Ірина Крюченко — хранителька традицій Хлібодарівщини. Ці килими раніше вишивали лише жінки її родини
У 2024 році до переліку елементів нематеріальної культурної спадщини Донецької області додали новий елемент — “Вишивка килимів з квітковим орнаментом”, що побутував у селах Малинівка та Златоустівка Хлібодарівської громади Волноваського району. Детальніше про цю традицію для Свої розповіла дослідниця фольклору, етнографії та носійка цієї культурної спадщини Ірина Крюченко.
Ремесло, яке об’єднує покоління
Вишивка килимів з квітковим орнаментом — це традиція родини Ірини Крюченко, яка у дівоцтві носила прізвище Ткаченко. Як розповідає дослідниця, мистецтво килимової вишивки передавалося в її сім’ї від покоління до покоління.
“Моя мама — Любов Федорівна Ткаченко (дівоче прізвище Мироненко), народилася у 1939 році у Златоустівці, після заміжжя переїхала в село Малинівка. Вона була головною майстринею, яка вишивала килими. Своє уміння вона передала нам, донькам — мені й сестрі Людмилі. А я вже своїм донькам — Любові й Людмилі. Ця традиція жила у нашій родині завжди й переросла в захоплення. На жаль, раніше ми це наше вміння не популяризували, і традиція вишивки жила лише серед жінок нашої родини. Проте у 2024 ми почали працювати над збереженням цього важливого елементу нашої нематеріальної культурної спадщини”, — розповідає пані Ірина.
Майстриня Любов Ткаченко та її килимова вишивка
Родина Ірини Крюченко зробила значний внесок у розвиток мистецтва килимової вишивки у Волноваському районі в середині XX століття. Мама пані Ірини Любов Ткаченко досконало володіла як класичними техніками вишивки хрестиком і гладдю, так і більш сучасними техніками — як вибивка, штопання, штрикання та набивна гладь.
У своїх роботах майстриня використовувала вовняну пряжу, яку фарбували вручну. Завдяки цьому її роботи вирізнялися яскравими кольорами та неповторним виглядом.
Як сьогодні виготовляють килими в родині Ірини Крюченко:
Сімейна справа
Раніше процес створення килимів вимагав значних зусиль, тому до цієї справи залучалася вся родина. Чоловіки виготовляли рамки для натягування полотна, а жінки та діти працювали над вишивкою.
“Підготовка до вишивки починалася з ескізу: майстриня наносила на полотно квітковий орнамент, часто використовуючи природні мотиви зі старовинних килимів. Наступним етапом була підготовка спеціальної голки з великим отвором, через який протягувалася нитка. Вишивання відбувалося “рядок за рядком”, а зі зворотної сторони полотна утворювалися петлі. Залежно від задуму майстрині, ці петлі могли бути або зрізані, або залишали так. Обидва варіанти надавали килиму унікального вигляду, підкреслюючи оригінальність роботи”, — зазначає пані Ірина.
Ірина Крюченко (Ткаченко) у 6-річному віці і її перша робота, яку вона вишила в дитинстві. Картинку малювала її сестра, розмір килимка метр на метр
Особливу увагу приділяли ниткам: вовняну пряжу фарбували рослинними барвниками. Пізніше зношені речі, наприклад, светри, розпускали й використовували для вишивки. Якщо килим призначався для підлоги, майстрині застосовували міцну нитку — “дарничанку”, щоб виріб прослужив багато років.
Тімакова Л.О. 1959 р.н. (дівоче прізвище Ткаченко) і її килими
Вишиті килими як символ спадщини
Килими, створені родиною пані Ірини, привозили на виставки місцевого музею, а також на обласні фестивалі. Вони стали важливим символом Донецького регіону, який поєднує минуле й сучасність.
Мироненко Л.Ф. 1939 р.н. і її перший килим вишитий в дівоцтві
Проте війна значно ускладнила збереження традиції. Майстрині були змушені залишити домівки й переїхати у безпечніші місця України чи за кордон. Через це виникли труднощі з продовженням ремесла, особливо у створенні великих за розміром килимів.
Новий подих традицій
Попри складнощі, ремесло не зникло. Доньки та онуки Любові Ткаченко продовжують зберігати й популяризувати мистецтво килимової вишивки. Вони організовують майстер-класи, беруть участь у культурних заходах та адаптують старовинні техніки до сучасного дизайну. Сьогодні ці майстрині створюють накидки на стільці, подушки, скатертини та інші декоративні вироби, активно використовуючи соцмережі для популяризації своєї справи.
“Про своє вміння ми розповідаємо у фейсбуці на сторінках "Культурна спадщина Хлібодарівської громади" та на сторінці Хлібодарівського СБК”, — ділиться Ірина Крюченко.
Вишивка килимів з квітковим орнаментом — це не лише частина історії регіону, а й приклад, як традиція може надихати нові покоління, залишаючись живою попри всі виклики часу.
Свої в Telegram 
