Олексій Шевченко мріяв стати лікарем. Вже вісім місяців бойовий медик з Луганщини у полоні росіян
Олексій Шевченко родом з Луганщини. Він мріяв стати медиком, але в 2017 році зрозумів, що потрібен у війську. Тому підписав контракт і потрапив в морську піхоту медиком. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, бригада Олексія боронила Маріуполь. Там у квітні він потрапив у полон. Нині його сестра — Катерина Гнидаш, робить все, аби брат якомога швидше повернувся додому.
Мріяв про медицину, але опинився там, де був потрібен
Брат Катерини Гнидаш Олексій Шевченко — військовий медик. Працювати в медицині він мріяв з дитинства.
«Після школи Олексій пішов навчатися до медичного коледжу у Кремінній. Ще навчаючись, він проходив стажування у лікарнях, працював санітаром у хірургії. Він дуже добра людина, тому опікувався літніми людьми», — каже Катерина.
Отримавши диплом у коледжі, Олексій продовжив навчання в Луганському медичному університеті. На той момент виш вже переїхав з тимчасово окупованого Луганська до Рубіжного.
«Паралельно влаштувався до пологового будинку. Там пропрацював приблизно півтора року. А потім зателефонував мені і повідомив, що підписав контракт. Мовляв, там він буде потрібний. Це було влітку 2017 року».
Олексій став медиком у 36 бригаді 501 батальйону морської піхоти
Катерина цією новиною була шокована. Але розуміла, що мусить підтримати брата, бо в нього нікого більше немає. Він — сирота, який потрапив у родину Катерини з дитячого будинку.
«Олексія взяли у 36 бригаду 501 батальйону морської піхоти. Він служив у медиком Бердянську. Йому там дуже подобалося і брат казав, що знайшов себе».
Після маріупольського пекла — у полон
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, бригада Олексія була у Павлополі.
«Я насилу про це дізналася. Раніше він ніколи не казав де знаходиться — не хотів хвилювати. Я дуже за нього переживала, але він виходив на зв’язок. Розмови були коротенькі: казав, що цілий і постійно заспокоював. Потім він перестав телефонувати. До першого березня я взагалі нічого про нього не знала».
Згодом Олексій знову вийшов на зв’язок і повідомив, що знаходиться в Маріуполі. Катя питала, чи є їжа в брата, а він жартівливо відповідав: «Не переживай, сьогодні поїли хліб та чай». Але подробиць про те, що відбувається у місті, він не розповідав.
Потім зник зв’язок. Але Олексій написав Катерині: «Мабуть, я вже не повернуся, у нас дуже важка ситуація».
«Я знала, що брат знаходиться на заводі Ілліча. Вночі з 3-го на 4-те квітня він востаннє виходив на зв’язок. Дізнався, що ми виїхали з Луганщини. Його це заспокоїло. Наказав берегти себе».
За декілька днів Катерина побачила новину, що морпіхи потрапили у полон і до останнього не могла в це повірити.
«Ми з чоловіком думали, що то черговий фейк. А потім мені зателефонувала дівчина брата. Сказала, що на одному з відео, де морпіхи виходили з території заводу, побачила Олексія. Так я дізналася, що мій брат опинився в полоні».
Боротьба за свободу брата
Того ж дня Катерина почала телефонувати на гарячі лінії уряду, до військової частини, Червоного Хреста — всюди, куди тільки могла.
«Наприкінці квітня з Червоного Хреста мені надійшло підтвердження, що з 4 квітня Олексій знаходиться в полоні».
У вересні Катерина отримала листа від брата. Але, каже, особистого там нічого не було написано. Здавалося, що все було надиктоване.
«Два листи передав Червоний Хрест. В одному стояла дата — травень. Інший без дати. В обох листах була практично ідентична інформація: «Я за вами дуже сумую. Зі здоров’ям все добре, напади трапляються рідко (у Олексія вроджена астма — Свої). Я вас дуже люблю, бережіть себе та просіть про моє можливе звільнення».
Ці листи надали ще більше сил Катерині. Вона почала ще активніше розповідати історію свого брата.
«Я борюся за його свободу, не покладаючи рук! Я вірю, що він буде вільний, як і ми з вами! Я звертаюся до всіх друзів, знайомих і просто тих, хто може допомогти — розповсюджуйте інформацію про Олексія Шевченка».
Катерина дуже чекає на скоріше визволення Олексія
Мар’яна Мамонова була начальницею Олексія і під час оборони Маріуполя вони були разом.
«Тепер коли Мар’яна повернулася в Україну, вона пише слова подяки моєму братові. Каже, Олексій їй дуже допомагав та захищав. Я пишаюся своїм братом, знаю, що він це робив не заради медалей. Він — відкрита, добра та щира людина».
Після одного з обмінів у супермаркеті Катерина побачила чоловіка. Випадково почула його розмову і зрозуміла, що його нещодавно звільнили з полону.
«Мені хотілося дізнатися хоч щось про нього, його стан. Я підійшла до чоловіка і спитала, чи не знає він мого брата. В того округлилися очі. Він знав мого брата. Під час оборони Маріуполя той чоловік отримав поранення, а мій брат його врятував».
У січні Катерина отримала повідомлення від частини, що Олексій знаходиться в полоні. І це, ділиться Катерина, додало ще трохи надії на скоріше повернення брата. Каже, чекає на нього вдень і вночі та молиться, аби найближчим часом дізнатися, що він скоро буде вдома.
«Я була б найщасливішою, якби він хоча б зателефонував. Мрію почути його голос. А коли побачу, мабуть, приб’ю. Я його просила не підписувати контракт, продовжити навчання. Але він обрав свій шлях. Дуже за нього переживаю, але вірю, що скоро він повернеться додому. Ми на нього чекаємо».
Свої в Telegram 
