Як у прифронтовій Донеччині реагують на мобілізацію? Що думають жителі Покровська

Денис, безробітний:

— Що вам сказати про мобілізацію? В нову редакцію майбутнього закону ще не вчитувався. Якщо це зупинить війну, то добре. А так, чесно, не знаю що сказати. Чи готовий я сам йти на фронт? Теж не знаю. Зараз скажуть. Мені 25 років. Я приїхав до територіального центру комплектації в Покровську, мене відправили проходити медичну комісію. Подивимось.

Віра Павлівна, пенсіонерка:

— Я нічого зараз в цьому житті не розумію. Живу як виходить. Живу сама. І в мене нікого з чоловіків-родичів немає. В цьому плані мені легше. Якщо їх всіх мобілізують і якщо це буде правильно, то так і потрібно. А якщо це не зупинить війну і буде погано, то я проти. Сама, на жаль, зброю в руках не втримаю.

Любов Васяєва, робітниця вугільного підприємства:

— Мобілізація — важке питання. Я не знаю, як сказати. І йти туди чоловікам потрібно, бо війна. І дуже мені боляче, що вони там гинуть. Я не берусь засуджувати тих, хто не хоче туди йти, хоча треба. Жалко чоловіків, синів, всіх хлопців. Нас у глухий кут загнали.

Юрій Федоров, пенсіонер:

— Кожен повинен займатися тим, що вміє. Якщо всіх підряд — користі від цього не буде. Повинна бути мотивація. Як її знаходити для людей і як поповняти армію — повинен вирішувати уряд. Особисто я не готовий йти на фронт.

Галина Богуслав, пенсіонерка:

— В мене син загинув під Соледаром. Ось був рік 15 січня. Тут його портрет — на місцевій Алеї Слави. Важко мені, важко. Кожного дня сюди приходжу. Що я можу сказати про мобілізацію? Жалко мені хлопців. І тих, що підуть туди, але й тих, хто воює теж жалко. Нікого немає, хто може їх замінити. Їм же теж потрібен відпочинок. Я по своєму сину це знаю.

Яким джерелам інформації довіряють люди в прифронті? Досвід жителів Покровська

Чи є дозвілля у мешканців прифронтової Донеччини і яке воно? Розповідають жителі Покровська

Як побороти сильну тривожність під час ворожих ракетних атак? Поради від кризової психологині