Неважливо, хто зламав, справжній господар бере і ремонтує. (Не)один день з Олексієм Стебелем
Скажу одразу — у ці дні ми зустрічались, аби Олексій прокоментував роботи по ліквідації наслідків обстрілів. Але тільки, коли я змогла хоча б трохи долучитися до його навантаження, бо провела з ним і фізично, і у телефонному режимі декілька робочих діб, зрозуміла, що спокій і впевненість — це напрацювання людини, що тримає її в колі лідерів.
Таких інтерв’ю я ще не записувала — провести день з керівником, що не сидить в кабінеті і багато працює. А як його провести, коли ти працюєш в телекомпанії і, на жаль, постійно на прильотах? А твій респондент взагалі має ненормований робочий день. Тому це інтерв’ю писалось майже два тижні. А емоції для статті від працездатності цієї людини збирались ще довше. Одне можу сказати: чиновник, який завжди здавався суворим, але з дуже гарним почуттям гумору, став цікавим співрозмовником. Я провела навіть не знаю скільки годин із заступником начальника Покровської МВА Олексієм Стебелем.
Наталя Бірюкова та Олексій Стебель
Про найважчий день повномасштабної війни і непопулярні рішення
Отже, ми зустрілись. Не зранку, як вкотре запланували напередодні, а у другій половині дня, бо я працювала над сюжетами для каналу «Орбіта», а пан Олексій закінчив «ранковий наряд» з представниками всіх комунальних служб. Зараз спілкуємось, йдемо центром міста, дивимось на рідне. Боляче, сумно, надія тримає у колі правильних емоцій, точніше, повної їх відсутності. Я запитую: який день повномасштабної війни був для вас найважчим?
— Перший. І найважчим був момент прийняття рішень, що далі робити. Тоді я був співробітником Донецької обласної військової адміністрації, працював начальником відділу департаменту екології. Я точно знав, що мені робити, як працівнику Донецької ОВА. Все інше було під великим питанням, як і у всіх. Але рішення були прийняті. Почалось життя в умовах війни. Щоразу, коли робиш щось, у тому числі у себе, стаєш більш вільним.
Після таких відповідей і я починаю думати, який для мене день повномасштабної війни був найскладнішим. І боюсь зізнатися собі, що думаю про те, що найважчий день для мене ще попереду. Аби не сумувати, що взагалі я намагаюсь собі не дозволяти, продовжую інтерв’ю. Кажу — ось би я вас не знала, запитала би таке: хто такий Олексій Стебель, якою б була відповідь?
— На роботі я — антикризовий менеджер, мабуть, так. Дуже багато не стандартних викликів перед всіма, і переді мною. А рішення потрібно приймати швидко. І дуже часто такі рішення не популярні. Приклад: зміна схему руху по вулиці Гайдамацькій. Минулого року ми зробили по цій вулиці реверс. Спочатку було багато критики. А зараз водії визнають, що так краще. І вже декілька місяців нова схема руху працює. Ми хочемо швидко вирішувати все і наполягаємо на цьому, бо у нас немає часу на довгі процеси. Об’єктивно, без пафосу. Йде війна.
І як тоді можна ухвалювати рішення, яке може бути непопулярним?
— Будь-яке рішення ухвалюється для людей. І треба думати — а як би це було для моїх близьких і для мене? Треба не ділити на свої — чужі. Якщо рішення стосується дітей, то як би після його ухвалення воно торкнулось моїх дітей. Для пенсіонерів — яким би воно стало для моїх батьків. Тому вже після аналізу таких моментів йде ухвалення рішення і втілення його у життя.
Бувало таке, що рішення після їх втілення виявились помилковими?
— Сподіваюсь, що так не буває. Час покаже. Якщо є сумніви, ми не робимо. Як то кажуть, немає безвихідних ситуацій, є неприємні рішення. Переважно ми ухвалюємо колегіальні рішення. У нас повсюди open space. Ми всі працюємо в одному кабінеті разом з начальником Покровської військової адміністрації. У нас постійна нарада. Ми розуміємо: одна голова — це добре, а більше — краще. Ми думаємо, моделюємо будь-яку ситуацію. Дуже важлива комунікація з учасниками процесу, з його виконавцями. Неможливо все одному знати. І ми не тільки разом моделюємо ситуацію і приймаємо рішення, але й аналізуємо результати.
Рейд містом
Про ліквідацію наслідків від обстрілів, життя містян в умовах повномасштабної війни і дороги
Ми вже не перше коло робимо самісіньким центром Покровська: Олексій Стебель розповідає, а я дивлюсь на зруйновану будівлю Донецького національного університету, пошкоджені будинки на проспекті Шахтобудівельників, Палац культури без вікон. А на вулиці весна і я хочу запитати про щось таке, що не стосується ліквідації наслідків обстрілів, комунальних планів і відповідальності. Але все одно запитую про це.
Як ви дізнаєтесь про те, куди прилетіло? Через скільки?
— Впродовж декількох хвилин. Одразу мене сповіщають керівники служб: тепломережі, водоканалу і так далі. Плюс диспетчери, поліція, МНС. Спочатку розуміємо в якому районі, а потім вже точне місце.
І через який час ви вже на місці?
— Залежно від обсягу пошкоджень. Є правило, що спочатку обстежують спеціальні служби, які потім дають дозвіл для доступу. Ми можемо бути поруч, але можливість зайти безпосередньо на точку влучання залежить від певних структур. Але оцінка руйнувань йде буквально з перших хвилин.
Після ворожих обстрілів на місце оперативно прибувають всі служби
План роботи всюди однаковий: люди, обладнання. Точніше, безпека людей, збереження обладнання. Далі безпосередньо ліквідація наслідків. З 31 грудня величезна кількість ракет долетіла до нас. Але глобально громада не мала комунального дискомфорту. Були зруйновані колектори, котельні, газопроводи, енергетична система, водогони. Ми одразу ізолюємо знешкоджену ділянку будь-якої системи: водогін, тепломережа, колекторні труби, і працюємо над ремонтом саме тут. Інші ж містяни продовжують користуватися усіма благами цивілізації. І що б робити це саме так, за цей рік ми доклали колосальних зусиль.
Так, ви завжди кажете, що ремонти минулого року в будь-якому комунальному підприємстві дозволяють зараз локалізувати проблему. Наприклад, обстріл одного мікрорайону, пошкоджені мережі. Ви перекриваєте їх частину. Тут працюєте, а всі інші покровчани мають потрібні комунальні блага. Я вірно сформулювала?
— Так, вірно. Рік тому, коли почала працювати наша команда, через ряд причин половина Покровська була без опалення. А зараз закінчуємо опалювальний сезон, в якому жодного дня не було простою котелень. Величезна робота була зроблена. Ще один приклад — вода. Рік тому вона в місті була раз на чотири дні. Її не було в кранах мешканців, а вулицями текли річки з питної води. Сьогодні немає поривів мереж, і вода йде трубопроводом. Нестача води на Покровськ так і залишилась, але після заміни кілометрів труб вода у нас майже цілодобово. Також у нас справно працюють каналізаційні мережі. Наша команда зіштовхнулася з багатьма іншими проблемами, та сьогодні у нас інша ситуація. Все працює, попри те, що війна ближче і кількість обстрілів стала більшою. Є опалення, світло, вода. Працює вуличне освітлення. Вивозиться сміття. Ми купили ще один сміттєвоз. Всі комунальні служби працюють. Працюють світлофори, відремонтовані зупинки. В парках і скверах порядок.
І дійсно, я згадую, що з початку повномасштабного вторгнення весь Покровськ вечорами був у темряві. А вода на вулицях колись була однією з його візитівок. Зараз місто намагається жити напівмирним життям, в якому містяни отримують всі комунальні послуги. Олексій тим часом продовжує, сам починаючи болючу для Покровська тему доріг:
— Є і дороги. Їх ми ремонтували минулого року, та з нашого міста починається область, і через нас шалений потік автотранспорту, а дороги у нас за проєктами не розраховані на таке велике навантаження. У нас немає об'їзної дороги і весь транспортний потік йде через місто. Як наслідок — дорожнє полотно зношується швидше, дороги руйнуються. Їх підтримка — це постійний процес. Щороку треба заздалегідь обстежувати аварійні ділянки і ремонтувати їх. Та у Покровську це не робилося довго. Ми підняли всю документацію, виявилось, що дороги в Покровську востаннє латали в 2019 році. Потім депутатський корпус не голосував за виділення коштів для ремонту місцевих доріг. Таке блокування впродовж декількох років і призвело до того, який стан нині покровських доріг. Ми маємо поіменні результати голосування. І сьогодні саме ці люди, що блокували рішення про ремонти, нам кажуть, що дороги в поганому стані. Обсяг руйнувань великий. Неможливо все швидко зробити. Але ми працюємо.
Місто живе — це сьогодні головне. Ми ще не автономна громада з точки зору надання сервісів, але рухаємось до цього. І рік тому було визначено, що потрібно робити. Є амбітні плани в кожному з напрямків і ми за ними рухаємось. Не стоїмо на місці і не добиваємо те, що було. Ми рухаємось вперед, і нам є над чим працювати. Нехай за нас кажуть наші справи. І тоді буде зрозуміло, що ми вже зробили правильно, а над чим ще потрібно працювати. Проте я впевнено кажу, аналізуючи рік нашої роботи, можна стверджувати, що в комунальному плані маємо покращення ситуації на всіх напрямках.
Про відновлення і синдром відкладеного життя
Далі Олексій Стебель каже про соціальний контракт і про впорядкування місць для розташування нового бізнесу, я розумію, що чула це і не раз від різних представників влади. Кожен з цих разів намагалась вірити, згодом не дуже сильно, що всім від таких дій буде тільки краще. Казати чиновнику про це не планую, проте запитую:
Доречно це робити зараз: всі ці плани, соціальні контракти? Фронт поруч. Війна йде.
— Ми не ставимо життя на паузу. Війна у нас триває вже 10 років. Синдром відкладеного життя — це не про нас. Якщо приватний бізнес готовий будувати тут, а для забезпечення комфортного життя громади впорядковувати територію навколо — міняти комунікації, ліквідовувати пустирі та хащі, робити дитячі майданчики та зони відпочинку, і робить це, значить нам вірять.
З Покровська за час повномасштабного вторгнення частина підприємців релокувала свій бізнес, проте частина приїхала в місто з тих населених пунктів, де більш гаряче, ніж в нас. Це бахмутські, авдіївські та інші підприємці. І вони починають свій бізнес в місцях, відведених для цього, і впорядковують території перед відкриттям. І все це в прифронтовому місті, яке перебуває під обстрілами ворога.
Наслідки ворожих обстрілів Покровська
І я, і весь Покровськ знає, що тільки тут є певний графік ліквідації наслідків обстрілів. Ви завжди кажете, що 7-10 днів для ліквідації, а потім процес відновлення. Ось зараз ми з вами бачимо, як відновлюють кістяк покрівлі будинку на проспекті Шахтобудівельників. Будинок значно пошкоджений, 70% покрівлі немає. Проте сьогодні 10-й день після влучання сюди ворожої ракети, а у вас вже робота по відновленню.
— Так і є. Але бувають і інші випадки. Наприклад, «Південний». Тут зруйнована не тільки майже вся покрівля, а й несуча конструкція. Для ремонту покрівлі з такими пошкодженнями потрібен проєкт з проведеною експертною оцінкою якості самого проєкту. І в таких випадках ремонт виконується у два етапи. Перший — це тимчасова покрівля з використанням тарпауліну. А після отримання проєкту буде другий етап. Він передбачає відновлення покрівлі у відповідності з технічною документацією. Зараз ми по будинку №1 у мікрорайоні «Південний» зробили тимчасову покрівлю з тарпауліну. І очікуємо проєкт. Після його отримання будемо виконувати роботи з капітального ремонту покрівлі.
Ліквідація наслідків руйнувань
У нас завжди має бути матеріал для відновлення. А механізм дій після обстрілу вже відпрацьований двома роками повномасштабної війни. Одразу після обстрілу з комітетом самоорганізації населення та за заявками, що надійшли на гарячу лінію, визначаємо коло потерпілих громадян, яким потрібна наша допомога. Тим людям, що можуть самотужки усунути пошкодження, ми видаємо листи ОСБ, тарпаулін та інше. А тим, хто не може це зробити, допомагаємо силами працівників наших комунальних підприємств. Одразу робимо аналіз масштабу руйнувань. Шукаємо благодійників, робимо проєкт, починаємо відбудову. І так по кожному об’єкту. У нас немає такого, щоб будинок, в якому можна далі жити, стояв без забитих вікон зі зруйнованою крівлею або не мав відновлених, працюючих комунікацій.
А коли процес ліквідації наслідків вважається завершеним?
— Коли ми зробили все заплановане. І в контакт-центр не надходять дзвінки від мешканців цих будинків.
Підготовка до відновленння будівлі
Про ставлення до критики і вибір — залишатись у Покровську чи ні
Ми стоїмо і бачимо, як відвантажують будівельні матеріали, ними будуть лагодити чергову покрівлю. Сумно, і навряд буде краще, але хто обрав життя на Донеччині під час повномасштабної війни, зробив свій вибір і має бути готовим до великої кількості речей, що викликають сум. Колись, гуляючи цією площею, я в свою обідню перерву любила пити тут каву і дивитися на квітники, а зараз у мене не буває перерви, на площі нікого немає і робочий день якось немає меж. Я запитую:
Олексію, про що можна мріяти в таких умовах? Ми з вами продовжуємо жити та вірити, і мрії мають бути. Про що вони у вас?
— Як у всіх — про Перемогу, мир, велику родину, яка у неділю збирається за столом. А про що ще можна мріяти? Зараз про можливість бути більше часу з дітьми та рідними. Це особисте.
Я кажу, що не з усім згодна, проте дискусію провести не виходить, бо Олексій каже про те, що йому потрібно йти, але ми обов’язково продовжимо інтерв’ю. І ми дійсно продовжили, але вже в телефонному режимі.
Як ви ставитесь до критики?
— Я готовий сприймати конструктивну критику. Я чую людей, які кажуть: ось так могло б бути краще. Це критика з пропозиціями. Але я не готовий слухати «диванних генералів», що критикують заради критики. Людська некомпетентність дратує. Мені здається, що в Покровську таких «диванних спеціалістів» завжди було багато.
Я скажу так, сьогодні залишилось небагато людей, що постійно накаляють обстановку. Неважливо, що ти робиш. Це та увага, яку вони хочуть привернути до себе, намагаючись очорнити когось. Роблять це для того, щоб самим собі здаватися більш «чистими» на фоні людей, яких вони намагаються забруднити.
І це теж частина досвіду. А в чому максимальний досвід за цей, трохи більш, ніж рік на такій посаді?
— Враховуючи кількість напрямів, головний досвід — в системі організації роботи, комунікації, щоб люди спілкувались між собою і разом вирішували питання. Ось сьогодні взяти ті ж прильоти. Ми самостійно все робимо, силами наших комунальних підприємств. І завдяки начальнику військової адміністрації, колегам — заступникам, і в цілому всьому нашому колективу Покровської МВА ми на всіх рівнях маємо відпрацьований механізм, відпрацьований план дій. Від отримання благодійних матеріалів до будь-якої іншої допомоги. Так що максимальний досвід — це система ефективної організації роботи. А наскільки вона дієва — про цей хай люди кажуть.
І знову ми не договорили. Такі короткочасні розмови одного інтерв’ю дають час обміркувати сказане раніше. Наступний етап нашого спілкування я починаю так.
Те, що доводиться жити в таких умовах, коли більшість діяльності спрямована на ліквідацію біди — це пригнічує чи навпаки дає сил, розуміння: можете те, на що далеко не кожен здатен?
— Дуже прикро дивитися вранці або вдень на зусилля великої кількості людей, зруйновані ракетами. Після цього важко «запалювати» людей, казати: а давайте зробимо теж саме ще раз. У нас все вийде, обов’язково. А мотивація потрібна завжди. І людям, і самому собі.
І яка для вас мотивація?
— Покровська громада — це моя мала батьківщина, мій дім. А яка додаткова мотивація потрібна справжньому чоловіку-господарю, якщо у нього вдома щось зламано? І неважливо хто зламав, справжній господар бере і ремонтує. Так і я, беру і ремонтую. Я ходжу по вулицям, як всі. Я не відділяю себе від будь-якого мешканця громади, мені не соромно дивитись в очі людям за те, що я роблю. Все це і є моя мотивація.
Слухаю Олексія Стебеля і думаю, що час покаже. Скільки тут було чиновників і всі казали про добрі справи. Але ніхто з них не працював в місті на Донеччині під час повномасштабної війни. Запитую:
Хотілося б працювати не тут, не в цій час, не в таких умовах?
— У мене була можливість вибору. І призначення в Покровську військову адміністрацію я обрав свідомо. Повторюю, тут мій дім. Я вдома. Тут моя родина. Тут поховані мої бабусі та дідусі. Не хочу в такий важкий момент бути не тут. І якби вибір стояв переді мною знов, я б його не змінив. Я впевнений, що у мене правильні цінності, які допомагають мені в житті та роботі: Батьківщина, родина, віра і відповідальність за людей, які поруч зі мною.
Залишатися в Покровську - свідомий вибір Олексія
Дякую, Олексію. Цікава розмова вийшла. Зустрінемось вже завтра. Але хочеться, щоб спілкування було не з приводу прильотів, а про, скажімо, програму розділення відходів чи організацію громадського комунального транспорту.
Свої в Telegram 
