2 роки тому драмтеатр у Маріуполі став братською могилою сотням людей. Що нині відомо про трагедію
Два роки тому, 16 березня 2022, російські війська скинули на Маріупольський драмтеатр 500-кілограмову авіабомбу. Тоді у театрі жили і ховалися від обстрілів маріупольці. Дані й досі різняться, оскільки місто тимчасово окуповане і провести незалежне міжнародне розслідування немає можливості. Одні джерела кажуть, що в той день в театрі було понад тисячу людей, інші стверджують — близько двох тисяч. В будь-якому разі храм музи Мельпомени став братською могилою для сотень маріупольців — переважно жінок, дітей та людей похилого віку.
Свої зібрали історичні факти про Донецький академічний обласний драматичний театр, саме так він називався з 2016 року, ностальгічні та болючі спогади маріупольців до повномасштабного вторгнення та в період бомбардувань 2022 року, дані розслідувань щодо одного з наймасштабніших воєнних злочинів російської армії і як митці увічнюють пам'ятку архітектури.
Театр. Історія
При будівництві “нового світу” молода радянська влада прагнула знищити будь-яке нагадування про іншу релігію, крім власної. Саме тому Маріуполь позбувся одного з найбільш своїх яскравих прикрас — трьохпрестольної церкви Святої Марії Магдалини. Храм, який був побудований у 1862 році, зруйнували за наказом більшовицького уряду в рамках заходів Безбожної п'ятирічки. Спорожнілий майдан перетворили на радянський сквер з фонтаном. Згодом тут зведуть театр.
Церква Рівноапостольної Марії Магдалини на початку ХХ ст.
Театр у Маріуполі був побудований у 1956–1960 рр. за типовим проєктом українських архітекторів Олександри Крилової та Олега Малишенка з київського науково-дослідного інституту містобудування “Дніпромісто”. Маріупольський театр схожий на Чернігівський обласний академічний український музично-драматичний театр імені Шевченка, який відкрили на рік раніше, у 1959-му. Тому, коли 19 серпня 2023 року російська ракета влучила в будівлю чернігівського театру, у ЗМІ і соцмережах розлетілися колажі зі світлин цих двох культурних закладів.
Театр побудований з кримського інкерманського сірого каменю в стилі монументального класицизму з величезною кількістю ліпних декорованих компонентів. На фасаді будівлі скульптурна композиція, де основна роль відводиться металургам і хліборобам, як головним професіями Приазовського краю, хвалебну оду яким виконують покровительки мистецтва. Будівництво драмтеатру обійшлося у 14 мільйонів рублів.
Скульптури на фасаді Маріупольського драмтеатру
Заклад урочисто відчинив свої двері 2 листопада 1960 року. Велика зала була на 800 місць, маленька, яка запрацювала у 1985-му, була розрахована на 70 глядачів.
Театр. Розслідування
З початком повномасштабної війни через масовані бомбардування та обстріли міста багато мешканців залишилися без домівок, тому були вимушені шукати прихистку всередині драмтеатру. Аби запобігти можливим влучанням у будівлю, з двох боків — перед і позаду — драмтеатру російською мовою написали слово “ДЕТИ”. Та це не завадило російським військам прицільно вдарити по місцю, де шукали захисту маріупольці — 16 березня 2022 року на будівлю Донецького академічного обласного драматичного театру російський бомбардувальник скинув авіабомбу. Вона повністю зруйнувала центральну частину будівлі.
Драмтеатр у Маріуполі
Майже через два місяці після трагедії журналісти з Associated Press провели власне розслідування, під час якого встановили, що того дня у театрі загинули не менше 600 людей. Та багато з тих, хто вижив, називають більшу цифру. Очевидці вказують, що у мить авіаудару всередині театру було близько 1000 людей. Вцілілі в основному виходили через головний вихід або з торця будівлі, адже інші були завалені. Свідки бачили не більше 200 людей біля цих виходів. Розслідування AP також спростовує заяви Росії про те, що театр розбили українські військові або, що він використовувався, як українська військова база, адже жоден зі свідків не бачив там українських військових.
30 липня 2023 Amnesty International опублікувало детальне розслідування трагедії Маріупольського драмтеатру. Вони оприлюднили ряд факторів, які вдалося з'ясувати, про те, що пілоти умисно вразили цей об'єкт, бо на момент авіаційної атаки поруч з театром не було військової техніки чи штабу, що чітко свідчило про його цивільний статус.
На жаль, напис "ДЕТИ" не зупинив окупантів і вони прицільно вдарили авіацією по драмтеатру
На початку березня 2024 року Центр просторових технологій (CST) презентував дослідження-реконструкцію подій у драмтеатрі. CST — київська трансдисциплінарна група, яка працює на перетині архітектурних, розслідувальних, антропологічних та мистецьких практик. З початком ескалації війни Росії проти України CST працює із темою воєнних злочинів та порушенням прав людини. Центр співпрацює як з мистецькими й дослідницькими інституціями та низовими ініціативами, так і з правозахисними та криміналістичними організаціями. Команда завдяки сучасним технологіям та роботі зі свідками змогла відтворити події, які сталися два роки тому.
Рік тому на Венеційському Бієнале показали фільм “Місто в театрі: Російський авіаудар по Маріупольському драмтеатру”, в якому завдяки архітектурному моделюванню вдалось відтворити історію солідарності в місці для театральних вистав.
На другі роковини CST продовжив цю тему, випустивши “Просторовий архів”.
“Це місце, де зібрані різні матеріали. В центрі цих матеріалів є свідчення очевидців, які підкріплюються іншими медіа, зібраними нами. Ми досліджуємо цю атаку з різних перспектив. Специфіка полягає в тому, що наразі Маріуполь окуповано. На місці трагедії відбулось багато різних подій, і це стало ще одним інструментом російської пропаганди, яка звинувачує в атаці Україну. Сама будівля, так скажемо, реконструюється”, — розповів архітектор, дослідник, засновник Центру просторових технологій Максим Рохманійко.
Те, що відбувається зараз на місці зруйнованого театру, він назвав шизофренічною паралельною реальністю. В процесі роботи Центру вдалося знайти 60 людей, які були у театрі у момент вибуху. З 27-а з них провели глибинні інтерв'ю. Ще з десятьма свідками провели просторові інтерв'ю.
Святково вбраний Маріупольський драмтеатр, 2022 рік
“Для цього ми побудували студію, в якій свідок сидить напроти екрану, і на ньому можна рухати, пересуватися у просторовій моделі. Такий підхід допомагає пригадати події”, — додав архітектор. Рохманійко, уточнивши, що CST не проводить розслідування, але зібрані матеріали можуть мати неабияку користь для тих, хто хоче притягнути винуватців до відповідальності за скоєний злочин.
Свідчення можна подивитися на YouTube-каналі CST.
Театр. Спогади
У драмтеатрі Євгенія Забогонська пропрацювала майже 20 років — спочатку освітлювачем, потім художником по світлу. Її чоловік Сергій — актор вищої категорії, у драмтеатрі з 2003 року. З першого дня повномасштабного вторгнення вони з 8-річною донькою перебувала там. Євгенію призначили комендантом сховища, у пікові дні воно прийняло 1200 осіб.
Євгенія Забогонська пропрацювала у драмтеатрі понад 20 років, з початком повномасштабної війни вона була комендантом цього сховища
“16 березня — цей день запам'ятаю на все життя. Донька була у бомбосховищі, а я з чоловіком — у приміщенні електроцеху, це поряд зі сценою. Тільки туди зайшли, щоби спокійно поговорити. За дві хвилини стався вибух. Нас врятувало тільки те, що у приміщенні електроцеху дві несучі стіни та двоє протипожежних дверей. А так би мене і Сергія не було в живих. Чоловік відкопався першим, допоміг мені вибратися. За самопочуттям зрозуміла, що отримала контузію. Одразу побігли до бомбосховища, а воно не постраждало. І люди всі цілі. Бомбосховище, в якому вигляді було, в такому й залишилося. Загинули люди, які жили в залі для глядачів і на сцені. Хоча я неодноразово говорила, що це дві найнебезпечніші зони, адже там немає капітальних перекриттів”.
16 березня 2022 року для маріупольчанки Тамари Корягіної стало найстрашнішим у житті. Саме цього дня росіяни скинули з літака бомбу на драмтеатр. Тамара постійно була поруч з театром, але за мить до вибуху відійшла від будівлі.
“З початком повномасштабного вторгнення театр став прихистком для сотень людей. Всі намагались сюди дійти з різних районів міста, щоб дізнатись будь-які новини. Сюди прийшла і я з двоюрідним братом мого чоловіка. Коли я зайшла до приміщення, то я побачила список людей — у ньому понад 600 прізвищ”.
Тамара постійно була поруч з театром, але за мить до вибуху відійшла від будівлі
У день трагедії біля театру було багато людей. І всі сподівалися виїхати. Десь за 20 хвилин до вибуху приїхала водовозка.
“Хочу сказати, що водії — надзвичайно відважні люди, вони щодня по кілька разів привозили до театру воду. За водою приходило дуже багато людей, і той день не став виключенням. Пройшло 10 хвилин, ми перейшли на інший бік дороги, тобто були біля житлового будинку і кафе “На бегу”, і все не втрачали надії спіймати машину. Раптом чуємо літак. Перший. Другий. Третій. А потім вибух. Такий потужний, що я ще кілька годин не могла нормально чути. Ми моментально впали на землю. Коли підвелася, побачила, як будівля театру горить. Це жах!”
Анна Німайєр за 9 років роботи в театрі перевтілювалася в Оксану в «Ночі перед Різдвом», Поліну в «Прибутковому місті», Беатріче в «Труффальдіно із Бергамо», Ярисю в «Коханні у стилі бароко» тощо.
Згадує, як вранці 24 лютого їй зателефонувала подруга Віра Шевцова, також актриса театру. На годиннику було десь 6:30. Вона закричала в слухавку: «Прокидайся, війна почалася!». Анна не повірила словам подруги. В той день була запланована вистава «Фріда», але керівництво театру повідомило, що весь колектив залишається вдома.
Маріупольський драмтеатр всередині
“Спогади… Зараз багато хто з нас втратив майже все і живе спогадами… Спогадами про своє щасливе і безтурботне життя (як виявилося зараз, воно було безтурботним). Найдорожчими в моїх спогадах для мене залишиться мій театр, не тільки будівля, а й те, що відбувалось в середині. Те життя, люди, події, моменти щастя і суму. Мені кажуть: "Відпусти, вже нічого не повернеш..." Так, розумію, що цьому немає вороття, але відпускати не хочу. Хочу залишити у своїй пам'яті все це — запах театру, його атмосферу, хвилювання перед виходом на сцену, відчуття партнерства та енергетику глядача, і, звичайно, тих людей, які були мені близькі і яких я так сильно любила, що навіть не могла уявити, своє життя без спілкування з ними…”
У цей день — 16 березня 2022 о 18:00 у драмтеатрі мали показувати виставу “Незгідний та нескорений”, пам’яті Олекси Тихого — уродженця Донеччини, педагога, мовознавця, правозахисника і громадського діяча, одного із засновників Української Гельсінської спілки
Галина Кутнякова з двома доньками та кішкою ховалися в театрі — туди вони прийшли за декілька годин до знищення.
“В будівлі театру тепло. Тільки-но прийшли, нам запропонували гарячий чай. Повідомили, що о 12:00 буде гарячий обід — працювала польова кухня. Напередодні з драмтеатру виїхали люди на 160 приватних автівках. Тому розміститися було де. Проте людей все одно було дуже багато: у сховищі, на трьох поверхах, у гримерках, навіть у залі. Всього більше тисячі. Коли я реєструвалася, у списку було 1300. Але ця цифра не точна”.
Галина Кутнякова нині у Вільнюсі. Їй і її донькам пощастило вижити у драмтеатрі під завалами, вони прийшли туди за кілька годин до авіаудару
Місце собі родина знайшла на третьому поверсі на сходах. Їм одразу сказали, що це не найкращий варіант, адже там одна стіна та вікно, яке раніше вилетіло від вибухової хвилі.
“З моменту нашого приходу у сховище драмтеатру минуло півтори години. Я стояла біля входу до медпункту і щось відчула. Як мені потім пояснили, авіабомба, яку скинув російський літак на театр, спочатку почала проломлювати дах. І тільки коли впала, відбувся вибух. Вочевидь, той перший струс я відчула інстинктивно”.
Театр. Увічнення пам'яті про трагедію
У червні 2022 року журнал соціальних коміксів INKER випустив добірку графічних історій про Маріуполь. Один з чотирьох коміксів присвячений драмтеатру — “місце, де жило мистецтво, стало згарищем і місцем загибелі понад 600 людей”.
“Війна дає змогу бачити не тільки смерті, руйнування і знищення, вона також дає можливість бачити справжніх героїв, доброту незнайомців, єднання в очах мільйонів та історії, від яких холоне кров. Наш перший випуск журналу-коміксу присвячений місту Марії. Місту, яке стало пеклом на землі. Історія про відважних лікарів, море, яке врятувало життя, драмтеатр, який став прихистком і трагедією для сотень людей, про дорогу в пекло, з якого дивом вдалось повернутись”, — кажуть автори коміксу.
У вересні 2022 року художник Сашко Даниленко створив ілюстрацію відродження маріупольського драмтеатру для нової NFT-колекції в рамках The Revival Project. Цей проєкт Depositphotos та Міністерства культури та інформаційної політики України — колаборація митців для допомоги у відновленні зруйнованих архітектурних пам’яток. Ідея Сашка виходить за рамки архітектури. У його інтерпретації відродження відбуватиметься і на культурній арені, тому відновлення спадщини є діалогом з майбутніми поколіннями.
“Цей концепт передбачає своєрідну консервацію залишків маріупольського театру у величезному акваріумі… Відвідувачі меморіалу матимуть можливість пройтися прозорими підводними коридорами або повністю зануритися у воду. Башта меморіалу — це маяк, світло якого дарує надію і прокладає шлях у світле майбутнє Маріуполя”, — пояснює автор.
Марія Некрасова — ініціаторка освітньо-волонтерського проєкту «Світло 1778». Його мета — поширювати правдиву інформацію про Маріуполь та популяризувати його культуру. В рамках проєкту Марія розробила макет театру з паперу за спеціальною дизайнерською технологією.
“Зі спогадів перше, що приходить на думку — це місце зустрічей. Кудись збираємось йти з друзями. Де зустрінемось? Звичайно, на Драмі! Там починались зустрічі, нові знайомства. На задньому дворі театру я тренувала дітей кататись на роликах, готувала їх для виступу на ярмарку. На Драмі з дітьми нас ще знімав Дмитро Чичера із сином, дуже люблю ці знімки. В театрі була як зі шкільними походами, але більше цікаво було ходити з бабусею. Не пам'ятаю що за вистава, але показували в малому залі. Там була шикарна акустика, ще й другий ряд та відчуття краще, ніж в кіно. Ніби ти реально живеш в тому сюжеті. І, звісно, то завдяки акторам також”.
Марія зробила макет Маріупольського драмтеатру з паперу
У вересні 2023 року За ініціативи управління культури і туризму Донецької облдержадміністрації Донецький обласний художній музей створив марки. Втілити задум вдалося в рамках проєкту “Укрпошти” ”Власна марка”. На поштовому блоці з 9 марок, конверті та листівці зображені історична, архітектурна та культурна спадщина Донеччини. На одній із марок представлена робота сучасного українського художника Сергія Сметанкіна під назвою “Драмтеатр. Маріуполь”.
Двома місяцями пізніше ця ж картина була надрукована на марці в Італії.
В травні 2023 Національний банк України випустив пам’ятну медаль, яка присвячена одній з найтрагічніших сторінок російсько-української війни. На аверсі медалі зображено неканонічний образ Богородиці, яка від горя і розпуки закрила обличчя руками, з-під її долонь течуть сльози, що збільшуються донизу. Угорі обабіч фігури на матовому тлі, що символізує руйнування міста На реверсі розміщено стилізовану композицію з вибухом авіабомби, під прицілом будівля театру, перед фасадами якої написано великими літерами "ДЕТИ".
Свої в Telegram 
