Створюю затишок у домівках переселенців. Історія кримчанки Юлії Дудишевої
Любов до ремонтів з’явилася ще в дитинстві
Дитинство Юлії припало на часи 90-х років. Її родина не жила багато, тому про нові меблі та ремонт Юлія могла тільки мріяти. Але в її мами та самої маленької Юлії була фантазія та руки.
“Я росла в такий час, коли з непотребу ліпилося все. Штори ми з мамою робили зі старих листівок. Я була дуже здивована, коли отримала багато відгуків про те, що люди теж робили такі штори”, — згадує Юлія.
Двері у власну кімнату Юлії теж довелося робити самостійно. Батько приніс дівчинці старі двері, які Юлія намагалася самотужки реставрувати.
“Тато мені сказав: "Хочеш двері — роби сама", і він десь викопав ці двері — старі, страшні, обшарпані. А я дуже хотіла двері у кімнату, де не було навіть шпалер. Але ж хотілося особистого простору. Це був мій перший досвід, мені було 12 чи 13 років. Тато купив змивку, і я цією змивкою, в рукавицях, відшкрібала стару фарбу. Смішно те, що двері не підійшли за розміром”.
Юлія Дудишева — переселенка з Криму. Нині вона живе на ЧернігівщиніФото: з архіву Юлії
Після дверей була табуретка. Оббита штучним хутром.
“У мене була стара дитяча шуба. І я цією шубою оббила ще один стілець. Він простояв до цього року, поки мама не захотіла зробити всі стільці в одному стилі”.
Поруч з будинком Юлії був дитячий садок, який закривався. Там її мама за безцінок купила старий стілець, який Юлія теж залюбки взялася реставрувати.
“Тоді мені вже було 17 років. Я шкрябала той стілець, потім балончиком пофарбувала його в білий колір. А потім поклала тюль і через тюль забризкала чорною фарбою. Такий гарний той стілець вийшов, неординарний, що він досі стоїть у мами вдома. Це її улюблений”, — розповіла Юлія.
Юлію Дудишеву з дитинства тягнуло до редизайну та всіляких ремонтних робітФото: з архіву Юлії Дудишевої
“Затишок для ВПО” почався з друзів-переселенців
Своє дитяче захоплення Юлія не покинула й досі. Вона має три освіти, але за жодною з них не працювала. Зараз Юлія займається волонтерством та заснувала свій проєкт допомоги переселенцям “Затишок для ВПО”.
У рамках цього проєкту Юлія допомагає переселенцям зробити ремонт в орендованому житлі, облаштувати нову домівку так, щоб вона стала затишнішою та приємнішою для життя. І їй це вдається.
“Ініціатива "Затишок для ВПО” почалася з того, що мої друзі переїжджали з одного міста в інше. І вони жили в хатинці, де не було ані води, ані газу, ані навіть вбиральні. Просто така “халабудка”, сарайчик. Але терпець урвався, і друзі почали шукати інший дім, де хоча б є комунікації. Коли знайшли, то були такі щасливі”, — каже дизайнерка.
У новій домівці переселенці почали робити ремонт, а Юлія запропонувала свою допомогу.
“Я запропонувала друзям зробити одну кімнату на свій смак, а вони погодилися. Я все знімала та виклала в Instagram. Відео набрало майже півтора мільйони переглядів, люди почали підписуватися та щось радити. Тоді мені розповіли про “Монобанку”, бо я в цьому “чайник”. Так я зрозуміла, що це треба робити далі. Але тепер це будуть не тільки друзі, а й незнайомі люди. Тут у мене спрацювала емпатія, бо я уявляла, як почуваються люди, які залишилися без нічого”.
Натхнення Юлія шукає в інтернеті та в Pinterest. А буває, що нові дизайни вигадує прямо на місці.
“В одній кімнаті у друзів був зелений телефон. Значить будуть зелені двері. Хоч друзям спочатку і не подобався цей колір. Подруга любить фіолетовий, друг — синій, блакитний. Але я, розуміючи, що вони втомлені вже й здоров’я в них не дуже, обрала для спальні більш спокійний зелений колір. І так ми зробили спальню. І коли вони вже пожили там, кажуть: "Як тут гарно. Як ми спокійно тут спимо і прокидаємось. Прям жити хочеться", — розповіла Юлія.
Потім до неї звернулася родина з Ізюма — жінка з чоловіком похилого віку. Єдине, що вдалося забрати переселенцям з рідного дому — це невеличка скринька з голками та нитками.
“Ця скринька була червоного кольору. А ще вона була важливою для них. Тому в ремонті я відштовхувалася від неї”.
Запит на наступну кімнату у переселенців був цікавий. Чоловік сказав, що хоче стіни кольору упаковки майонезу.
“Ми посміялися, але вирішили так і зробити. Намішали фарбу кольору світлого жовтка, й пофарбували три стіни. А на четверту не вистачило, тому зробили її просто білою. Ще чоловік, уже 60-річний дідусь, сказав, що він хоче яскраві помаранчеві акценти. Я і зробила — поставила декоративні гарбузи, обрала килим, зірвала фізаліс. Вийшло дуже гарно", — розповіла волонтерка.
На один проєкт йде приблизно місяць
На облаштування однієї домівки для переселенців потрібен приблизно місяць. Усі роботи Юлія робить разом з переселенцями сама.
“Зараз я займаюся виключно проєктом “Затишок для ВПО”. Тому не працюю на замовлення. На один будинок потрібно до місяця часу, але воно точно того варте”.
Крім того, що Юлія вигадує проєкти на ходу, вона ще й вміє зекономити кошти та залюбки ділиться лайфхаками.
“На одну кімнату ми витрачаємо приблизно 3 тисячі гривень. Це дуже мало насправді, бо перевтілення очевидне. Я завжди користуюся певними лайфхаками. Наприклад, можна купити старі меблі та відреставрувати їх. Або знайти в “секонді” прикольні речі для дизайну — килими, штори”, — розповіла Юлія.
А ще необхідний колір фарби можна змішати самому, а інструмент попросити в сусіда.
Роблячи ремонти, Юлія ще жодного разу не зіштовхнулася з тим, щоб орендодавці заборонили змінювати кімнати та будинки.
“Чому їм бути проти, якщо ми за власний кошт робимо їм ремонт та перевтілюємо житло? Деякі навіть допомагають робити якісь речі. Наприклад, в одному з будинків власник допомагав з електрикою”.
Юлія Дудишева допомагає зробити нові домівки переселенців більш затишнимиФото: з архіву Юлії
У планах Юлії — багато всього. Адже в невеличкому місті Сосниця, де живе сама дизайнерка, багато переселенців. Поки вона працює тільки в цьому районі, але каже, що звертаються люди й з Чернігова, й з інших міст та сіл по всій країні.
“Я намагаюся брати домівки, до яких мені ближче. Бо це ж інструменти, дорога та ще багато дрібних моментів”.
“Хейтери” знайдуться завжди
Попри те, що роботи Юлії вражають тисячі сердець, завжди знайдуться ті, хто казатиме погані речі. В основному ці люди існують тільки в мережі.
“На кожного митця завжди знайдеться свій хейтер. Але мені від цього не гірше, бо своїми коментарями вони підвищують мені охоплення. Я на це реагую нормально, мене це не ображає”, — каже Юлія.
Юлія розуміє, що “хейтери” — це просто ображені люди, які намагаються самоствердитися за рахунок інших людей, тому не тримає на них зла.
“Є і гарні люди, які дають корисні поради та діляться дієвими лайфхаками в ремонті та веденні блогу. Наприклад, завдяки цьому я купила кільцеву лампу для кращої якості відео”.
До літа 2023 року Юлія взагалі не вела інстаграм, але друзі наполягали на створенні блогу. Тепер про кожен свій проєкт Юлія розповідає на своїй сторінці, а її відео збирають тисячі переглядів.
Підтримати Юлію та її проєкт можна донатом на Монобанку або на картку 5168 7554 6142 0966.
Свої в Telegram 
