Рятував життя на “Азовсталі”. Володимир Скидан — єдиний полонений медик з маріупольського шпиталю
Військовий медик Володимир Скидан з 2017 року працював у маріупольському шпиталі, в якому надали медичну допомогу пораненим захисникам і захисницям. Коли почалося повномасштабне вторгнення, Володимир знаходився на роботі, з якої більше додому не повернувся. Його будинок солдати російської армії зруйнували, а Володимира після виходу з металургійного заводу “Азовсталь” взяли в полон. На сьогодні він єдиний медик зі шпиталю №555, який залишається у ворожих застінках — там Володимир Скидан перебуває вже понад 28 місяців.
Інна бачила Володимира 8 березня 2022 року — в той день він зміг зі шпиталя вирватися додому. Ніхто з них тоді й уявити не міг, що попереду розлука на роки. Виїхати з блокадного Маріуполя жінка змогла в середині березня. Оселилася Інна у Дніпрі, працює косметологинею в клініці. Улюблена робота допомагає Інні відволікатися від сумних думок і постійного переживання за свого коханого чоловіка.
Подружжя Скидан
Свої записали історію родини Скидан з вірою в те, що в недалекому майбутньому Володимир нарешті опиниться на волі.
Навчав металургів екстреної допомоги
Володимир Скидан родом з Бердянська, який з перших днів великої війни окупований росією. Йому зараз 33 роки. Вже три роки медик “святкує” день народження поза родинним колом: 6 квітня 2022 Володимир знаходився на “Азовсталі”, 6 квітня 2023 і 6 квітня 2024 — в полоні.
Одразу після закінчення медичного коледжу та здобуття спеціальності “Лікувальна справа” Володимир у 2010 році переїхав у село Вільнянськ Запорізької області, де працював фельдшером у фельдшерсько-акушерському пункті.
Володимир Скидан
“А через три роки був вже в у Маріуполі: тут у спецбригаді на “швидкій” працював у фельдшерській та психіатричній бригадах. У 2014-му, коли почалася війна, він також вивозив поранених після обстрілів з прифронтових територій Донеччини. Також Вова був інструктором, постійно їздив в інші міста, де проводив заняття з екстреної медичної допомоги та тактичної медицини. Читав курси для співробітників металургійних заводів “Азовсталь” та Ілліча”.
На війні з 2017 року — евакуював та лікував
Познайомились Інна і Володимир у Маріуполі.
“У своє рідне місто я повернулася у 2016 році після закінчення медичного коледжу в Бердянську. І так вийшло, що ми працювали на одній станції швидкої допомоги Кальміуського району, деякий час навіть були в одній бригаді. Так і познайомилися, так і почалися наші відносини. Разом їздили на змагання з екстреної медичної допомоги. Вова мене багато чому навчав: постановка венфлонів, крапельниць, діагностика серцевих захворювань, як користуватися ларингеальними масками тощо. Одного разу ми поверталися зі змагань з міста Суми, і на наших очах трапилася ДТП. Хлопчик 9 років з травмою хребта і хлопчик 6 років з відкритою черепно-мозковою травмою. Ми тоді надали їм допомогу, а медики з Сум вже транспортували їх до лікарні. Я досі їх згадую”.
15 червня 2018 року вони одружилися. Роком раніше Володимир Скидан прийняв рішення вступити до Збройних Сил України. Тож Інна вже виходила заміж за військового.
Весілля відбулося 15 червня 2018 року
“Служив на посаді фельдшера евакуаційного та приймального відділень у 69-му шпиталі. Це він згодом став називатися 555-м військовим шпиталем. Мій чоловік їздив на евакуацію, а потім, коли привозили поранених хлопців, він їх приймав, сортував та надавав необхідну допомогу”.
Під обстрілами шукала коханого
За два дні до повномасштабного вторгнення, 22 лютого, Володимира екстрено викликали у шпиталь. А після перших обстрілів Інна, щоб не залишатися однією, переїхала до друзів.
“Один раз Вові вдалося прийти до мене, буквально на 30 хвилин, це було 8 березня. Ми мовчки стояли й обіймалися і тоді він мені сказав: “Обов’язково переможемо і все буде добре”. А потім за ним приїхали та відвезли у шпиталь. Чоловік мені тоді сказав, що прийде через 3-4 дні, але так і не прийшов. І зв’язку вже тиждень не було. Серце було не на місці, і я під обстрілами пішки дісталася до шпиталя. Це було 16 березня, коли на шпиталь росіяни з літака скинули авіабомбу. Від великої будівлі залишилися лише стіни. Там мені повідомили, що чоловік вже знаходиться на “Азовсталі”: йому ще 11 березня наказали поїхати на металургійний завод на допомогу своїм колегам-лікарям”.
Володимир на "Азовсталі"
Що з її коханим, Інна не знала, бо в місті вже ніде не було зв’язку, а також інших благ цивілізації. За словами співрозмовниці, коли на її вулиці почалися бої, вона вирішила, що треба виїжджати, щоб потім не було запізно. З Маріуполя до Бердянська звідти — до Запоріжжя. Знадобилося два тижні, щоб Інна вибралася з окупації на вільну територію.
Перше повідомлення від Володимира дружина отримала 28 березня, коли змогла виїхати з Маріуполя.
“Зі мною все добре, живий”, — було написано в тому довгоочікуваному повідомленні.
Лише 20 медиків на сотні поранених
На “Азовсталі” Володимир Скидан пробув 2,5 місяці. Коли було трохи вільного часу, чоловік надсилав Інні короткі повідомлення.
Переписка під час перебування на "Азовсталі"
В них розповідав про велику кількість поранених, про те, що на сотні поранених лише 20 медиків, про роботу без сну і відпочинку, про брак їжі та медикаментів. 18 травня Володимир за наказом вищого керівництва вийшов у полон.
Останнє повідомлення перед виходом у полон
29 вересня медик зміг зателефонувати дружині. Володимир тоді був в Оленівській колонії. Розмова тривала кілька хвилин.
“Я у полоні, все добре. Сподіваюсь, що скоро повернуся”, — наостанок сказав Володимир.
Щоб заглушити біль, їздила в гарячі точки на Донеччини
Інна на той час жила у Дніпрі, працювала в санавіації: вивозила поранених військових і цивільних з Донецької області, а саме з Селідова, Нью-Йорка, Краматорська, Бахмута.
Інна під час роботи в санавіації
“Мій чоловік не знає, що я їздила на небезпечну територію, над нами літали ракети, постійно поруч були вибухи. І коли він вийде на волю і дізнається про це, то мені доведеться багато з цього приводу від нього вислухати. Чоловік не хотів би, щоб я була у небезпеці, він завжди за мене переймається. Але тоді я так відчувала і до липня 2022 року я вивозила поранених. Я знаю, що він мною б дуже пишався. Але на той час мені хотілося бути там і бути корисною. А ще таким чином хотіла заглушити свій біль”.
Проте довго Інна не витримала, каже, що психічно вона була дуже зламана. І тому вирішила змінити профіль роботи й з середини літа почала займатися косметологією. А ще паралельно закінчує інтернатуру в Запорізькому медичному університеті.
Після кожного обміну збираю себе наново наче пазл
Періодично з Інною зв’язуються люди, які вийшли на волю, або вона їх сама знаходить. Так і збирає потроху інформацію про свого чоловіка.
Інна зізнається, що спершу вона була сильною, сповненою надії, що скоро її коханого обміняють. З початку повномасштабного вторгнення вже відбулося понад 50 обмінів, і кожного разу, коли в списках вона не бачить прізвища свого чоловіка, то впадає у відчай.
“День обміну — це окрема тема. Мене просто всю трусить, я не знаходжу собі місця. Мої думки тільки про те, щоб побачити смс, що його звільнили, або що зателефонують, скажуть, що звільнили. Не чекаєш цих списків, чекаєш фотографій. І так кожен обмін проходить, а Вова не повертається”.
Після обміну Інні потрібно 3-4 дні, щоб себе зібрати, наче пазл. Бо сил немає ні на що, хочеться тільки лежати та плакати. Але вона розуміє, що цим собі не допоможе, тому поступово починає чимось відволікатися. Інна займається сквошем, ходить на курси з англійської мови. Робота в цьому плані їй дуже сильно допомагає.
“А ще у мене є велика підтримка. Я коли виставляю інформацію в соцмережі, відгукуються багато людей, як знайомих, так і тих, кого я особисто не знаю. Їхні слова дійсно мені допомагають. Бо, знаєте, як важко усвідомлювати, що весь персонал військового шпиталю вже на волі, за ґратами залишається тільки мій Вова. Нещодавно нарешті повернули командира шпиталю Віктора Івчука, тому я дуже сподіваюся, що в наступному обміні буде мій чоловік”.
Понад пів тисячі медиків знаходяться в полоні
Наприкінці 2022 року була створена громадська організація “Військові медики України”. За даними Інни, в російському полоні на сьогодні перебувають близько 500 медиків з різних підрозділів.
Акція активістів ГО "Військові медики України"
“Ми постійно пишемо листи у всі інстанції — Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими, СБУ, поліцію тощо. Їздимо на зустрічі, наприклад, до Папи Римського, також спілкувалися з послами багатьох країн. Робимо все можливе, щоб повернути додому наших медиків”.
“Після кожного обміну — привітання, потім ті, хто опинився на волі, завжди надають інформацію, хто кого бачив. Ми підтримуємо одне одного. З групи ніхто не виходить після обміну, немає у нас такого. Всі чекають на повернення кожного”.
Як тільки чоловіка обміняють, нагодую смаженою картоплею і сирниками
Інна часто пише коханому листи, які він зможе прочитати вже після звільнення. А ще пише в Телеграм про те, як пройшов її день, як вона сумує і як сильно чекає на повернення. Пише і розуміє, що відповіді не буде.
“Я живу в такому світі контрастів: зараз я посміхаюся, наче все добре, а через кілька хвилин накатує така туга. Мені хочеться, як і іншим, прогулятися вулицями, тримаючи за руку свого чоловіка, або подивитися з ним фільм, смачно поїсти. І всього цього у мене зараз немає. Немає вже майже 2,5 роки”.
Інна чекає на коханого понад 28 місяців
Інна любить готувати, а Володимир обожнював страви коханої. Тому як тільки він опиниться на волі, Інна приготує смажену картоплю з м’ясом — це те, що Володимиру смакує найбільше за все. А ще сирники та вафельний торт.
“Коли він перебував на “Азовсталі” і була можливість поспілкуватися, Вова жартома говорив, що він постійно голодний. Це зрозуміло, їм на заводі не вистачало їжі. Скидав світлини — маленький шматок хліба і ложка каші. Ось і вся їжа. В полоні жахливо годують, тому він дуже схуд”.
Щодо планів, вони у родини Скидан, як і у всіх, були до великої війни. Володимир з Інною хотіли побудувати власний будинок в Маріуполі. Зараз жінка про плани на майбутнє воліє не говорити, для неї зараз головне — повернення коханого.
“Планувати наше майбутнє будемо вже удвох”.
Свої в Telegram 
