“Бєля” врятував життя друга, у якого стріляв ворожий танк. Воїна чекають з полону кохана і побратими
Добра і чуттєва людина, з якою завжди є про що поговорити
Маргарита з Богданом знайомі 12 років, ще зі школи — вони навчалися в паралельних класах. Якось хлопець написав їй у соцмережі і попросив допомогти з домашнім завданням. Минуло кілька місяців, і Богдан знову написав Маргариті, відтоді вони почали спілкуватися більше. Дівчина каже, їм завжди було про що поговорити, бо Богдан дуже цікава людина. А ще добра і чуттєва.
“Тільки через чотири місяці спілкування ми вперше вийшли прогулятися. А згодом з друзів стали закоханими”, — поділилася Маргарита.
Богдан Бєлінов
Після дев’ятого класу Богдан вступив до Маріупольського електромеханічного технікуму, а Маргарита продовжила вчитися в школі. Стосунки тривали, проте після того, як дівчина отримала атестат, їхні шляхи розійшлися.
Знайомство, яке переросло в міцну чоловічу дружбу
У цей період хлопець захопився різними видами спорту: тайським боксом, кікбоксингом, змішаними єдиноборствами. На одній з секцій Богдан познайомився з Микитою. Вже зовсім скоро хлопці разом служитимуть у полку “Азов”.
“Ми познайомилися на тренуванні. Мені тоді був двадцять один рік, а Богдану шістнадцять. Попри юний вік, він фізично був міцним, це у нього генетично закладено. Від інших молодих спортсменів Богдан відрізнявся твердим характером, завжди відпрацьовував спаринги до кінця і не приймав поразки. Коли ми почали більше спілкуватися, я у ньому одразу побачив потенціал”, — згадує Микита “Комета”.
Вже в “Азові” Микита розгледів у побратимові інші риси характеру. Це прямолінійність: “Бєля” завжди говорить правду в очі, якою б вона не була.
Богдан (зліва) з друзями
“А ще стійкість та впертість. Любить відстоювати свою позицію за будь-яких обставин. Справедливий, хоче, щоб усе було по-чесному. “Бєля” мало говорить, але багато робить. Він та людина, якій можна довіряти. Ніколи не кине, завжди прикриє. Богдан — це друг, перевірений часом. Можна завжди розраховувати на його підтримку”, — каже Микита.
Такої ж думки і побратим "Сток". Боєць служив разом з “Бєлєй”.
“Він, як і я, з Маріуполя, у нас багато спільних друзів, ми з одного футбольного руху. Тому до “Азова” побічно знали один одного, а ближче познайомилися вже в піхоті і на війні. “Бєля” — це максимально відкрита людина, максимально бойова одиниця і бойовий побратим, який завжди може витягнути, завжди може допомогти, завжди готовий на все для своїх друзів, побратимів, родини, ідеї. Максимально вірний своїм поглядам і своїм ідеям”, — зазначив “Сток”.
Два тижні на самоті в чужій квартирі
У 2018 році шляхи Богдана і Маргарити знову зійшлися. І вже надовго, каже дівчина.
“Ми вже подорослішали, обидва знали, чого хочемо від життя. У нас зародилися серйозні стосунки, згодом стали жити разом. Загалом ми знайомі 12 років, з них 900 днів Богдан перебуває в російському полоні”, — сказала Маргарита.
Маргарита і Богдан
За десять днів до великої війни закохані переїхали в нову орендовану квартиру на першому поверсі. Маргарита навіть не встигла більше половини речей розібрати, вони так і стояли в коробках.
“22 лютого Богдан поїхав в частину, але згодом ми ще раз побачимося. У перший день вторгнення зранку купила питної води. Як зараз пам'ятаю, тоді на вулиці був дощ і вже лунали гучні вибухи. Перші два тижні жила разом з кішкою в коридорі. Був невеликий запас їжі, крупи та інше. Поки був зв’язок, листувалися або зідзвонювалися з Богданом, а на початку березня росіяни знищили вишку мобільного звʼязку. І настала інформаційна тиша, яка переривалася пострілами, вибухами, прильотами”, — поділилася Маргарита.
Два рюкзаки, кішка в переносці, пакет з продуктами і бутель з водою
Найстрашніше Маргариті було, коли з російського літака на сусідню вулицю скинули авіабомбу. Після вночі ще двічі поруч падали бомби.
“Восьмого березня мені у двері постукала рідна сестра. Вона у нас ще не була, знала тільки двір і поверх. Сестра бігала і шукала мене по всіх під'їздах, стукала у всі двері. Вона ще в перший день з донькою поїхала до мами, яка жила від нашої орендованої квартири приблизно за 25 хвилин пішки, якщо йти скороченим шляхом.
І, звичайно, в переносці кішку із собою взяла, а ще для неї їжу та наповнювач. Тоді ще у сестри запитала, якою дорогою вона йшла. Вона сказала, що йшла в обхід, бо короткою дорогою небезпечно. Якщо 8 березня було більш-менш тихо, то наступного дня, коли я зібралася йти до мами, гатило майже постійно. 10 березня сестра знову до мене забігла, щось з їжі принесла. Взяла частину моїх речей, щоб мені легше було. Сестра пішла, а я стала все докупи збирати: великий рюкзак позаду, на нього причепила каремат з пледом, маленький — спереду, сумка на плечі, в одній руці кішка в переносці, в другій — пакет з їжею, яка у мене залишилася, і п’ятилітрова баклажка з водою. Забрала все, бо і їжа, і питна вода були в дефіциті”, — згадує вона.
Маргариті дуже важко було пересуватися. Вже був обідній час, а вона нічого не їла з вечора. Сил майже не залишилося. За два тижні дівчина суттєво схудла, м’язи потроху почали атрофуватися. 10 кроків — і зупиняється, ще десять — і знову відпочинок. А поруч чулися вибухи і над головою пролітали снаряди.
“А вже коли трохи стихло, повернулася і все забрала. Більше години мені знадобилося, щоб нарешті дістатися до рідних. Добре, що дорогою мені зустрілися добрі люди і частину шляху допомогли нести важкі речі”, — розповіла Маргарита.
Неочікувана зустріч у підвалі
Наступні два тижні вона з сім’єю та сусідами матері жила в підвалі — в просторому, але холодному і сирому.
“ 12 березня до нас приїхав чоловік сестри, він, як і мій Богдан, військовий. Був з побратимами, привіз нам їжі. Я запитала, чи бачив він Богдана, сказав, що ні. І через кілька хвилин в підвал заходить ще один військовий. Моя мама його обіймає. Підходжу ближче, а це він. Це був і шок, і радість водночас. І Богдан не очікував мене тут побачити, він до кінця не був впевнений, що я разом з рідними тут перебуваю. Остання інформація, яка у нього була коли ще був зв'язок, що я у нашій орендованій квартирі. А того дня Богдан відвозив рідних друга "Комети" в безпечне місце і дорогою вирішив заїхати до підвалу, де була моя мама, на кілька хвилин”, — пригадує дівчина події того дня.
"Бєля" на "Азовсталі"
Вони трохи поговорили, обійнялися. То була їхня остання зустріч. 24 березня Маргарита з рідними поїхала з Маріуполя — через Бердянськ до Запоріжжя. А Богдан з побратимами залишився битися з російськими окупантами.
За словами побратима “Стока”, на “Бєлі” трималося оборона, бо він міг завжди прикрити хлопців зі свого підрозділу і допомогти пораненим. Без перебільшення, коли Богдан був на позиціях, побратими відчували себе більш впевненими.
"Сток"
“Це та людина, яка допомагала постійно місцевим, виводила їх з-під обстрілів, з їхніх будинків, забирала з підвалів і відводила в безпечні місця. “Бєля” віддавав свої сухпайки цивільним, не думаючи про себе. Без вагань поїхав за родиною нашого побратима, щоб її вивезти на інший кінець міста”, — розповів “Сток”.
“Бєля” запитав, як я дістався в оточений Маріуполь, я відповів: “Я хлопець, який спустився до вас з небес”
Коли почалася велика війна, “Комета” був на Світлодарській дузі. “Бєля” тоді писав побратиму, що радий за нього.
“Що доля так розпорядилась, що я на Світлодарці, а не в Маріуполі. Бо у них там пекло, вони приречені, але будуть боротися з росіянами до останнього”, — “Комета” пригадує листування з побратимом.
“Бєля” був спокійний за Микиту, що він у відносній безпеці. А коли стало відомо про повітряну спецоперацію на металургійний завод “Азовсталь”, “Комета” одразу визвався полетіти туди добровольцем.
"Комета"
“Пам’ятаю, коли я на десантному гелікоптері прилетів в Маріуполь, спочатку з іншими добровольцями прийшли в штаб — звідти нас розподіляли. Я відразу сказав, що хочу до “Бєлі”. Вночі відправився на крайню перевалочну точку, а вранці мене мали відвезти до Богдана. Але вранці до нас прийшов “Бєля”. Він був весь у крові побратима, кричав, що терміново потрібен водій, щоб вивезти з позиції пораненого”, — розповів “Комета”.
Микита привітався з Богданом, той на автоматі теж. А через кілька секунд повільно повернувся з очима по п'ять копійок і почав кричати, мовляв, як ти тут опинився, це ж неможливо.
“Його вираз обличчя я і досі не можу забути. Він був настільки шокований, коли мене побачив. Ще деякий час не міг у це повірити. Це був мій найбільший пранк за все життя. Я навіть на цей випадок підготував фразу. Коли “Бєля” запитав, як же я дістався в оточений Маріуполь, відповів: “Я хлопець, який спустився до вас з небес”. Богдан зацінив", — поділився Микита.
"Комета" каже, в боях “Бєля” проявив себе на повну, він в тих пекельних умовах робив все можливе і неможливе. Богдан в Маріуполі був міцною підтримкою для побратимів.
“Він казав, що у нас немає іншого виходу. Добре розумів, що на нас всіх чекає, тому ми повинні все зробити по максимуму, доки у нас є сили. Що ми маємо виграти час для всієї країни”, — переказав він слова побратима.
А ще “Комета” згадав забавний випадок.
“Каже, дружище, раз ти вже тут, то тримай — і віддає мені ключі і техпаспорт. Я евакуював твою родину, але нашу автівку побило, тому довелося взяти твою “Ладу”, — розповів Микита.
Два дні товариші були разом, допомагали хлопцям на позиціях і забирали поранених. А 27 березня “Бєлю” і “Комету” відправили на різні напрямки. 30 березня Микита дістав поранення в бою з ворожою піхотою, коли прилетів і поруч вибухнув снаряд з ручного протитанкового гранатомету.
Поранений "Комета"
У “Комети” лікар діагностував тяжку черепно-мозкову травму і у шпиталі на “Азовсталі” йому нічим допомогти не змогли. І його з іншими бійцями, які потребували термінового хірургічного втручання, на “вертушках” евакуювали до Дніпра.
“Крайнє повідомлення від “Бєлі” отримав вже у шпиталі. Богдан писав, що був радий мати такого товариша, як я. Попросив піклуватися про його близьких, про Еллу і Майю, дружину і доньку побратима Ігоря “Козацького”. І він ні про що не жалкує, що зробив те, що мав зробити. І сподівається, що цього було достатньо. І попрощався зі мною, написав: “До скорої зустрічі”, — розповів Микита.
“Кіль” чекає “Бєлю” з полону, щоб подякувати за своє врятоване життя
Богдан — людина з великим серцем, який за будь-яких обставин допоможе. Навіть коли є великий ризик бути вбитим ворогом. Підтвердженням є історія, яку розповів побратим “Кіль”. Саме він вдячний “Бєлі” за своє врятоване життя в пекельному Маріуполі.
Хлопці познайомилися навесні 2021 року, коли вирушили до Навчального центру НГУ у Золочеві. Там військовослужбовці проходили навчання на командирів відділень. “Кіль” каже, вони одразу знайшли спільну мову. Постійно разом тренувалися і допомагали один одному в навчанні. Після повернулися до Маріуполя і продовжували підтримувати дружні стосунки. За його словами, “Бєля” завжди показував себе з позитивного боку, піклувався про побратимів, до нього завжди можна було звернутися за допомогою.
"Кіль"
“З початком повномасштабної війни, враховуючи, що ми служили в різних підрозділах, здавалося, що пересіктися було неможливо. Але це сталося. 23 березня ворожий танк поранив мене в живіт. Іншому побратиму, який був поряд, я сказав побігти і попросити хлопців допомогти мене витягнути. До танку, який мене поранив, виїхав ще один, і вони обидва почали руйнувати все навколо мене”, — поділився жахливими спогадами воїн.
Перше, що “Кіль” почув після цього, — голос “Бєлі”, який викрикував його позивний, намагаючись знайти побратима. “Кіль” підняв голову і побачив, як серед розривів та купи цегли, що розліталася, до нього наближається Богдан.
“Я зробив ще сигнал рукою, він побачив мене серед купи бетону і підбіг. Сказав, що обов’язково витягне мене. І він це зробив — “Бєля” взяв мене на руки і поніс у тил.
Під час евакуації Богдан завжди був поряд зі мною. Ми розмовляли, мріяли про те, як будемо проводити час після війни. Для мене друг “Бєля” — приклад відданості, мужності та героїзму, йому я безмежно вдячний за моє врятоване життя”, — каже “Кіль”.
“Комета” і “Кіль” за роки служби в “Азові” не перетиналися. І під час наступу росіян на місто теж. Хлопці познайомилися вже після лікування та реабілітації, коли знову стали у стрій. Згадуючи всі події на початку вторгнення, з’ясувалося, що вони обидва знають “Бєлю”.
“Сток” каже, дуже чекає, аби Богдана якомога швидше повернули на волю. “Комета” хоче обійняти друга, з якими боронили рідний Маріуполь. “Кіль” мріє, щоб “Бєля” повернувся додому, поки він живий. І подякувати йому за своє врятоване життя.
Маргарита чекає коханого з полону
Маргарита в тилу продовжує боротися за повернення коханого — вона регулярно в своєму місті відвідує акції “Не мовчи! Полон вбиває!”, бере участь в автопробігах і в соцмережах нагадує про героїчну оборону Маріуполя і про полонених бійців Маріупольського гарнізону.
Свої в Telegram 
