Сісти в потяг поміг волонтер, якого вбила ракета. Історія зоозахисниці Галини Макогон з Краматорська

З трьома собаками в набитому людьми потягу. Зоозахисниця Галина Макогон виїхала з рідного Краматорська у квітні 2022 року. Жінка каже, що ворожі обстріли почастішали — прилітало поруч з її будинком. Тож залишатися було надто небезпечно. До 2022-го року, пригадує жінка, життя в Краматорську майже ніяк не відрізнялося від життя в інших містах України.
За тиждень до обстрілу залізничного вокзалу
Пані Галина пригадує початок повномасштабної війни і каже, що ще 22 лютого вранці вона взагалі і уявити не могла, що війна може піти далі. У ніч з 23 на 24 лютого жінка не спала. А вранці 24 лютого, стояла з кавою у руках і дивилась у вікно на місто. Була п'ята година. Галина почула вибухи і зрозуміла, що це не просто вибухи, це — початок великої війни.
Галина Макогон
“Коли зовсім поруч впав ворожий “Іскандер”, я зрозуміла, що треба їхати”
Галина Макогон каже, що їхала з рідного міста в суботу, 2 квітня 2022 року. А майже через тиждень — 8 квітня, ворог обстріляв залізничний вокзал ракетами: 61 людина загинула, 121 дістала поранень.
Обстріл залізничного вокзалу. Краматорськ
Волонтерка каже, що речі зібрала щонайменше за місяць до від'їзду, але все чекала слушного монету. Близько місяця жінка ночувала в підвалі з тваринами.
“Я пригадую, як спіткнулася об речі й сама собі сказала: або ми їдемо, або розбираємо речі. І тут мене щось накриває — я збираюсь, за дві години викликаю таксі. Тільки п'яте таксі за мною приїхало, тому що я була з тваринами. Водій сказав, що візьме подвійну плату, і я заплатила вдвічі більше”, — пригадує Галина.
Зоозахисниця каже, якби не вдалося виїхати з тваринами, то вона б залишилась в Краматорську.
Жінка пригадує, що саме волонтер Роман Семенцов, який загинув у день ворожого обстрілу, допоміг їй виїхати з підопічними — домовився про місце у вагоні, де люди їхали з тваринами.
Роман Семенцов — волонтер
“Я тягнула рюкзак, падала… Тягла цих собак, застрягаю коліщатками в рейках. Підбігає цей волонтер Рома, хватає мій наплічник, тягне переноску й садить мене в потяг — я б сама не влізла, бо я вже падала. Мене не брали у перший вагон, другий, третій, четвертий… Я кажу: “Я що не зможу поїхати?”. Мені кажуть: “Ні, багато тварин і місць нема. Неможна”. Роман каже: “Зараз ми звернемось до начальника потягу”. Домовились у дев'ятий вагон. Він заносить мої речі, мої переноски. Потім я відкриваю новини, що відбулося в Краматорську через тиждень, і читаю, що Рома загинув”, — розповідає зі сльозами Галина.
Щодня Роман Семенцов допомагав людям з евакуацією на вокзалі рідного міста. Нікуди не збирався їхати. 8 квітня багатодітний батько загинув від удару ворожої ракети по краматорському вокзалу разом із 60-ма земляками.
Львів-Чернівці
Галина розповідає, що евакуювалась з Краматорська тільки після операції — в корсеті, тому ця подорож з самого початку була вкрай небезпечною. Їхала на адреналіні й сама не знає, як дісталася до Львова, каже зоозахисниця.
Галина Макогон
“У мене в наплічнику був корм для собак, пелюшки для малих собак і два комплекти мого одягу. Все. Я не знаю, як доїхала до Львова. Мені пощастило, що люди були в стресі й не нарікали мені за собак. До речі, у вагоні було багато тварин, бо начальник поїзда так сформував — так було зручніше”.
Приїхавши до Львова, жінка переносила речі поступово, бо не змогла з тваринами вийти відразу з вагону.
“У мене було дві переноски на “кравчучці” й окремо собака. Просто не вистачало рук. Так що довелось декілька разів повертатись: собаку вивела — прив'язала до стовпа, повернулася за наплічником, потім повернулась за переносками. Потім подалася у Львові в пункт для біженців, але там не змогла заночувати, бо собаки почали розбігатися й верещати”, — пригадує волонтерка.
Галина зі своїми собаками
Заночувати довелося у знайомих. Наступного дня потягом “Інтерсіті” жінка відправилась до Чернівців, позаяк у Львові неможливо було десь зупинитися — не було місць.
“Тоді ще мене пустили в “Інтерсіті” з тваринами. Мабуть, я “колоритно” виглядала після такої важкої подорожі. До того ж, я була без куртки, коли у Львові було мінус два, тому що в Донецькій області, коли я виїздила, було +18. Тому я була просто в кофті та джинсах. Все ускладнювалось тим, що мені неможна було нічого підіймати після операції”, — розповідає Галина Макогон.
У Чернівцях тоді жили знайомі Галини, які й порекомендували це місто. Паралельно жінка шукала зоозахист, аби вже напевно знайти житло не тільки для себе, а й для своїх улюбленців.
Нова домівка
Галині допомогли. І її підопічним теж.
“Дівчата із зоозахисту влаштували мене в невеличкий будиночок у Чернівцях. Там не було умов, як вода чи каналізація. Тільки газ у конфорках і грубка для опалення. А було дуже холодно: вони розтопили ту пічку, привезли мені поїсти, бо я ж з дороги. Тварини вже всі трусилися. Дівчата питали, чим ще допомогти. Я сказала: “Можна я посплю пару днів?”, бо я була повністю розбита”, — згадує Галина Макогон.
Зоозахисниці привезли й корм для собак, і одяг, тому Галині вдалося розслабитись і перепочити добу.
Собаки зоозахисниці
Згодом Галина знайшла нове житло, де більш менш комфортно влаштувалась з тваринами. До речі, в Чернівцях у зоозахисниці улюбленців побільшало.
На жаль, каже Галина, за рік до повномасштабної війни лікарі діагностували у жінки рак щитовидної залози. Зоозахисниця періодично оперується. І попри те, що хвороба в ремісії, за станом здоров'я не може далеко їздити, тому не має можливості відвідати рідний Краматорськ.
“До мене мама приїздила, бо я знов була на лікуванні тут — в Чернівцях. Через видалений орган я маю інвалідність і перебуваю на гармонозаміщенні. До речі, залежу від препарату “Еутирокс” приблизно, як діабетики від інсуліну. І на початку війни я шукала цей препарат не тільки для себе, а й для людей, які залишились в Краматорську. Бо про цю проблему мало хто знає”.
Руйнації від ворожих обстрілів. Краматорськ
Мама Галини, не хоче покидати рідне місто, тому залишається в Краматорську. За словами зоозахисниці, центр Краматорська, а також околиці дуже розбиті ворожими обстрілами.
“Якщо зараз приїхати в Краматорськ, то місто виглядає, мабуть, як всі прифронтові міста. З одного боку ворог періодично обстрілює місто, з іншого там садять квіти, поливають, працюють якісь маркети — відбувається якесь звичайне життя”.
