Олександр Неплюєв отримав протез у Запорізькому центрі. Тут щомісяця можуть допомогти 20 військовим
З початку повномасштабної війни виконував завдання різного ступеня складності на запорізькому напрямку. Отримавши складне поранення під Роботиним, Олександр Неплюєв залишився без однієї ноги. Однак після протезування у рідному Запоріжжі військовий вже самостійно ходить, і сподівається повернутись на роботу. Він поділився зі Свої власною історією реабілітації та прийняття себе з протезом.
Втратив ногу, виконуючи завдання
14 вересня 2022 року Олександр добровільно пішов у військо. До поранення виконував завдання на Запорізькому напрямку. Військовий каже, оскільки вільно почувається за кермом і вміє налагоджувати обладнання, то одразу знайшов себе.
“Так, це моє, я люблю кермувати, шаную техніку, так що робота мені знайшлася без проблем. Ми їздили на різні напрямки, але останнім часом виконували завдання з побратимами на Запорізькому”
Олександр Неплюєв
17 лютого цього року Сашко разом з побратимами, виконуючи бойове завдання, дістав складне поранення й залишився без ноги.
“Рано вранці виходили з позиції, спрацював вибуховий пристрій. Отримав травматичну ампутацію. Нога залишилась на місці вибуху. Дуже довго евакуювали мене, я хвилювався, щоб хоч якось ноги залишились, щоб була можливість ходити самостійно. Потім мене відвезли на стабпункт, де лікарі заспокоїли, що ходити буду, але однієї ноги немає”, — пригадує військовий.
Мама дуже хвилювалась за свого сина, але, каже військовий, змирилася й прийняла ситуацію.
“Спочатку рідні були в шоці, звичайно, особливо мама, бо вона ж мама. Але потім швидко оговтались й почали всіляко допомагати та підтримувати. Через знайомих дізналися про наш Запорізький центр протезування і почали домовлятися, щоб нікуди не виїздити, а протезуватися саме тут”.
Запорізький протезний центр
Запорізький центр протезування ставить на ноги
З моменту операції до протезування минуло біля трьох місяців. Олександр Неплюєв каже, що особливих труднощів не було, але процес звикання триває й досі.
“Не було особливих якихось проблем, єдине що надягати протез, звикати, розходжуватись треба. Був період, коли під час надягання дуже сильно нога боліла. Після відпочинку було боляче ставати на протез, але його доробляють: десь ущільнюють, десь підпилюють, щоб комфортно нога сиділа в протезі й не було больових відчуттів. Я практично кожен раз коли заходжу в центр, вони десь підпилюють, десь додають, щоб мені було максимально комфортно. Так і є, з кожним разом стає все ліпше, так що я зараз навіть не беру з собою палицю. Якщо з самого початку нога дуже турбувала і мені доводилося брати палицю, щоб дійти до автівки, то зараз вже я не беру її”, — розповідає військовий.
Він додає, щодалі краще витримує навантаження на реабілітації, а повсякденне життя стає все більш звичним й приємним.
У відділенні протезування запорізької лікарні кажуть, що за місяць є можливість протезувати біля 20-ти військових.
Запорізький протезний центр
“Зараз ми об'єднали реабілітаційне відділення й відділення протезування. У нас є повний спектр супутніх послуг, які можуть бути корисні військовим: стаціонарна й амбулаторна реабілітація. З вересня минулого року, з моменту відкриття, до нас звернулося понад 40 військових. Також зверталися й цивільні. Протезування повністю безкоштовне. Держава виділяє достатню кількість коштів на протезування військових — сто відсотків, і цивільних також”, — розповідає керівниця напрямку протезування запорізької лікарні Анастасія Юзефович.
Запорізький протезний центр використовує якісні протези відомих європейських та американських компаній.
Олександра Неплюєва підтримують не тільки рідні люди, а й побратими, які часто відвідують військового.
“Дуже приємно бачити своїх. Вони приїздять часто, ми виходимо кудись в парк на каву. Вони розпитують мене, як і що. Дуже хвилюються, щоб все було нормально. Я, звісно, сумую за роботою з ними, але поки не думаю про повернення у військо — ще зарано про це говорити. Хоч командир частини й агітує мене. Але щось заважає зараз прийняти рішення. Подивимось далі, як воно буде”, — говорить Сашко.
За цивільною професією Олександр — слюсар, до повномасштабної війни він працював на підприємстві. Але наразі думки про режим роботи, де найбільше часу треба проводити навстоячки, бентежать військового.
“Це скоріш обережність через те, що незрозуміло, як буде поводитися нога — чи болітиме, чи ні, якщо цілий день стояти. Так, я можу повернутися на виробництво. Навіть думаю, що мені б робили всякі знижки… Керівництво заводу пропонує всякі альтернативи на інших посадах, але якщо й повертатися на завод, то тільки слюсарем, тому що ця робота мені подобалась і повністю влаштовувала”, — каже Олександр.
У цивільному житті Олександр слюсар і нині думає про можливість повернутися на роботу
Немає вмотивованих людей
Через невдалі кроки в заохоченні українців до мобілізації військовий не дуже оптимістично дивиться в майбутнє, зокрема щодо якнайшвидшої Перемоги України над ворогом.
На думку військового, українці не хочуть йти у військо через відсутність належної підготовки й мотивації.
“Неправильна агітація, неправильна підготовка людей. Людина має розуміти, куди вона йде і навіщо — що вона там буде робити. А це, в основному, ніяк не пояснюють. Просто забирають і все. Без бодай якоїсь психологічної підготовки людина здається. Плюс, звісно, у військових має бути розуміння терміну служби й нормальне матеріальне забезпечення, у тому числі й майбутнього. Щоб хлопець або дівчина, які йдуть у військо, ризикуючи своїм життям, сумлінно виконуючи свою роботу, знали, що можуть собі дозволити придбати житло чи машину без кредитів. Це теж має велике значення. Чому ні? Ні від кого не залежати”, — підкреслює військовий.
Олександр додає, якщо була б можливість працювати на евакуаційному автомобілі, забирати поранених з поля бою, то він би пішов, не замислюючись.
“Я бачив, як це відбувалося зі мною, і знаю, скільки хлопців залишається на полі бою повністю без ніг, тому що немає в потрібний момент реанімобілів та людей, які б приїхали й забрали”.
Свої в Telegram 
