Ольга Ростовська керувала стадіоном у Часів Ярі. У столиці в інклюзивній пекарні готує для нужденних

В одну мить втратила все майно

Ользі Ростовській 62 роки. Вона народилася у Часів Ярі. Тут на світ з’явилася її донька, а згодом і двоє онуків. Каже, що все було для щасливого життя. А ще — улюблена робота.

“Я працювала багато років на стадіоні “Авангард”. А незадовго до великої війни у тодішнього директора закінчився контракт, і мене призначили на його місце виконуючою обов’язки. На нашому стадіоні відбувалися різні змагання й турніри з легкої атлетики, футболу тощо. А ще — уроки фізкультури для учнів п'ятнадцятої і сімнадцятої шкіл. Ще на стадіоні була добротна тренажерна зала”.

Ольга Ростовська на стадіоні у Часів ЯріАвтор: особистий архів

Першою з міста поїхала донька Ольги зі своєю родиною. Жінка каже, через постійні звуки вибухів онук став нервувати, у нього почалися проблеми зі здоров'ям. Тільки-но хлопець опинився далеко від війни, хвороба майже одразу зникла.

“Мої поїхали 6 квітня потягом із залізничного вокзалу у Краматорську. А через два дні туди прилетіла російська ракета, і загинула 61 людина, ще понад сотню були поранені. Спочатку вони поїхали до Львова, де прожили місяць у знайомих, а потім вирішили переїздити до столиці. І стали мене кликати до себе. А я все думала. Співробітників на стадіоні вже не було, всі роз'їхалися, і я залишилася одна. Приходжу на роботу, а там все дрижить від вибухів. Що й говорити, звісно, страшно було”.

Стадіон "Авангард" у Часів ЯріАвтор: особистий архів

Нарешті Ольга Ростовська наважилася покинути рідну домівку, це було 15 серпня 2022. Виїхати з міста жінці допомогли волонтери, які щодня на мікроавтобусі забирали всіх охочих. Ольга зібрала цінні речі, трохи одягу. А ще — документи на квартиру, а на будинок, на жаль, не взяла. Папірці і все, що було в тому будинку, згоріло — вночі 3 жовтня, у день народження Ольги. Цю жахливу новину жінка дізналася з місцевої групи, де сусіди написали кілька речень і виклали фото й відео після влучання у житло.

Будинок Ольги після пожежіАвтор: особистий архів

Справа верхній поверх - після пожежіАвтор: особистий архів

Вчора — співбесіда, сьогодні вже працює

Адаптуватися у мільйонному місті Ользі було важко. Через це жінка чи не щомісяця збиралася їхати додому.

“Скільки я за той рік виплакала сліз, мабуть, за все життя стільки не плакала. Все жила минулим і мріяла поїхати додому, тому і роботу не шукала. Проходили тижні, місяці, а потім рік. Зять якось мені сказав, що туди немає вороття, бо ворог все знищив, і жити у Часів Ярі просто неможливо. Тоді я зібрала себе до купи, стала більше гуляти містом, шукати роботу”.

Часів ЯрАвтор: особистий архів

Якось Ольга пішла до гуманітарного штабу для переселенців з Часів Яру і побачила там оголошення, що в інклюзивну пекарню Good Bread From Good People потрібен кухар-пекар. 14 серпня 2023 року переселенка пройшла співбесіду, а наступного дня вже вийшла на роботу. Спочатку їй доручили готувати обіди для персоналу. Ольга каже, попервах вона готувала на 15 персон, а зараз по вівторках вже на 183 — 143 для нудженних і 40 для персоналу.

Ольга на гарячих процесах, а підопічні чистять та ріжуть овочі

Допомагають Ользі підопічні пекарні — хлопці й дівчата з ментальною інвалідністю, зокрема з розумовою відсталістю, синдромом Дауна й аутизмом. Сам заклад почав працювати ще у 2017 році. З першого дня повномасштабного вторгнення пекарня випікала лише безкоштовний хліб для людей на деокупованих і прифронтових територіях. За словами Ольги, і досі періодично хліб з цієї пекарні волонтери возять у її рідний Часів Яр.

Ольга Ростовська у КиєвіАвтор: особистий архів

“Чесно зізнаюся, до того, як сюди прийти, я не знала про існування цього соціального підприємства, де людям з ментальною інвалідністю надають можливість навчатися чомусь новому і соціалізуватися. І навіть уявити не могла, що колись буду працювати кухарем і моїми помічниками будуть люди з ментальною інвалідністю. На співбесіді мені розповіли про все в деталях, про соціальну складову, про людей, які тут працюють. Звикала поступово, але багато часу не знадобилося, щоб влитися в колектив. Тепер можу з упевненістю сказати — на роботу приходжу із задоволенням. Звісно, часом буває важко, але все можна вирішити і залагодити”.

Серед підопічних Ольги Ростовської є ті, хто навчався в училищі на кухаря, але їх одиниці. Дівчата і хлопці чистять цибулю, моркву, картоплю, шинкують капусту.

Ольга з помічниками у пекарніАвтор: особистий архів

“А я на гарячих процесах, помічників не допускаю сюди. Зараз вчимося робити напівфабрикати: це котлети, биточки, тефтелі, гречаники, булгурики. Одразу робимо по 150-200 штук. І мої підопічні задоволені, коли в них все виходить. Від того і я радію.

Пекарня повернула Ольгу до життяАвтор: особистий архів

Під час роботи ми спілкуємося, вони дуже комунікабельні. Розповідають, хто де був на вихідних, коли у кого день народження, що подарували тощо. На будь-які теми розмовляю. Я з ними на рівних, хоча всі мої помічники годяться мені в доньки й сини. Вони дуже хороші, дуже добрі. І цій доброті я у них навчаюся”.

Робота стала рятівним колом

Ольга зізнається, саме ця робота її врятувала, дала поштовх продовжувати далі жити і дивитися у майбутнє.

“Я перестала плакати, тепер на моєму обличчі є посмішка. Я тут із задоволенням працюю. Робота стала для мене тим самим рятівним колом. До роботи у Good Bread я майже безвилазно сиділа вдома, так само, як ці дівчата і хлопці”.

А пекарня дала нам всім шанс. Мені — оговтатись від втрати, а людям з ментальною інвалідністю — на самореалізацію та гідне життя

Найближчим часом керівництво закладу відкриє простір Good Bread Hub. Він буде у цій же будівлі, де й інклюзивна пекарня. Тут об’єднають пекарню, кулінарний цех з приготування обідів для безхатьків і лекторій, де навчатимуть супроводжувати людей з ментальною інвалідністю під час роботи. Крім того, у просторі працюватимуть столярна й мистецька майстерні для дорослих із ментальною інвалідністю. Там розвиватимуть культуру інклюзивного мистецтва.

Я жила на вулиці Миру у Вугледарі. Поруч з “блакитним” будинком була школа і зводили храм

Інна Колбасова з Маріуполя третій рік чекає з полону сина. Скрапбукінг допомагає майстрині жити далі

Ірина Крюченко — хранителька традицій Хлібодарівщини. Ці килими раніше вишивали лише жінки її родини