Володимира Митюна чекають рідні і кохана. Військовополоненого захисника Маріуполя судитимуть у росії
Для Свої історію захисника розповіли мама Жанна та дівчина Софія, які щодня боряться за визволення з полону сина і коханого, готові будь-якої миті зустрічати його на свободі. Разом з ними на повернення Володимира чекають родичі — молодший брат, тітки і племінники, друзі та побратими.
Білборд у Кропивницькому
Щоденник був весь “червоний” за погану поведінку
Володимир Митюн родом Кропивницького. Жанна згадує, що син у дитинстві був дуже веселим і активним, завжди брав участь у шкільних заходах.
Володимир Митюн
“Але щоденник постійно був “червоний” — мало не щодня в ньому вчителі писали мені “привіти” щодо поганої поведінки Вови. І коли я прийшла в школу і запитала у класної керівниці, в чому полягає його погана поведінка, вона сміялась і розповідала, що він розмовляє і крутиться на всі боки. Одного разу вона розповідала, як посадила поруч за одну парту з сином дівчинку, яка ніколи ні з ким не розмовляла, але він її також розговорив. І потім вони розмовляли вже вдвох!”, — пригадує Жанна.
Мріяв стати машиністом, працював стюардом, але життя пов’язав з армією
Після школи хлопець навчався на машиніста в залізничному коледжі. Володимир дуже любив потяги і ще з дитинства мріяв ними керувати. Але машиністом йому так і не довелося працювати.
“У 2017 році я їздила до Естонії на заробітки і взяла з собою сина. Хотіла, щоб він побачив, як заробляються гроші, щоб розумів, як це важко. Планували, що зароблені ним гроші підуть на оплату навчання в інституті. Проте син в Естонії довго не затримався, сказав мені: “Все це добре, але я так працювати не хочу, у мене є інші плани”. Сказав, що поїде до Києва і буде там будувати своє життя і шукати роботу”.
Переконувати не було сенсу, бо Володимир був впертим. Дорогою з Естонії до Києва він познайомився з дівчиною, яка в автобусі працювала стюардесою. Розговорилися, і дівчина сказала, що якраз в автобусній компанії є вакансії стюардів.
“Вже наступного дня син зателефонував і сказав, що трохи попрацює на будівництві, потягає цеглу, заробить гроші на оренду житла і потім думатиме, що робити далі. І згодом влаштувався стюардом, в компанії навіть надали безкоштовне житло. На новій роботі, звісно, з'явилися якісь нові друзі. І одного дня син приголомшив новиною, що він мріє потрапити до лав “Азову”. Я попросила трохи почекати”, — розповіла Жанна.
Володимир дійсно почекав, але недовго, і вже у 2018 році був у полку. Жанна тоді мешкала в Естонії, і про рішення сина, яке було остаточним і незмінним, дізналася під час телефонної розмови.
У 2018 році Володимир долучився до лав “Азову”
“Я трохи покричала, понервувала, але прийняла його рішення служити. Кажу, Вово, як же ж проводи? А він у відповідь, що проводи то вже не модно, тому попросив мене щодо цього не перейматися”, — згадує Жанна.
“Буду терпіти, бо другий КМБ не переживу”
Жінка думала, що син йде на строкову службу. Про те, що він підписав трирічний контракт з “Азовом”, Жанна дізналася, коли вже всі документи були в полку. Для матері це рішення було шоком.
“Курс молодого бійця (КМБ) — це окрема історія. Два місяці тривала підготовка. Лише раз на тиждень хлопцям видавали телефони. В неділю ми із завмиранням серця чекали на дзвінок. Син розповідав, що у нього все нормально, але по голосу відчувалося, що зовсім не так добре, як йому хотілося. Проте син не показував цього, бо до цього я казала: “Воно тобі не потрібно!”. Але Вова не здавався і хотів всім довести, що він зможе, що пройде всі випробування. В одній з розмов зізнався, коли здавали нормативи з бігу, на нозі порвав зв'язки. Але сказав: “Буду терпіти, буду бігти, бо другий раз КМБ я вже не переживу, тому треба за один раз впоратися”, — розповідає Жанна.
Захисник "Ласточка"
Солдат “Ласточка” служив у другому батальйоні окремого загону спецпризначення “Азов”. Паралельно навчався в одному з одеських вишів на факультеті, пов’язаному з кібербезпекою.
Звідки взявся позивний “Ласточка”?
Позивний виник з татуювання, яке Володимир зробив на лівій руці ще за часів навчання в коледжі.
“Син раз на тиждень з іншого міста приїжджав додому. Як зараз пам’ятаю — літо, спека, на вулиці 35 градусів, а Вова в теплій кофті грає на комп’ютері. Я зайшла в його кімнату, поцілувала в маківку і стала стягувати кофту, мовляв, таке пекло, а ти одягнений. І бачу — на руці татуювання ластівки. У нас до цього були розмови, що я проти татуювань, просила сина не робити цього. Але зараз ластівки вже немає, на це татуювання син набив воїна. Проте позивний “Ласточка” так у сина і залишився”, — розповіла Жанна.
Про те, що син в Маріуполі, дізналася із соцмереж
На момент повномасштабного вторгнення Володимир з побратимами був на бойовому виїзді на Світлодарській дузі. Прорватися в Маріуполь у “азовців” вже не було можливості — росіяни взяли місто в кільце. А коли почалася підготовка до спецоперації на гелікоптерах, “Ласточка” визвався одним з добровольців-відчайдухів і полетіти до своїх на підсилення. На “вертушці” разом з ним було ще семеро хлопців з “Азову”, серед них і побратим Микита на псевдо “Комета”.
“Про те, що Вова в Маріуполі, ми дізналися від його побратима “Тасмана” ("азовець" Антон Криль загинув 14 травня 2022 року на “Азовсталі”, — Свої). Тоді абсолютно випадково моя сестра зайшла до нього на сторінку в Інстаграмі і побачила їхнє фото з Вовою.
Фото, завдяки якому рідні дізналися, що Володимир (справа) у Маріуполі
Сестра стала переписуватися з “Тасманом”. Він нам розповів, як син потрапив до Маріуполя”, — пригадала Жанна.
З Оленівки привітав з днем народження і відтоді зв'язку з сином немає
Жанна спілкувалася з сином через Viber. І то навіть не з його телефону, бо свій Володимир загубив, тому писав повідомлення з акаунтів інших хлопців. А потім взагалі зв'язок зник.
“Деякі новини ми дізнавалися тільки через побратимів, які були з Вовою на “Азовсталі”, але в різних кінцях заводу. Майже щодня вони мені відписували: "Ласточка" живий”. 18 травня син виходив у полон і зателефонувати зміг вже з Оленівської колонії. Це було 26-го травня, на мій день народження. Лише хвилина, а то й менше, тривала наша розмова. Син привітав мене, сказав, що живий і у в'язниці. Ще кілька разів надсилав повідомлення, а далі — тиша”, — розповіла Жанна.
Від побратима “Комбата” жінка дізналася, що охоронці знайшли телефон, і тому їй більше не варто чекати повідомлень від сина.
"Ласточка" (ліворуч) з побратимом "Комбатом"
“А потім новина про вбивство наших військовополонених в Оленівці. Здається, то була найжахливіша ніч у моєму житті. Трохи стало легше, коли дізналася, що сина не було в тому бараку. Я ось зараз вам розповідаю, а у мене мурашки по шкірі. Це страшна подія. Далі про сина я дізналася аж після звільнення з полону побратима Арсенія "Процеса" Федосюка, 31 грудня 2022 року. Він розповів, що разом з сином був у одній камері в Таганрозі. Після того довго більше не було жодної інформації, а нещодавно дізналися, що на сина чекає суд. Зараз Вова перебуває в ростовському СІЗО”.
Жанна згодом змогла відновити SIM-карту сина і їй почали телефонувати друзі та знайомі. Всі питали, де Володимир зараз, що відомо про нього.
“Щиро хвилювалися за сина і мені було це приємно чути”, — зазначила мати “Ласточки”.
Жанну дуже підтримує Софія, кохана сина. Вони разом їздять на зустрічі до Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, на акції “Не мовчи! Полон вбиває!”.
“Мій коханий сильний, і ця “темрява” його не зламає!”
Історія Софії і Володимира почалася 5 років тому з випадкової зустрічі на вулиці. Спочатку це були короткі повідомлення, жарти, обмін думками про життя, а потім їхні розмови затягнулися на довгі вечори.
Софія та Володимир
“Ми так швидко стали близькими, що здавалося, ніби знали одне одного все життя. Через кілька тижнів спілкування ми почали зустрічатися, і від самого початку цих стосунків нас розділяла війна. Коли я приїжджала до нього в Маріуполь, ми багато гуляли, сміялися, проводили разом час. Вова збирав навколо себе таких же світлих і добрих людей, як і він сам. Його друзі завжди говорили, що йому пощастило. Але я казала, що мені пощастило більше — бути поруч із ним, з людиною, яка постійно сміялася, підтримувала, давала поради і завжди залишалася вірною собі. У Вови є неймовірна здатність робити кожного навколо щасливим. Його всі люблять за легкість, за щирість, за неймовірну доброту до всіх оточуючих”, — розповіла Софія.
Кожна їхня зустріч була особливою. Вони могли годинами гуляти, говорити про все на світі, мріяти про майбутнє. Володимир завжди знав, як зробити так, щоб будь-який момент став незабутнім.
“Я завжди захоплювалася його характером, тим, як легко йому вдавалося поєднувати серйозність із гумором. Він міг бути дуже серйозним, коли це було потрібно, але водночас вміло розряджав атмосферу, коли всі ставали занадто напруженими”, — поділилася вона.
Випадкова зустріч переросла у справжнє кохання
Софія з теплом зберігає всі ці спогади в серці, особливо зараз, коли Володимир уже 2,5 роки в полоні.
“Цей час без нього нескінченний, важкий та болючий, але я намагаюся радіти кожному дню, бо Вова дуже не любив, коли я плакала, і завжди казав, що треба посміхатися, що б там не було. І кожен день — це нове випробування для мене та його родини. Але я чекаю. Ми чекаємо. Щодня я пишу йому повідомлення з надією побачити “прочитано”. Хочу, щоб він повернувся й прочитав все, що я йому пишу вже третій рік”, — розповіла Софія.
За ці роки очікування дівчина стала дуже близькою з сім'єю свого коханого.
“Ми проходимо через цей біль разом, ми боремося, тримаємося. І одного дня ми будемо разом сидіти на кухні до ранку, як це було раніше, сміятися та просто жити щасливе життя. Вова завжди був і є моєю опорою, тим, хто давав мені відчуття сили і впевненості. Навіть у найважчі моменти я знала, що поруч зі мною є людина, яка мене зрозуміє і підтримає. Він не лише мій коханий чоловік, а й мій найкращий друг”, — поділилася вона.
Софія на акції ходить з фотографією свого коханого
Софія каже, що її хлопець сильний, і ця “темрява” його не зламає.
“Я чекаю на нього кожного дня, кожної миті, і роблю все можливе, щоб він повернувся додому. Борюся за нього, піднімаю свій голос, щоб світ не забув про нього і про всіх тих, хто ще залишається в полоні. Наші прогулянки, наші спільні вечори, його посмішка, жарти, особливі моменти — все це живе в моєму серці. І я вірю, що одного дня ми знову будемо разом, і всі ці спогади стануть реальністю, до якої ми так прагнемо”, — сказала Софія.
Займався спортом, ходив на рейви — “Ласточка” для мене олдскульний “азовець”
Побратим Денис Піскун на псевдо “Комбат” познайомився з “Ласточкою” у 2019 році на Світлодарській дузі.
“Він тоді потрапив до нас у танкову роту. Ми разом проходили курси з медицини. “Ласточка” був одним із найкращих медиків на курсі. Потім продовжив навчання, підвищив свою кваліфікацію. Разом їздили на курси з переливання крові ще у 2020 році, до того, як це стало мейнстрімом.
"Ласточка" був одним з найкращих медиків на курсі
Він завжди хотів потрапити у розвідку. У 2021 “Ласточка” перевівся до нас і вже був розвідником-медиком. Цього ж року ми разом поїхали на бойові від “Азова” під Горлівку. Після чого я повернувся на базу, а він залишився. “Ласточка” був для мене олдскульним “азовцем” у душі: займався спортом, ходив на рейви, гуляв, але при цьому був крутим військовим.
Володимир займався спортом
Коли сталося повномасштабне вторгнення, писав, що хоче бути з нами, з нашою групою, а не під Горлівкою. У них почалося все раніше, їх 22 лютого вже почали щільно обстрілювати. І за першої ж нагоди “Ласточка” прилетів до Маріуполя. У прориві на "вертушках" з “Азова” офіційно брали участь восьмеро бійців, четверо з них загинули. “Ласточка” — один з цих восьми “азовців”, які для мене назавжди в історії.
Був командиром позицій на “Азовсталі”. І всі, хто був у його підпорядкуванні, дуже добре відгукуються про “Ласточку” як про командира.
Коли потрапив у полон, “Ласточка” сказав (цитую слова нашого командира, якого обміняли): “Зараз посидимо, повернемося і на другий раунд залетимо!”.
Свої в Telegram 
