Ми віримо, що вони повернуться. У Запоріжжі відбувся забіг на підтримку військовополонених
У Запоріжжі родичі воїнів і просто небайдужі містяни бігли за тих, хто захищаючи країну, потрапив у російський полон. Організаторка Стела Орел відзначила, що запорізький забіг-марафон у 7 кілометрів “Біжу за полонених Азовсталь” провели не тільки на підтримку військовополонених захисників Маріупольського гарнізону, а всіх полонених і зниклих безвісти.
Головна мета цього забігу, кажуть організатори, — не дати світу забути про оборонців Маріуполя, їхній героїзм та беззаперечну відданість своїй державі. І не лише їхню, а кожного захисника, який нині у російському полоні.
"Ми помічаємо байдужість містян. Багато хто каже, що такі акції не приносять жодного результату, але це не так. Ми хочемо, щоб всі пам'ятали про тих, хто пішов захищати нашу країну й поки не повернувся, потрапивши у ворожий полон”.
Стела Орел
Стела Орел зазначає, повільно, але обміни відбуваються, а рідні чекають на своїх захисників роками, попри все.
“Нарешті деякі наші хлопці й дівчата з “Азову”, яких так довго не обмінювали, почали повертатися — це великий прорив для нас. Тому небайдужість до цього питання має сенс і вагу. Я закликаю містян долучатися до наших акцій: якщо ви бачите анонс чергового заходу чи саму акцію в процесі, не проходьте повз. Долучайтеся!”, — просить організаторка.
Нагадаємо, що 13 і 14 вересня, відбулися обміни полоненими між Україною та Росією. Україна повернула 159 людей. Серед звільнених є захисники й захисниці "Азову".
Марафон на підтримку військовополонених
Тетяна Запара, яка бере участь майже у всіх запорозьких акціях на підтримку полонених, розповіла нам про 24-річного сина Микиту, який в полоні вже два з половиною роки. Хлопець закінчив медколедж, і у вересні підписав контракт з Нацгвардією — військова частина 30/33, 23-я бригада. У грудні 2021 року хлопців відправили на ротацію, а через два місяці — 24 лютого 2022 року, почалася повномасштабна війна.
Микита Запара
“Микита зателефонував нам о п'ятій ранку і сказав, що почалася війна. До квітня син виходив на зв'язок раз на тиждень чи раз на десять днів. То в школі десь вони там були — він виходив на зв'язок і казав, що живий та здоровий, то з чужих телефонів писав, бо свого вже не було. 15 квітня він потрапив в полон на заводі Ілліча, — розповідає мама воїна.
Тетяна Запара каже, що писала листи через Червоний Хрест, але жодної відповіді родина не отримала. У 2023 році мати знайшла інформацію у одному з телеграм-каналів про те, що Микита знаходиться в російському місті Каменськ-Шахтинському.
“Один з його побратимів, якого звільнили, розповів, що син живий. Сказав, що годують непогано, б'ють не сильно, дозволяють грати в шашки, шахмати і змушують слухати російський гімн щоранку. Такі слова цього Вови були. Листи я відправляю, але за два з половиною роки ще жодної відповіді не отримала”, — говорить Тетяна.
Акція на підтримку військовополонених
Руслан Куцарський, що вже шість років захищає Україну, підтримує всі акції на підтримку військовополонених. Каже, що 47-річний батько, який пішов у військо у 2023 році, зник безвісти, виконуючи чергове бойове завдання.
“Батько воював на запорізькому напрямку у 2023 році. Він пішов у військо після мого поранення і ДТП, після якого я півтора року лікувався. Так сталося, що на першому штурмі їхньої групи не стало. Командир про батька не має інформації. Там було два його побратима, але вони були важко поранені й на реабілітації. Загалом даних не було. Єдине, що я знаю, що він був тиждень на бойовому завданні, а після того вже зв'язку не було”, — розповідає Руслан.
Сержант Сергій Куцарський, що зник безвісти
Руслан вірить у те, що батько живий — не втрачає надію. Втім, як мама, так і бабуся плачуть від жодної згадки про зниклого чоловіка.
“Я, звісно, сподіваюсь на те, що він повернеться. Таке може бути, що він потрапив в полон і ми знайдемо його по фото й у списках. Якщо підтвердиться, то батько скоро повернеться. Мама й бабуся нічого не кажуть, не підтримують розмову про нього. Одразу сльози починаються, тому намагаюсь не часто говорити про батька з ними”, — говорить воїн.
Ще одна учасниця забігу чекає на повернення зниклого безвісти сина. Тетяна розповіла про те, що бігла запорізький марафон у 7 кілометрів за сина, який зник на фронті п'ять місяців тому.
Тетяна - мати зниклого воїна
“Я вірю, що син живий. Він служив у 25-й бригаді на донецькому напрямку — Покровський район. А біжу я не тільки за свого сина, а за всіх воїнів, що зникли або у полоні”, — каже Тетяна.
Біля 50 учасників марафону пробігли дистанцію в 7 кілометрів запорізькою набережною — від парку “Дубовий гай” до Вознесенівського. Організатори кажуть, це не останній забіг на підтримку полонених цього року.
Свої в Telegram 
