Пів життя тут минуло. Віра Попсуй пригадує ключові події у Сіверськодонецьку на проспекті Миру
Від Льодового палацу до житлових будинків
Віра Попсуй переїхала у Сіверськодонецьк жити й навчатись у 1970-му році. Жінка каже, що початок свого нового життя пам'ятає будівництвом Льодового палацу, з якого, власне, і починався проспект центральний проспект міста — Миру.
Віра Попсуй
“Частину своєї юності я працювала на будівництві Льодового палацу у Сіверськодонецьку. Ну, така була традиція — залучати студентів до суспільно корисних робіт. Це один з п'яти льодових палаців України. Ми будували його три роки”, — розповідає пані Віра.
Льодовий палац
Все, що залишилось від Льодового палацу
Все, що залишилось від Льодового палацу
Від Льодового палацу, говорить жителька Сіверськодонецьку, почали утворювати основні вулиці міста. І головна — це проспект Миру. Саме тут далі проходили всі урочисті події міста й свята.
Віра Попсуй розповідає, особливість забудови проспекту Миру в Сіверськодонецьку — це 3-4-поверхові житлові будинки, повернуті у двори. Тобто під'їзди будинків виходили не на проспект, а у двори.
День прапора на проспекті Миру
“Якщо пригадати, які ще об'єкти були на центральному проспекті, то це профтехучилище, інститут, обласна державна адміністрація, в якій я працювала майже все життя, бібліотека, яку спалили повністю, “Дитячий світ”, книжковий магазин, вузол зв'язку, аптека, школа (в середині кварталу), магазини тощо”, — пригадує жінка.
Міськрада на майдані Миру
Сквер Гоголя і “Палац культури хіміків”
Пані Віра каже, на проспекті Миру було й надзвичайно важливе підприємство з розробки, виробництва та впровадження високонадійних систем контролю та управління для атомної і теплової енергетики, а також нафтогазового комплексу та залізничного транспорту. Це Сіверськодонецьке науково-виробниче об’єднання “Імпульс”.
Роботи у сквері Гоголя
На перетині центрального проспекту Миру й проспекту Хіміків, згадує Віра Попсуй, сквер Гоголя, у забудові якого жінка брала участь.
“О, це ще один мій яскравий спогад, як я щодня ходила на роботу через сквер Гоголя. І не можу не згадати, що протягом десяти років ми його відновлювали. Це теж були такі суспільно корисні роботи. Врешті решт, сквер був майже ідеальний”, — говорить жителька Сіверськодонецька.
Міськрада
Однією із значущих локацій центрального проспекта є площа Миру, де розташовані міська адміністрація (згодом військова адміністрація), а також “Палац культури Хіміків”, побудований у 1956 році. Це доволі складна архітектурна споруда, спроектована в корінфському ордері.
Палац культури хіміків
Як пише Вікіпедія, коли почалася боротьба з надмірностями в архітектурі, креслення довелось переробляти. У первинному варіанті колони мали зовсім іншу конфігурацію. На головному фронтоні розташовувалася фігурна скульптура, по кутах порталу — дві, і на конику одна. Вони символізували музичні мистецтва. У залі — купольна стеля, карнизи з боковою підсвіткою, по центру — люстра. Сіверськодонецькі будівельники намагалися зробити будівлю особливою, але, на жаль, ліплення, яке заготовили, довелося закопати біля фасаду, як не потрібне… А ось балкон залу для глядачів зробили фігурним, як і було задумано. Його складна конструкція виконана в моноліті.
А ще на проспекті Миру був магазин "Дитячий світ", куди пані Віра часто ходила з сином.
Віра Попсуй, каже, більшу частину життя, як економістка, пропрацювала на держслужбі. Втім, деякий період була співвласницею туристичної агенції. У 63 роки вийшла на пенсію.
Військовий парад і вторгнення окупантів
Перед повномасштабною війною у Сіверськодонецьку відбувся військовий парад.
“Це у нас вперше був такий великий військовий парад. Дуже багато людей зібралося, були військові, які звільняли наше місто від окупантів у 2014-му році, а також їхні родини. І, до речі, були військові не тільки з Луганщини. Таке враження, що було якесь передчуття наступного вторгнення. І нам показали потужність нашого війська. Це було реально круто! Було дуже багато людей”, — пригадує Віра Попсуй.
Жителька Сіверськодонецка каже, що всі великі міські свята проводились на центральному проспекті, а також площі Миру. Щодо окупації у 2014, то пані Віра каже, що місцеві її майже не відчули. До того ж, порівняно з ворожими обстрілами з початком повномасштабної війни, у 2014 практично не було руйнацій.
Зруйнований у 2014 міст
“Єдине, що тоді було зруйноване — це міст, який з'єднував Лисичанськ з Сіверськодонецьком. Це великий автомобільний міст, і для вантажівок у тому числі. Після того, як ворог зруйнував його, місцеві тільки на човнах могли потрапити у те чи інше місто”.
Під час нетривалої окупації у 2014 люди продовжували ходити на роботу, а у 2022 більшість людей залишилася вдома.
“Ми прийшли на роботу 24 лютого і нам сказали вийти надвір. Потім сказали, щоб ми зібрали всі свої речі й важливі документи. І ми більше туди не повернулися”, — пригадує Віра Попсуй.
З першого дня повномасштабної війни російські військові сильно обстрілювали Сіверськодонецьк. Люди ховались у підвалах власних будинків. З боку Луганська заходили окупанти.
Розбиті снарядами будинки у 2022
“Їх було явно багато. Вони рухалися з боку Рубіжного й Сватового. До речі, у Сватовому люди активно чинили опір — перекривали дорогу живою силою. Ми все це чули й знали, і розуміли, що скоро будуть у нас”.
За три дні зник зв'язок, продукти і решта благ цивілізації. Пані Віра каже, доводилося виходити на двір з собакою. Що відбувалося у цей час на площі Миру пані Віра не знає, бо не бувала там, оскільки пересуватися містом було небезпечно.
“Не можу точно сказати, що там було на момент, коли ми евакуювались. Не була свідком. Ми по-мінімуму виходили, тільки біля свого дому. Пізніше евакуювалися з сином до Хмельницька”, — резюмує Віра Попсуй.
Свої в Telegram 
