“Азовець” Микола Барановський мріяв про родину і подорожі. “Адам” загинув в Оленівській колонії
Спогадами про Миколу “Адама” Барановського поділилися племінниця Владислава Карцан та побратим Анатолій на псевдо “Буйвол”.
Такої щирої і теплої посмішки ні у кого не бачила
Микола старший за Владиславу лише на 3 роки. Він — пізня дитина, яка була неочікуваною для його матері. Крім Миколи, в родині ще дві старші сестри та брат. Можна сказати, що він купався в любові своєї родини. І не тільки через те, що був наймолодшою дитиною, а тому, що був світлою людиною.
Владислава Карцан
“Тому між нами були стосунки не як між дядьком та племінницею, ми наче брат і сестра. Більш тісно почали спілкуватися в підлітковому віці. Те, що назавжди запам’ятається, так це його сяюча посмішка, яка всіх зачаровувала. Вона така щира та тепла, що я такої посмішки більше ні у кого не бачила”.
І хоча вони навчалися в різних школах, Микола періодично приходив після уроків до Владислави.
“Якщо мене хтось в школі ображав, я завжди йому розповідала про це. І Микола приходив, щоб поспілкуватися з кривдниками. Казав, що я завжди під його захистом, і він ніколи нікому не дасть мене образити. Микола не був розбишакою, але якщо питання стосувалося його близьких людей, то він міг побитися”.
Після школи Микола Барановський продовжив навчання в будівельному ліцеї. І вони стали зустрічатися ще частіше: в спільній компанії друзів, вдома у Владислави тощо.
Микола Барановський
“Хлібом не годуй, дай тільки погуляти, поспілкуватися. Його практично вдома не було. Любив активно проводити вільний час, зокрема займався спортом — біг, турніки. Мріяв подорожувати Україною, а згодом і світом”.
Приєднатися до “Азова” — одне з найкращих рішень в його житті
Коли Микола закінчив ліцей, йому прийшла повістка на строкову службу — в армію Барановський потрапив на початку квітня 2015 року. Про те, щоб дати хабаря і "відмазатися" від армії, навіть не йшлося.
Після служби, у жовтні 2016 року, він повернувся додому. Пішли роки на пошуки себе, коли Микола зрозумів, що військова справа — саме те, чим він хотів би й далі займатися. Наприкінці травня 2019 року він приєднався до полку “Азов”, який вже тоді був відомий своїми подвигами на фронті. Родина на рішення Миколи відреагувала добре, підтримавши прагнення бути військовослужбовцем.
Владислава згадує, як Микола із захопленням розповідав про свою службу, про “Азов”, про побратимів. Казав, що “Азов” — то його друга родина. І вступити саме в цей підрозділ було одне з найкращих рішень в його житті.
Микола хотів бути військовим, і обрав "Азов"
“Адам” підписав з “Азовом” трирічний контракт.
“У старшої сестри Миколи, різниця між ними 20 років, є син Дмитро. Він також “азовець”. Ще в школі він брав приклад з Миколи. Пишався ним, за ним тягнувся, намагався бути таким, як Микола. У Дмитра юридична освіта, але він мріяв теж служити в “Азові”. Можна сказати, що Микола випадково потрапив до лав полку, тоді ще не було такого суворого відбору. Проте Дмитрові довелося проходити “Курс молодого бійця”, і він його успішно пройшов. Племінник з дядьком з вересня 2020 року служили разом: в полку Микола був командиром на вишколі, навчав новобранців, а Дмитро — діловодом і стрільцем 1-го відділення комендантського взводу батальйону вишколу особового складу”.
І на “Азовсталі” у нього все було добре, і у полоні теж
Повномасштабне вторгнення хлопці зустріли в Маріуполі, але на різних позиціях. Вони по можливості переписувалися один з одним, і тримали зв'язок з рідними.
“Микола переймався за всіх нас, оскільки ми перебували в Чернігові, а в місті тоді були активні бойові дії. Так сталося, що я зі своїми батьками потрапила в окупацію на Чернігівщині. Микола з Дмитром в Маріуполі, знаходячись у такій складній ситуації, намагалися щось вигадати, як нам звідти виїхати. У Миколи завжди все було добре. Що не запитай — все нормально. Навіть коли їх бомбили на “Азовсталі”. Тільки від Дмитра можна було дізнатися правду: він не лише розповідав, а ще й надсилав відео”.
За життя "Адам" мріяв про міцну родину та подорожувати
В середині травня і Микола, і Дмитро написали рідним, що за наказом вищого військового керівництва України виходять із “Азовсталі” в російський полон. Приблизно в цей час спливав термін трирічного контракту, який “Адам” підписав з “Азовом”.
“Я пам’ятаю дослівно повідомлення Дмитра: “Ми виходимо в полон за домовленістю. Всю іншу інформацію дізнавайтеся зі ЗМІ. Скоро будемо вдома”. Микола про це повідомив без офіціозу”.
Вже з полону рідні від “Адама” отримали кілька повідомлень. Все як завжди — не хвилюйтеся, все добре.
Командир “Адама” підтвердив його загибель в бараку
А вранці 29 липня 2022 року новина про вибух в колонії і про десятки загиблих.
“Моя мама і старша сестра Миколи в той день були на дачі. Як тільки прочитали цю новину, у всіх на мить зупинилися серця і перехопило подих. Списків тоді ще не було, але всі рідні були, наче "на голках”.
Наступного дня в російських пабліках були опубліковані прізвища загиблих. Дмитра в ньому не було. А прізвище Миколи було.
“Ми стали дзвонити куди тільки можна. Особисто я телефонувала в “Червоний Хрест”, координаційний штаб, на гарячу урядову лінію. Там мені сказали, щоб не вірила, бо це може бути провокацією. Ані підтвердити, ані спростувати цю інформацію вони не могли. Десь через приблизно тиждень Діма написав смс: “Я живий, в порядку. Про К. ви знаєте”. Але ми також не повірили, бо йому ж могли також набрехати. Коля дуже піклувався про свою маму, тому навіть після оприлюднення списків ми ще декілька місяців їй не говорили, а сама вона через вік не має соцмереж, тому не бачила тих списків”.
У вересні 2022 року відбувся великий обмін полоненими, у ньому не було ні Дмитра, ні Миколи. Проте на волю вийшов командир “Адама” — він і повідомив рідним про його загибель в “бараку 200”. Дмитро живий, але він і досі в полоні, вже понад два роки.
"Адам"
У жовтні 2022 між країнами, що воюють, відбувся ще один обмін, на цей раз тілами загиблих. Старший брат Миколи здав ДНК. І майже одразу результати показали перший збіг. Потім ще одна експертиза. Результатів рідні чекали майже до кінця травня 2023. Друге підтвердження.
“Я тоді про це у себе на сторінці в Instagram зробила допис. І одразу почали писати побратими Миколи. Так, ми з новин знали, що коли вода на заводі скінчилася, вони зливали її з батарей і пили. А побратими розповіли все про умови перебування на “Азовсталі” та наскільки героїчно Микола поводився, знаходячись у самісінькому пеклі”.
Мрії, які, на жаль, вже ніколи не здійсняться…
В останню путь Миколу Барановського провели 8 червня 2023 року. З військовим попрощалися у Катерининському кафедральному соборі, а поховали “Адама” на кладовищі “Яцево” у рідному Чернігові.
Побратими розповіли, що того трагічного вечора перед сном “Адам” займався спортом — віджимався і присідав. І, як завжди, був позитивно налаштований.
Воїна поховали на рідній Чернігівщині
У Миколи Барановського була кохана дівчина. Коли він був на “Азовсталі”, освідчився їй і вона погодилася стати його дружиною. “Адам” дуже хотів мати родину, стати батьком. А ще обов'язково після повернення з полону знову стати у стрій і продовжувати захищати Батьківщину. Але, на жаль, ці мрії більше не здійсняться. Як і мрії про подорожі містами України та країнами світу…
Домовилися на поховання прийти одягнутими у біле
Анатолій на псевдо "Буйвол" товаришував з "Адамом", він також родом з Чернігова. Хлопці разом були в Маріуполі. В боях "Буйвол" отримав важке поранення — його навесні 2022 року на гелікоптері транспортували до Дніпра, де в лікарні імені Мечнікова ампутували ліву ногу.
На поховання "Буйвол" прийшов у білому лонгсліві та світлих джинсах. Під час церемонії він розповів, що ще в Маріуполі з "Адамом" домовилися про наступне: якщо хтось з них загине, то інший на похорон обов'язково повинен прийти в білому одязі. І не плакати. А навпаки — посміхатися.
"Буйвол"
"Адама" знав з першого дня своєї служби — в "Азов" я прийшов 26 лютого 2020 року. Від самого початку моєї служби в полку саме "Адам" став для мене найкращим другом. Він вже був у батальйоні військової школи імені полковника Євгена Коновальця. "Адам" був командиром відділення, а потім ми пройшли сержантські курси: я став командиром відділення піхоти, "Адам" — командиром БТР.
Всі два роки ми жили на базі в одній кімнаті. Разом ходили в спортзал і там тягали "залізо". За "Адама" можу сказати, що він щира людина, без пафосу, для якого гроші не були на першому місці. Був з тих солдатів, якому давали наказ — він його виконував. В ньому не було ані страху, ані сумнівів. Завжди робив свою справу з упевненістю.
"Буйвол" і "Адам"
В Маріуполі ми були на різних позиціях, тому лише один раз побачилися. Десь у десятих числах березня БТР, в якому знаходився "Адам" зі своїми хлопцями, потрапив у засідку і був підбитий "мухою" (ручна реактивна протитанкова граната). БТР загорівся, всі тоді вижили, встигли вибратися. Я про це дізнався одразу від свого командира, але тільки наступного дня зміг дістатися до командно-спостережного пункту і побачитися з другом. У нього сильно боліла рука, туди влучив осколок, не міг підіймати автомат.
Списки загиблих в Оленівці я побачив, коли вже був на лікуванні в Дніпрі. У мене було тільки одне почуття — помсти! Плакати не хотілося. Сльози є, коли втрачаєш першого побратима, а далі емоцій вже немає. Перед вторгненням у мене в батальйоні було 75 бійців, перед виходом у полон залишилося до двадцяти…
Ще давно, у 2021 році, ми спілкувалися про смерть. Я сказав, що на його поховання прийду в білому одязі. "Адам" дав добро. І сказав, що на моєму похованні ще й танцювати буде. Я слово стримав, як і обіцяв другові”.
Свої в Telegram 
