Не опускайте руки та живіть з вірою в Україну. Історія переселенки з Торецька Марини Болдиревої
Я пам'ятаю той момент, коли ми усвідомили, що мусимо залишити свій дім
Торецьк для Марини Болдиревої був не просто місцем проживання, а справжньою домівкою. Саме там вона відчувала себе частиною великої родини, наче була "у своїй тарілці". Але війна повністю змінила звичне життя її родини й змусила бігти з регіону в пошуках безпеки.
"Я пам'ятаю той момент, коли ми усвідомили, що мусимо залишити свій дім. Це був жахливий і тривожний момент. Нас спонукали до цього кроку загроза небезпеки, військові дії та загальна небезпека для нашої родини. Ми розуміли, що залишатися в такій ситуації було небезпечно, і наша першочергова мета була подбати про безпеку нашої доньки", — розповідає Марина Болдирева.
Переселенка пам'ятає останній день вдома майже по хвилинах. Він був сповнений сумом, тривогою та розпачем.
"Ми пакували найнеобхідніше та обговорювали плани. Кожен момент був сповнений надзвичайної напруги, але ми намагалися залишатися спокійними. Ми провели останні години вдома, споглядаючи наші улюблені куточки, пригадували моменти щастя, які ми тут пережили", — згадує переселенка.
Марина з донькою в рідному ТорецькуФото: з архіву героїні
З собою родина взяла найцінніше: сімейні фотографії, альбоми, улюблені дрібнички. Те, що нагадуватиме про рідний дім та Торецьк, який сьогодні щодня перебуває під обстрілами російських окупантів.
“Не потрібно шукати час для згадування рідного міста: воно постійно в думках, спогадах, снах, сподіваннях”, — каже Марина Болдирева.
Марина каже, що тримається "на плаву" завдяки спілкуванню з рідними та друзями. Після евакуації вона остаточно зрозуміла, що підтримка одне одного важлива під час будь-яких змін у житті.
"Життя не завжди йде за планом, і важливо бути гнучким та готовим до змін. Адаптуватися до нових умов, шукати нові можливості та розв'язувати проблеми — це важливі навички для успішного переселення".
Евакуація — це початок нового етапу життя
У Торецьку Марина Болдирева працювала у інклюзивно-ресурсному центрі практичним психологом, а також масажистом.
"Найважливішим внеском у розвиток Торецька для мене було забезпечення розвитку дітей, підтримка їх емоційної стійкості та пошук ефективних стратегій розв'язання проблем для батьків. Також я намагалася допомагати мешканцям рідного міста у покращенні здоров'я та фізичного самопочуття", — каже переселенка.
Зараз Марина Болдирева разом з чоловіком та донькою живуть у Дніпрі. Каже, що обирали місто для евакуації за багатьма критеріями, але найголовніший — поближче до Донеччини.
Марина з донькою в Дніпрі Фото: з архіву героїні
"Наше життя тут поки що складається. Ми знайшли житло, я продовжую працювати психологом інклюзивно-ресурсного центру, проводжу заняття дистанційно, спілкуюся з дітьми на онлайн-заняттях. Крім того, маю свій масажний кабінет у Дніпрі з новим обладнанням, яке вдалося придбати завдяки грантовій допомозі за підтримки та супроводу ГО "Центр ініціатив підприємців м. Торецьк", — розповіла Марина.
Після переїзду у Марини змінилися професійні амбіції. Жінка намагається дивитися на евакуацію з позитивом. Наприклад, розглядати це як початок нового етапу у житті.
Ніколи не опускайте руки
Найбільше Марина мріє повернутися до рідного Торецька. Пройтися його вулицями, здійснити довоєнні мрії.
"Я повернуся в рідне місто, якщо безпекова ситуація дозволить це, і для того, щоб долучитися до відбудови міста не тільки фізично, але і ментально", — каже Марина.
Родида БолдиревихФото: з архіву героїні
Переселенка закликає земляків у жодному разі не опускати руки та жити з вірою в себе, людей та Україну.
"А найбільшою задачею після перемоги для нашого міста буде відбудова життєздатного та процвітаючого міста, у якому будуть жити щасливі люди", — підсумувала Марина Болдирева.
Свої в Telegram 
