Ми тут, бо вони теж хочуть жити. Запоріжці вийшли підтримати полонених захисників Маріуполя
Небайдужі запоріжці та рідні полонених чи не щовихідних виходять на вулиці Запоріжжя, аби не дати забути суспільству про захисників, які залишаються у ворожому полоні, переживаючи голод, тортури та знущання.
Елеонора Сабадаш прийшла з двома дорослими доньками підтримати полоненого чоловіка Олександра, який служив з 2014-го року. Жінка каже, що в нього був контракт резервіста в “Азові” (військова частина 3057), тому на початку повномасштабної війни він вже був у Маріуполі.
Елеонора Сабадаш з доньками
“25 лютого 2022-го він вже був там — захищав місто, був водієм артилерійської установки. Потрапив на “Азовсталь”, а після — в російський полон. Це підтверджено Червоним Хрестом. Один раз був зв'язок з ним з Оленівки, а потім зв'язок перервався. З літа 2022-го ми вже нічого не знаємо. Останні відомості про нього були в січні 2022-го”, — розповідає жінка.
Олена розповідає, що її син Андрій Бичок пішов на строкову службу, а згодом підписав контракт. На початку великої війни у свої 22 роки потрапив полон, беручи участь у вуличних боях, захищаючи Маріуполь. Матері відомо, що наразі син перебуває в полоні на території самопроголошеної “днр” у селищі Кіровське.
Олена підтримує свого сина, що в полоні
“З 19 березня 2022-го року він в полоні. Зв'язку з ним немає. Ми знаємо тільки зі слів побратимів про нього. Кажуть, що стан здоров'я задовільний. Там багато наших хлопців — я це знаю”, — каже жінка.
Олена впевнена, що участь у подібних акціях — це можливість нагадати про військовополонених.
Акція на підтримку військовополонених
24-річний Микита Запара також потрапив у полон у Маріуполі на початку квітня 2022-го року із заводу Ілліча. Він служив у 23-й бригаді “Хортиці” — охорона громадського порядку, військова частина 3033. Рідні Микити не пропускають жодної акції на підтримку полонених.
Тетяна постійно ходить на акції, щоб підтримати сина
“Тут не тільки я, а й батько Микити та всі наші рідні. Звісно, такі акції потрібні, бо це зайве нагадування суспільству про наших рідних - про захисників. Син пішов захищати країну зовсім молодим, і вже майже три роки він у полоні. Звісно, все, що ми хочемо — щоб він повернувся. І повернулися й інші хлопці, які зараз у полоні”, — каже мати військового Тетяна Запара.
"Не мовчи! Полон вбиває"
Підтримують військовополонених і родичі воїнів, що вже повернулися з полону.
“Ми й далі продовжуємо боротьбу за наших хлопців, як з нашої частини 3029, так і з інших частин. Мій чоловік Віталій був у полоні, але повернувся в лютому цього року. Зараз він ще проходить реабілітацію. Але ми всі виходимо на акції підтримки полонених — захисників, які зараз в нещадних умовах. Мало того, що майже без їжі, без належного медичного огляду, це постійні катування й повний інформаційний вакуум”, — розповідає Наталія.
Світлана прийшла на акцію за свого сина Данила Коваля, який вже третій рік в полоні. Росіяни захопили його в полон з іншими українськими захисниками 22 березня 2022-го року на заводі Ілліча в Маріуполі.
Світлана виходить за полоненого сина
“Він пішов на строкову службу ще до повномасштабного вторгнення й заключив контракт до великої війни. Вісім місяців служив, як строковик в Маріуполі ще до початку війни. Останній раз син виходив зі мною на зв'язок 11 березня 2022-го, він привітав мене з 8-м березня і після цього вже зв'язку з ним не було. А пізніше його командир мені сказав, що Данило потрапив в полон з його бійцями. Ніякого зв'язку відтоді немає”, — говорить мати полоненого.
Іван вийшов на акцію підтримки за полоненого друга, який в свої 25 років пішов служити добровольцем на початку повномасштабного вторгнення росії в Україну. Воїн потрапив у полон, перебуваючи на “Азовсталі”.
Іван вийшов за полоненого друга
“Точної інформації немає де він, тільки якісь уривки від знайомих. Такі акції — це, перш за все, привернення уваги жителів міста до самого факту того, що зараз захисники в полоні. Попри те, що Запоріжжя прифронтове місто, настрої такі, що видно: багато людей забувають, що відбувається, а головне — якою ціною. Бо навіть те функціонування міста, яке зараз є, ми забуваємо завдяки кому зберігаємо відносний спокій. Це також і звернення до влади. Вирішення цієї проблеми потребує максимальних зусиль. Звісно, що від ворожої сторони набагато більше залежить, але, менше з тим, такі акції — це спосіб нагадування про ситуацію”, — впевнений Іван.
Окрім рідних полонених захисників Маріуполя, на акції приходять рідні, друзі, близькі воїнів, які боронили країну на різних напрямках і потрапили в полон окупантів.
Свої в Telegram 
