Пропаганда рф та свідчення місцевих. Що насправді відбувалося в блокадному Маріуполі
Що сталося?
Знімальна команда DII-Ukraine працювала над проєктом «Обличчя війни», в рамках якого досліджувала не лише особливості інформаційної роботи росіян, але і способи, які винаходили українці, щоб не піддаватися на цей інформаційний вплив.
Журналісти створили чотири матеріали, в яких зібрали свідчення людей з Бучі, Херсона, Харківщини та Маріуполя. В них — історії людей, які стали свідками воєнних злочинів росіян та розповіді про те, через що довелося пройти під час активних бойових дій.
Російська пропаганда задля моральної дестабілізації
Микола Осиченко три роки очолював один із найпопулярніших у Маріуполі українських телеканалів, мовлення якого перервалося у перші ж дні облоги міста. Розповідає, що саме радіо росіяни використовували як зброю.
29-річна Віолетта Тарасенко — режисерка монтажу. Вона вирішила документувати все, що відбувається в обложеному місті. Знімала на стареньку відеокамеру, доки остаточно не сіли акумулятори.
Все, що зняла Віолетта, стало історією, згадувати яку дуже складно.
«Місто було оточене російськими військами. Російські блокпости ставили, коли окуповували якийсь район. На вулиці з'явилися розстріляні машини. І люди казали, що на виїзді з міста їх розстрілювали».
Паралельно у російських ЗМІ наполегливо запевняли, що все це — справа рук якихось українських націоналістів. І до цієї версії повертатимуться щоразу, коли треба буде виправдати трагічні події, які відбувалися у місті.
А ось у чергах за водою або гуманітаркою відбувались зовсім інші розмови. Тоді було не до підозр. А ось нині усе більше розуміння, що фейки розповсюджували зумисно.
«Вони запускали своїх провокаторів, які розповідали, що Київ вже здався, а Одеса вже російська. Це робили для того, щоб морально давити на місцевих жителів, яких на той момент у місті залишилося кілька сотень тисяч», — розповів Микола Осиченко.
Обстріл росіянами пологового. Свідчення очевидців
Найголовніші фейки про Маріуполь, які росія використовує і досі, пов'язані з трьома об'єктами в місті. Це металургійний комбінат «Азовсталь», місцевий Драмтеатр, де в очікуванні евакуації ховалися тисячі людей, і завдання удару по якому росія досі не визнає, і міський пологовий будинок. Мабуть, найдраматичніший епізод, що шокував увесь світ.
Трагедія сталася 9 березня 2022 року. Коли люди почули звук вибуху і побігли до пологового будинку, побачили стовп диму та пилу, понівечену будівлю з вибитими шибками і величезну вирву у дворі.
росія одразу ж почала масштабну інформаційну кампанію. Стверджували, що жодних ударів із повітря вони, мовляв, не завдавали. А згодом із телеекранів із трибуни ООН стало звучати вже інше. Казали, проблеми не бачать, адже жодних породіль у будівлі не було.
«Та у лікарні не було нікого з військових, окрім породіль, вагітних, цивільних та дітей», — розповіли Ольга та Олег Гусак.
На той час їхня донька Анастасія чекала на дитину. Того дня Ольга й Олег чергували біля будівлі і бачили все на власні очі, коли готували їжу біля лікарні.
Олег почав кричати, але перед собою бачив лише величезний стовп пилу. Удар по пологовому будинку — тема для них всіх досі болюча. Особливо для Анастасії, адже жертвами могли стати і вона, і її малюк. Їх обох врятувало лише те, що в момент удару дівчина була у підвалі пологового будинку, де облаштували бомбосховище.
«Крики, стогін. Почали спускати закривавлених вагітних, яким ось-ось народжувати. Багато хто отримав контузії, текла неймовірна кількість крові, її було дуже багато», — згадує Анастасія.
Звісно, що у бомбосховищі ніяких зйомок у той момент не робили. В об'єктив фотографів, які опинилися на місці подій, та й то не одразу, потрапило лише те, що відбувалося ззовні. Ці обставини і використала російська пропаганда. І те, що досі є люди, які вірять, що трагедія у пологовому будинку постановка, для Анастасії — найприкріше.
«У мене було одне запитання: «Чому ми досі не можемо змити грим з моєї мами? Де наші гонорари за ось це все кіно?». А, наприклад, Ірина Калініна, яка загинула разом із малюком, який не народився, ось яка була її роль в їхній виставі?», — розмірковує Анастасія.
Обстріл Драмтеатра: від російського бомбардування загинули від 300 до 600 людей
Від часу удару по пологовому будинку не минуло й тижня, як сталася нова трагедія. Йдеться про авіаудар по Драмтеатру, у будівлі якого ховалися від обстрілів понад тисячі місцевих мешканців.
Неподалік Драмтеатру в березні 2022 року жила сім'я Валерії Михайленко. Дівчина забрала до себе батька, адже у місті з кожним днем ставало дедалі небезпечніше.
«Було темно через дим — навкруги горіли будинки», — згадує Валерія.
Але страшніше за все було чути навіть не звук снарядів, які розриваються десь поруч, а гул російської військової авіації.
Ті, хто ховався в Драмтеатрі, сподівалися, що їх якраз бомбити не будуть. Адже біля входу — величезний напис «Діти», добре помітний з висоти. Тому ця новина і стала таким шоком. На будівлю, яку вважали більш-менш безпечною, впали дві 500-кілограмові бомби.
«Чоловік каже: «Я збоку Драмтеатру. Його разбомбили». Там було дуже багато загиблих», — згадує Валерія.
Місцева влада та міжнародні організації стверджують, що під час бомбардування загинули від 300 до 600 осіб. Та остаточну кількість загиблих встановити все одно не вдалося.
Бункери «Азовсталі» стали прихистком для цивільних
За місяць, який минув після цих трагедій, ситуація в Маріуполі стала ще складнішою. Бої йшли за кожен квартал, за кожну вулицю. 80% будівель до цього моменту були зруйновані. Цивільним не було де сховатися і тому містяни все більше думали про «Азовсталь» — металургійний комбінат, де бункери побудували ще за радянських часів на випадок ядерної війни. Там було 36 стаціонарних бомбосховищ, були запаси. У підземних приміщеннях заводу на той момент перебувало понад 3 000 людей — і військові, і цивільні.
Серед них була Юлія Шабанова. Її чоловік працював на комбінаті, тож і вирішили знайти там прихисток. З собою забрали домашнього улюбленця — кота Мейсона.
«Прямо під нашим під’їздом у нашій квартирі посипалися вікна. Ми буквально за пів години зібралися — схопили рюкзачок та речі. Спершу намагалися облаштувати побут, як могли. У технічному приміщенні облаштували кухню», — розповідає Юлія.
Хто міг тоді подумати, що на «Азовсталі» їй доведеться провести довгих 58 днів. Напівтемрява, бруд в'їдався в шкіру, постійний холод у розкиданих під землею бункерах, де тіснилися люди.
«Нас було 76 людей, серед них 17 дітей, найменшій з яких було 3,5 місяці. Із дошок зробили лежаки. Технічну воду зливали з батарей, збирали воду, коли був сніг чи дощ. Воду дуже економили».
Економили і їжу. Жили у постійному страху, що продукти можуть закінчитися.
Люди шукали прихистку, але з москви постійно розповідали, що українські військові тримають їх там силою. Натомість захисники ділилися із цивільними їжею.
«Побачили, що в нашому бункері багато дітей та літніх людей, а продуктів у нас майже не залишилося. Тож ввечері навіть під сильними обстрілами вони принесли нам мішок макаронів та крупи».
Увесь цей час за «Азовсталь» точилися бої. Російські військові постійно штурмували завод: по ньому били і з артилерії, і з авіації, а ще постійно намагалися схили українських військових скласти зброю.
Машина російської пропаганди
Росіяни робили все за тими ж лекалами, які використовували після захоплення українських міст. Це один в один відбувалися в безлічі населених пунктів — налагодити свою пропаганду, заблокувати будь-яку альтернативу, посіяти паніку. Про це розповідає кінологиня Аліна Паніна — українська прикордонниця, яка служила в Маріуполі. Її підрозділу довелося відступити до «Азовсталі». Робота з собаками для неї тепер ще й свій особистий спосіб психологічної реабілітації. Пережити їй довелося стільки, що коли згадує, накриває і досі.
Спершу триматися допомагали новини з Києва. У сховищі був Старлінк і можна було зрідка заходити в інтернет. Читали здебільшого Telegram, а там не розбереш — де правда, а де брехня. Адже російська "фабрика тролів" створювала канали, які вдавали з себе українські.
Згодом, можливо, побачивши, що здаватися ніхто не збирається, росіяни змінили тактику: вирішили взагалі позбавити захисників з «Азовсталі» зв'язку із навколишнім світом.
«Росіяни бачили, де сидить велике скупчення людей й одразу били туди авіацією».
Запропонували і альтернативу — якраз те радіо, у новинах якого всі акценти розставлені так, як треба москві. І вшито меседжі і для військових, і для цивільних.
«Було якесь російське радіо. Я один раз послухала, після чого в мене розболілася голова. Вони не вірили, що на території заводу перебувають цивільні», — пригадала Юлія.
Після того, як захисники останнього форпосту Маріуполя отримали наказ вищого військового керівництва України і залишили «Азовсталь», місто окупували повністю. А росіяни вже на максимум увімкнули машину пропаганди.
Попри страх, маріупольці чекають на звільнення
Що відбувалося в Маріуполі, починаючи з цього моменту, достовірно встановити складно. У російських ЗМІ максимально прикрашена картинка реалій Маріуполя, а до мешканців майже не додзвонитися. Соцмережі, такі як Facebook, месенджери, як Viber або WhatsApp, теж працюють з перебоями.
Із труднощами вдалося зв’язатися з кількома інсайдерами — людьми, які опинилися в окупації і готові говорити відверто. Вони не просто бояться показувати обличчя, а й просять змінити їхні голоси.
«Тут дуже жорстка ситуація з критикою влади, бо у вас можуть знайти гранати, яких раніше ніколи не було. Суд у будь-якому разі стане на бік обвинувача», — розповів Іван, мешканець Маріуполя, який залишився в окупації.
Інсайдери змогли відзняти те, який зараз Маріуполь. Відео навіть на телефон знімали протягом кількох днів уривками, адже це робити небезпечно. Місто виглядає сірим та похмурим, на вулицях практично немає людей.
Російські канали постійно розповідають, що життя тут налагоджується. Мовляв, Маріуполь відроджується з попелу. А об'єкти сам путін приїжджав приймати. Але мешканці кажуть, що новини про масштабне будівництво максимально перебільшені і телевізійна картинка дуже відрізняється від реальності.
«Якогось будівництва я не бачу. На місцях будинків, які знесли, зараз лише котловани», — каже Іван.
Що в цих репортажах правда, так це факт, що місто заселяють новими мешканцями. Але це не вся правда. Адже ці мешканці зовсім не ті, хто жив тут до окупації, а люди ззовні — з інших міст та селищ.
«Приїздять переважно із Дагестану, Таджикістану, Узбекістану, тобто не з самої росії, а республік. Бо це дуже дешева робоча сила», — каже Олег, мешканець Маріуполя, який залишився в окупації.
На питання, чи залишилися ті, хто, як і раніше, вважає Маріуполь українським містом, інсайдери кажуть, що так.
«Точно є люди, які кажуть, що при Україні було краще. Але багато хто боїться», — наголошує Іван.
Свої в Telegram 
