Чим довше триває війна, тим менше шансів повернутися додому. Історія фітнес-тренерки з Торецька
Намагалися робити Торецк більш комфортним для життя
Наталія Фоменко — фітнес-тренерка та підприємиця з Торецька, що на Донеччині. За два роки до початку повномасштабної війни вона відкрила в рідному місті два нових бізнеси: студію фітнесу "Body Fit" та продуктовий магазин. Фітнес-студія Наталії в Торецьку була популярною, і сама вона також працювала там тренеркою.
Вивіска фітнес студії в Торецьку
Крім роботи, Наталія з чоловіком намагалися зробити життя у місті трохи комфортнішим. Родина допомагала бездомним тваринам, займалася озелененням парків та прибирала міські пляжі від сміття. Все це за власною ініціативою.
«Наш син Олег вже дорослий, живе окремо. Він після навчання не повернувся до Торецька. Моя основна сфера — фітнес, і я завжди намагалася пропагувати здоровий спосіб життя. Ми з чоловіком організовували прогулянки на велосипедах, каяках і збирали людей, щоб дбати про своє тіло та навколишнє середовище», — розповідає Наталія Фоменко.
Наталія з чоловіком та сином
Жінка всім серцем любила рідне місто і ніколи не думала про переїзд. Але війна змусила родину шукати новий дім.
«Ми з моїм чоловіком Денисом не планували залишати Торецьк. Ми любили наше місто і намагалися розвиватися там. З початком повномасштабної війни навіть облаштували підвал у будинку і запаслися водою, та коли ситуація почала загострюватися, мій чоловік перевівся на роботу до Ізмаїлу, Одеської області, і 25 березня 2022 року ми були змушені поїхати».
Наталія каже, її серце залишилося в Торецьку. Як і всі, хто евакуювався в перші місяці повномасштабної війни, родина їхала з дому «на кілька тижнів».
«Думали, що повернемося протягом кількох тижнів або місяців. Ми не брали з собою навіть літнього одягу та взуття, бо не планували залишатися надовго. У нашій квартирі в Торецьку була потішна іграшка Кузя, яку мій чоловік взяв з собою. Тепер вона стоїть на нашій кухні і нагадує про дім», — каже переселенка.
Іграшка-талісман Кузя
Але вже два роки родина живе в евакуації й називає «домом» зовсім інше місто.
«Десь через рік поштою від сусідів ми отримали нашу різдвяну ялинку, яка принесла в нашу квартиру в Ізмаїлі домашній затишок».
Наталія Фоменко хоче повернутися додому, але розуміє, що це повернення може бути важким або не статися взагалі.
«Мені хочеться повернутися в Торецьк, але я розумію, що чим довше триває війна, тим менше шансів у нас повернутися додому. Місто руйнується, люди роз'їжджаються і закріплюються в тих місцях, де вони зараз живуть».
Наталія з чоловіком
Нове місто дуже нагадує рідний Торецьк
Після евакуації, родині довелося прилаштовуватися до правил життя у іншому місті. Як виявилося, ритми людей у Торецьку та Ізмаїлі дуже різняться.
«Коли я приїхала в Ізмаїл, то була у шоці від різниці в ритмі життя. Ізмаїл — місто вічної сієсти, де все живе в іншому темпі. Ринок починає працювати тільки о 8:30 або 9:00, тоді як в Торецьку люди вже працюють з п'ятої або шостої ранку», — розповіла переселенка.
У новому місті Наталія, як і більшість переселенців, стикнулася з тим відчуттям, коли ти не знаєш, що робити далі: де працювати, як будувати побут та як знову почати жити.
«Я залишила свій бізнес і діяльність в Торецьку, і мені було важко звикнути до нового життя. Я не хотіла починати працювати, але чоловік підтримав мене і порадив продовжити займатися фітнесом в Ізмаїлі. Одна з особливостей нашого краю — працьовитість. Люди в Торецьку звикли працювати й знають ціну праці. Це допомагає мені зараз, коли потрібно рухатися далі й робити щось нове», — каже тренерка.
Насправді Наталії Фоменко сподобався Ізмаїл. Він — такий же невеличкий, але чистий і красивий.
Наталія з чоловіком в Ізмаїлі
«Тут є все для комфортного життя: прекрасна набережна, добре розвинена інфраструктура, багато спортивних залів і дитячих локацій. Як підприємиця, я бачу багато ідей для свого міста. Якби війна закінчилася прямо зараз, ми б повернулися, і я б спробувала зробити Торецьк таким же комфортним і красивим».
Нарешті знайшла для себе нове захоплення і знову почала жити
Перші пів року Наталія не працювала, а просто ходила містом і вивчала його. Коли зрозуміла, що їхнє перебування тут, імовірно, буде довгим, то наважилася на пошук нової справи. Серед усіх можливих обрала професію масажиста.
«Звісно, було страшно починати все з нуля у новому місті, але я орендувала приміщення під масажний кабінет, купила обладнання і почала працювати. Поступово з'явилися клієнти. Згодом мене почали запрошувати проводити фітнес-тренування. Тепер я поєдную роботу масажисткою і тренеркою в студії фітнесу. Життя налагоджується, хоч я і дуже сумую за Торецьком».
Наталія Фоменко у рідній фітнес студії в Торецьку
Довгострокові плани родина не будує, а лише мріє про скоріше завершення війни.
«Головне — не втрачати надію і віру в краще майбутнє, адже наш працьовитий народ здатен впоратися з будь-якими труднощами й знову зробити нашу землю процвітаючою», — каже Наталія Фоменко.
Свої в Telegram 
