Микола Осиченко підтримує переселенців і просить не повертатись в окупацію. Ось його історія
Донецький телевізійник, блогер і волонтер Микола Осиченко разом з родиною пережив всі трагедії окупації рідного Донецька і Маріуполя, особливості евакуації та дії російської пропаганди в Україні. Родина Осиченків пережила на власному досвіді кілька евакуацій. У липні 2014-го довелось їхати з рідного Донецька до Києва, потім до Дніпра, потім назад у Київ. У 2019 році Миколі Осиченку запропонували посаду директора на маріупольському телебаченні МТБ. З початку повномасштабного вторгнення родина намагалась вижити у Маріуполі, який безперервно бомбили росіяни. Евакуюватись вдалося 15 березня 2022 року.
Зараз колишній директор маріупольського телебачення МТБ знімає власні блоги, допомагає переселенцям, підтримує евакуацію українців з окупованих територій.
Микола Осиченко - телевізійник, блогер, громадський діяч
Донецьк — Маріуполь
З 2004 року в рідному Донецьку Микола Осиченко працював на телеканалі ТРК «Україна» головним режисером, а потім виконавчим директором на телеканалі «Донбас». Вже на початку 2014 року медійник зрозумів, що доведеться їхати зі свого міста.
“У 2014 році, коли почалась окупація, більшу частину телеканалу “Донбас” ми перевезли в Київ і перевели мовлення в столицю. Студія була у Києві, а декілька груп та монтажних станцій ми лишили в Донецьку. І ми тоді були єдиним телеканалом, який давав бодай якесь відео з окупованого міста”, — говорить телевізійник.
Однак у липні окупанти взяли телеканал штурмом, через що працівникам довелось евакуюватися в Київ.
Микола Осиченко. Донецьк
У 2019 році Миколі Осиченко запропонували посаду директора на маріупольському телебаченні МТБ, яке успішно працювало до початку повномасштабної війни.
Команда МТБ
Перші дні війни Микола пригадує, як страшний квест між вижити й висвітлити події, щоб допомогти місцевим жителям.
“Ми переформатувалися: розповідали людям, що коїться, що потрібно робити при пораненнях, де є бомбосховища — їздили по зачинених, "дрючили" за них владу, розказували про лінію зіткнення. Мені важливо було, щоб у місті не було паніки, тому що паніка — це дуже погано, це деструктивно. Але все це було можливо лише поки був зв'язок”, — каже медійник.
Микола знав, що він не може залишити своїх працівників та поїхати одразу. Коли окупанти почали масовано обстрілювати Маріуполь керованими авіабомбами, керівник каналу заборонив своїм колегам приходити на роботу. Приблизно в той самий час і зник зв'язок.
“Ми поступово втрачали мобільну мережу. Я кожного дня робив свої відеоблоги на телефон — це були "відповіді на панічні запитання", які починаються жартівливим відео 23 лютого, що у нас все добре, а далі... війна. До речі, там навіть видно на кожному відео, як змінюється моє обличчя — як я стрімко худну. На той момент в Маріуполі вже не було тепла, електрики й води. У людей закінчувались заряди на павербанках. Я, як людина підготовлена, мав багато заряджених павербанків та кілька ноутбуків”, — пригадує Микола.
Якийсь час блогеру вдавалося ловити зв'язок на останньому поверсі власної багатоповерхівки: “Там була жахлива якість, але я міг ще розповідати, що відбувається в Маріуполі”.
Телевізійник з родиною — дружиною, сином та маленькою дочкою, протрималась у Маріуполі, який безперервно бомбили росіяни, до 15 березня 2022 року. І лише в цей день вдалося евакуюватись.
Микола Осиченко запропонував і іншим мешканцям будинку теж евакуюватися. Виїжджали колоною о 9-й ранку, а в Запоріжжя прибули десь опівночі.
“Я перестав рахувати блокпости. Пам’ятаю тiльки шалену радість, коли вже побачили наших хлопців на підконтрольній території”.
Евакуація. Маріуполь
Допомога своїм
У Запоріжжі Микола з родиною залишався до вересня 2022 року. Він зустрічав евакуаційні колони, намагаючись знайти своїх, і переконатись, що вони виїхали.
“Тоді поруч з собою у Запоріжжі я зміг залишити сімох своїх працівників, що евакуювались, з їхніми родинами. Я зміг їм знайти на перший час безкоштовне житло. Ми законтактувалися на роботу, як продакшн, і працювали далі. Деяких з них я не те, що зустрічав, а витягував з окупації, прокладаючи їм маршрут, знаходив перевізників”, — говорить журналіст.
Наприкінці вересня - початку жовтня 2022 року росіяни почали активно обстрілювати центр Запоріжжя й інші житлові райони. Оскільки після жорстких обстрілів в Маріуполі, переживати нові ракетні атаки було дуже травматично, родина Осиченків вирішила рушати в Київ.
У Києві одразу знайшли нове житло й, попри періодичні ворожі обстріли, маріупольські родини працівників МТБ залишаються в столиці.
Команда МТБ в Маріуполі
Не повертатися в окупацію
З початку вторгнення росії в Україну в 2014 році тисячі донеччан і луганчан були вимушені покинути свої домівки. В Україні з'явилося ще більше переселенців після повномасштабного вторгнення росії в Україну.
А, між іншим, багато українців залишились в окупації. До того ж, чимала кількість людей, які, не знайшовши себе на теренах вільної України, повернулась на окуповані території.
Евакуація з окупації
Микола Осиченко, як медійник та громадський діяч, каже, що його місія вберегти людей від повернення на окуповані ворогом території і підтримати переселенців.
“Коли ми спілкуємося з тими, хто виїхав, дуже важливо показувати їм, що вони наші, що вони українці, що вони потрібні, що тут їм можуть допомогти. Це для того, щоб вони не поверталися назад, тому що є, на жаль, такі випадки, коли люди повертаються в окупацію. Людям дуже важко орендувати житло, тому люди їдуть назад. Я бачу однією зі своїх місій їх від цього відмовляти. Щоб вони не стали знову мешканцями окупованих територій”, — каже волонтер.
Від тих, хто залишився в окупації, блогер знає, що там багато людей, які чекають на звільнення. Але вони не можуть публічно висловлюватись — задля безпеки своїх родин мовчать.
“Я намагаюсь запевняти, що про них пам'ятають — ніхто не забув, щоб вони мали надію. Деяких навіть вдається вмовити звідти виїхати. Загалом я намагаюсь переконати їх виїздити з окупації, особливо тих, у кого є діти.
Розумію, що у когось там залишаються батьки похилого віку, й вони не можуть їх кинути. Хтось просто боїться їхати в невідомість. Я говорю їм: “Послухайте, ви — українці, які опинились в окупації”. Тому що їм російська пропаганда говорить про те, що для України вони колаборанти. Але ж це неправда, цього немає — до українців в окупації ставляться, як до українців”, — підкреслює Микола.
Скасування виплат ВПО, проблеми з роботою та житлом, недостатня державна підтримка призводять до втрати ресурсу у тих людей, що виїхали, зневіри й відчаю.
Часто мотивацією повернення в окупацію є націоналізація окупантами житла. Втім, Микола вважає, що повернення того не варте.
“Як людина, у якої десять років біженства за плечима, я намагаюсь прищепити всім переселенцям, з якими я спілкуюсь, а їх немало, жагу до життя. Ми з моєю родиною теж змінили немало локацій, де жили. Але повна переоцінка цінностей відбулася у мене у 2022 році навесні, коли евакуювались з Маріуполя. Ви пам'ятаєте, на що росіяни перетворили це прекрасне місто. Тоді я зрозумів, що найважливіше — це життя. Причому не стільки моє життя, а життя моїх близьких”, — розповідає волонтер.
Микола каже, що як би не було важко, а головне вижити й вирватися з окупації. Він підкреслює, що зараз існує багато спільнот, активістів, хабів, працюють волонтери, які допомагають переселенцям.
Свої в Telegram 
