Розуміла — нас закриють. Людмила Фоменко ініціювала евакуацію центру реабілітації з Покровська
Центр соціальної реабілітації дітей з інвалідністю “Милосердя” створили у Покровську у травні 2002. Основна мета роботи закладу — соціальна адаптація і реабілітація з навчанням і вихованням людей з обмеженими фізичними та ментальними порушеннями. Спеціалісти “Милосердя” допомагають людям з інвалідністю перебороти труднощі розвитку, опанувати побутові й соціальні навички, розвивати свої здібності та інтегруватися у суспільне життя. Для вихованців центру створили максимальні умови, аби вони могли розвиватися і навчатися. Також тут консультували батьків вихованців, аби допомогти їм впливати на процес навчання і розвитку їхніх дітей.
Центр "Милосердя" працює у Покровську з 2002 року
З початком повномасштабної війни центр працював у Покровську, та коли на східному фронті почалося загострення, виникла потреба в евакуації.
Евакуювати, аби зберегти життя й здоров'я
Навесні 2024 у "Милосерді" проходили реабілітацію 37 людей з інвалідністю віком від 6 до 30 років. Серед них і син Людмили Фоменко. Жінка — відома активістка з Покровська. Людмила першою в Україні добилась зміни положення центрів реабілітації дітей з інвалідністю і тепер в таких центрах, як покровський, діти проходять реабілітацію і після 18 років. Вона довела всім, що її син Стас і його друзі — діти, яким потрібні увага й допомога.
Нині Людмила, її син Стас і ще 19 вихованців "Милосердя", їхніх батьків чи опікунів та персонал облаштувались у Нересниці на Закарпатті. Саме сюди евакуювали заклад у квітні 2024. На момент евакуації у Покровську у "Милосерді" працювали двоє вчителів-реабілітологів, двоє їхніх асистентів, логопед і медсестра. Нині персонал закладу працює з вихованцями у Нересниці по черзі.
У квітні центр реабілітації "Милосердя" з Покровська евакуювали на Закарпаття
Евакуювати центр "Милосердя" вдалося завдяки спільній роботі громадськості, влади і благодійників. Пошук місця релокації перебував на особистому контролі віцепрем'єр-міністерки України — міністерки з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Ірини Верещук, керівництва Донецької облдержадміністрації та Покровської міської військової адміністрації. Керівництво Закарпатської обладміністрації надало приміщення, де могли розмістити дітей з батьками — у Нересниці покровчанам надали окрему будівлю. Благодійна організація "Схід SOS" відремонтувала приміщення та облаштувала їх для потреб людей з інвалідністю. "Укрзалізниця" надала окремий вагон для переїзду вихованців центру з батьками та опікунами з Покровська до Ужгороду. Покровський ТЦ "Бульвар" забезпечив дітей продуктовими наборами для подорожі.
Маленький Покровськ на Закарпатті — так кажуть батьки вихованців Покровського центру комплексної реабілітації осіб з інвалідністю "Милосердя".
А ініціаторкою релокації не просто родин, що виховують дітей з інвалідністю, а цілого центру комплексної реабілітації, стала Людмила Фоменко, мама особливої дитини.
"Ми пережили 2014 рік, ковід 19, коли наш центр "Милосердя" не працював. Тоді було моральне вмирання наших дітей.
На початку цього року, коли ситуація на фронті погіршилась, я розуміла, що місцева влада буде вимушена закрити центр. Спочатку я запропонувала мамам наших особливих дітей переїхати разом з центром. Більшість погодилась. І після цього я стала спілкуватися з владою. Покровська військова адміністрація підтримала нас і погодилась на наші умови: релокувати центр «Милосердя», його вчителів і всіх наших дітей з їхніми родинами".
Це — наш маленький Покровськ
Щонайменше місяць питання евакуації центру відпрацьовували на всіх рівнях влади. Важливо було знайти не лише місце для релокації, а й продумати як перевезти всіх вихованців з батьками, отримати згоду персоналу на роботу в евакуації, виділити гроші для роботи центру. І тепер у "Милосердя" є окрема будівля. Родини безкоштовно можуть тут знаходиться поки триває військовий стан.
"Нас розмістили у відремонтованій будівлі колишньої лікарні. Ми тут перші після оновлення. Приміщення облаштоване сучасною побутовою технікою і меблями. У нас навіть є ліфт. Батьки діток, які на візках, не тягнуть їх сходами, а підіймають на ліфті. На першому поверсі велика кухня з духовими шафами, посудомийною машиною, посудом. Для занять є велика кімната. Тут безпосередньо працює сам центр. А на другому поверсі — кімнати родин вихованців центру і ще одна кухня, душові та туалетні кімнати. Місцеві називають своє село "Маленька Америка", тут навіть свій час. Це для нас кажуть: о 9-ій по Києву. Ну, а ми з вдячністю місцевим кажемо, що ця територія — маленький Покровськ. У нас навіть є банер "З Покровськом у серці".
Ремонт у будівлі закінчили до переїзду вихованців, батьків, опікунів та персоналу центру "Милосердя", а ось облаштування території навколо стало ініціативою покровчан. Людмила каже, місцеві допомогли з будівельними матеріалами і саджанцями квітів. За декілька днів покровчани облаштували квітник, прибрали територію та пофарбували альтанку.
Покровчани облаштували прилеглу територію у Нересниці
Зараз Людмила Фоменко налагоджує комунікацію з місцевими благодійними організаціями, продовжує підтримувати родини дітей, що залишились на Донеччині.
"У Покровську ще більш-менш спокійно. І, дай Боже, щоб так і було. Але у нас тут є вільні кімнати. І ми знаємо, що у разі погіршення ситуації на Донеччині, мами з дітками приїдуть до нас. Ми — першопрохідці. А іншим буде легше, бо вони вже приїдуть туди, де налагоджений процес навчання і побут. Я реалістка — війна не закінчиться завтра. Морально важко покинути свій будинок і місто. Але це треба робити заради дітей. З вірою у серці важливо пережити ці часи. А потім ми повернемось до рідного міста".
Після релокації центру "Милосердя" родини проходять перереєстрацію, аби продовжувати отримувати виплати від держави вже на новому місці. Поки виплати призупинені. Людмила каже, нині центр отримує гуманітарну допомогу і від мешканців Нересниці, і з Покровська, і від благодійників. Налагоджено все, крім одного.
"Я звертаюсь до влади Покровська з проханням всіма доступними методами заохотити персонал "Милосердя". Можливо, матеріально, можливо, потрібно знайти їм окреме житло, бо зараз вони живуть з нами. Вони переїхали без родин. Спочатку з нами було четверо вчителів, сьогодні залишилось двоє. Треба, щоб вони були з нами тут постійно, допоки триває війна. Центр релокований, ми вже звикли до нового місця. Але важливо, щоб наші вчителі нас не покинули. Вони з нами давно і краще за них ніхто не знає наших дітей. Ми дуже не хочемо перервати процес реабілітації. Саме заради його продовження ми переїхали сюди".
Свої в Telegram 
