У Попасній робив тротуарну плитку і допомагав місцевим. Історія волонтера Дмитра Євтушенка
Ще у 2014 сусід гукав голосувати за "лнр"
Дмитро Євтушенко розповідає, що до 2014 року місто Попасна було одним з найкращих на Луганщині. Місто активно розвивалось, маючи не тільки розвинену соціальну інфраструктуру, як школи й дитячі садки, але й промислову — найбільшими підприємствами були вагоноремонтний завод, завод металовиробів, скляний завод, молокозавод і швейна фабрика.
“Якраз на вагоноремонтному заводі я працював зварником до війни. Попри юридичну освіту, мені дуже подобалась ця робота. Потім цієї роботи не стало, і моя діяльність почала стрімко змінюватись — від дільничного поліції до працівника центра зайнятості. До речі, поки я працював у поліції, отримав діабет — третя група інвалідності. А це означає інсулінозалежність”, — розповідає Дмитро.
Дмитро Євтушенко в Ірландії
У 2014-му році родині Євтушенків довелося евакуюватися на деякий час, бо, окрім обстрілів, росіяни окупували Попасну приблизно на три місяці.
Тоді найнебезпечнішим був кінець 2014-го та початок 2015 року, тобто зима, коли ворог щільно обстрілював Попасну, каже Дмитро.
Проте родина декілька разів поверталась за речами навесні, спостерігаючи за тим, що відбувається в місті.
Волонтер каже, тоді щонайменше половина мешканців Попасної підтримала референдум. Втім, у 2022-му році настрої людей значно змінилися — стало очевидно, наскільки небезпечним є ворог.
Після звільнення Попасну почали відбудовувати
Після деокупації Попасну почали активно відбудовувати — від шкіл до будинків культури. Місцеві мешканці, що встигли покинути рідне місто, почали повертатися. На 1 січня 2018 року у Попасній проживало 20 600 людей.
Попасна
Попасна до великої війни
“Ми теж повернулись, тому що вдома завжди краще. Працівників у різних структурах було обмаль. Наприклад, я влаштувався працювати в ДСНС. В одну з моїх задач входило досліджувати укриття, перевіряючи їх готовність. Але в мене не було певних повноважень. У відділі я був один за дванадцятьох спеціалістів, які мали там працювати”, — розповідає Дмитро Євтушенко.
Пізніше він працював водієм в гуманітарному фонді. Волонтери надавали допомогу вразливим категоріям населення — від продуктів харчування до теплих речей. Враховуючи, що багато людей зазнали матеріальних втрат як через обстріли, так і через вимушену евакуацію, ця допомога була вкрай необхідна.
Волонтерська робота
“У 2017-му році я виграв грант від ПРООН, і почав виробляти тротуарну плитку. Під час відбудови наш продукт теж був потрібний, тому що люди намагались відновити все — від доріжок до парканів. 150 тисяч гривень гранту я витратив на обладнання, але свою плитку я робив вручну, тому великі замовлення, наприклад, від міста, я не міг виконувати — робив для приватних осіб, просто для місцевих мешканців”, — розповідає Дмитро.
Плитка, яку робит Дмитро
Вже перед повномасштабною війною Дмитро працював на лінії зіткнення: Попасна — Золоте — Тошківка — Новотошківка — Кримське. Він надавав людям безкоштовні юридичні консультації, допомагав відновити документи.
“Люди поверталися з окупованих територій — хтось втратив паспорт, комусь треба було пенсію відновити, свідоцтво про народження, свідоцтво про смерть на окупованій території тощо. Ми надавали також фінансову допомогу й гуманітарну. Переважно це були мешканці Золотого, які працювали на шахті. Тоді люди дуже хотіли запустити дорогу “Золоте — Першотравневе”. І з нашого боку все було готово, але окупанти не хотіли цього”.
Обстріли Попасної
Сподівались, що скоро повернемось
Перед повномасштабною війною, каже Дмитро Євтушенко, він та ще четверо волонтерів заснували громадську організацію “Попаснянська ініціатива”, що сприяла відновленню парків. Також волонтери відкрили Центр гендерних ініціатив. Тоді життя в Попасній вирувало — люди сподівались на подальший розвиток і мирне життя, попри те, що лінія зіткнення була геть недалеко.
“Я тільки повернувся з відрядження з Києва і через день донька моєї дружини зателефонувала з Харкова і сказала: “Нас тут бомблять”. А через десять хвилин мій троюрідний брат зі Сватового, що працював у поліції, сказав, що почали колони окупантів заходити. Каже: “Ми тримаємо оборону, але я не знаю, як воно буде. Справи кепські”, — пригадує волонтер.
Попасна до великої війни
Потім почався активний ворожий обстріл Попасної. Росіяни варварськи крушили все, що було відновлено, щоб якнайшвидше знов окупувати місто.
“Деякий час ми з дружиною ходили в укриття до будинку культури. Там було дуже багато людей, тому ми пішли до мами в підвал. З другого на четверте березня розпочалася нещадна атака на Попасну. Все, що вони (окупанти, — Свої) могли закинути, все летіло. Ми бачили, що те, що було у 2014-2015-му — то були “квіточки”. У якийсь короткий момент затишшя ми побігли збирати речі”, — каже Дмитро.
Родина Євтушенків у Львові
Власне, як і в 2014-му, родина сподівалась виїхати на досить короткий термін і невдовзі повернутися. Але так не вийшло…
“Я вже давно бачив, що росіяни — ворог дуже підступний. Вони все робили для того, щоб раптово вдарити по Україні, й ніколи не полишать своїх амбіцій щодо окупації максимальної території України. Тому залишатись я не бачив сенсу. На жаль. Я бачив неправильну політику взаємодії з росією… Всю цю співпрацю, якої не мало бути”, — констатує волонтер.
Зараз Дмитро Євтушенко з родиною мешкає в Ірландії, у місті Вексфорд. Повернувшись до професії електрозварника, чекає на дружину, яка поки що залишається в Івано-Франківську.
Свої в Telegram 
