ремонт і набрали на роботу молодих лікарів. І це не зважаючи на близькість лінії фронту — до найближчого блокпоста менше кілометру. 

Хірургія, а особливо під час війни — це тяжка фізична та емоційна праця. У цьому хаосі мене рятували лише 40 років медичного досвіду

Херсонська морська академія

Академія готує моряків 185 років, останні 5 у її випускників — стовідсоткове працевлаштування не тільки в Україні, але і в європейських країнах. А ще навчальний заклад прийняв у себе 178 курсантів після анексії Криму та початку бойових дій у Донецькій та Луганській областях. Другою домівкою академія стала і для Владислава Терлецького, який виїхав до Миколаєва після початку обстрілів Луганська. 

Олександр Кузьмінов

Він народився та виріс у Малині Львівської області, а після початку війни на Сході поїхав туди добровольцем. Це рішення змінило його життя та світогляд. Після закінчення служби Олександр дового не міг знайи своє нове місце, але зрештою влаштувався столяром у соціальну майстерню, яка допомагає дітям загиблих АТОвців. У Луганську область згодом повернувся вже волонтером проекту «Будуємо Україну Разом» — допомагав відновлювати зруйновані будинки.

Ми через це село проїжджали зі зброєю в руках. І тому я радий, що ще раз туди потрапив, але вже волонтером

Анатолій та Дарія Сасси

Анатолій дуже погано бачить, а його дружина Дарія — повністю незряча. Більшу частину життя пара провела у Краматорську, але після появи у місті бойовиків зі зброєю переїхали до Сум. Тепер тут вони навчають людей із вадами зору користуватися гаджетами та знайомлять з новим технологіями. А ще у центрі міста завдяки подружжю на чотирьох перехрестях з'явилися озвучені світлофори.

Після того, як ми одружилися, почали збирати власну аудіобібліотеку. Нині вона налічує понад 10 тисяч аудіокниг. Сьогодні скористатися цією бібліотекою може будь-хто в Сумах

Луганський теат-переселенець

Для Луганського обласного академічного українського музично-драматичного театру втрата рідного дому не стала завершенням історії. Своє нове життя він почав у Сєвєродонецьку. За 5 років у театру під керівництвом Володимира Московченка з'явилися відбудоване приміщення, 30 вистав у репертуарі та віддані глядачі.

Ми — театр, який робить велику роботу зі становлення українського мистецтва в дуже непростому регіоні нашої країни

Шевкет Сейдаметов

Український художник-постановник Шевкет Сейдаметов народився у родині депортованих кримських татар у невеличкому селищі Нарпай в Узбекистані. Його мрія повернутися додому здійснилася в 1991-му.

Крим — це купол, який накриває тебе всього, накриває з головою. Це відчуття батьківщини пращурів

У Криму він працював художником у театрі і захопився кіно — розпочинав як художник-постановник у «Татарському триптиху». Далі були «Остання молитва», «Хайтарма» та «Кіборги». Шевкет переїхав до Києва через роботу ще у 2011-му, але зараз не втрачає надії вдруге повернутися на батьківщину.

Ірина Калупаха

Дівчина народилась і майже все життя провела в Шахтарську Донецької області. До 2014-го вона не думала залишити рідне місто, але все змінилося з початком бойових дій. Рішення виїхати на декілька тижнів перетворилося на 5 років. Зараз Ірина працює в Міністерстві з питань тимчасово окупованих територій і допомагає адаптуватися до нового життя переселенцям.

Я думала, що так буде легше: коли ти сама переселенка, то краще розумієш людей, які опинилися в такій самій ситуації. Але виявилося, що так ще складніше

«Передусім ми повинні зберегти зв’язки між собою. Ми — єдина держава. Ми не можемо поставити стіну і про все забути. Цього просто не може бути».

Читайте також:

Як звільнений із полону священик відкрив у підвалі єдину українську церкву в Бахмуті

Маріуполець вирощує тюльпани і безкоштовно роздає їх людям. І так робить вже 10 років поспіль

Підписуйтесь на сторінку Свои у Facebook, дивуйтесь нашим Instagram та читайте Свой в доску у Telegram - це неофіційний канал про все, що відбувається на Донбасі.