Трагедія “Успенівського мішка”. Інформації немає, рідні шукають правду — історії зниклих бійців
Саме там, у цьому “мішку”, зникли безвісти десятки українських військових. Їхні родини вже кілька місяців намагаються дізнатися, що сталося з їхніми близькими. Свої історії вони розповіли для hromadske.
“Щось тут не те”: історія Артема
Артем Дерев’янко, 42-річний будівельник, був мобілізований улітку 2024 року. Він брав участь у боях під Вовчанськом на Харківщині, а потім разом із побратимами із 71-ї окремої єгерської бригади був перекинутий на Донеччину. У ніч проти 13 листопада Артем із трьома іншими бійцями зайняв позиції у селі Трудове.
“Щось тут не те. Нас туди відправляють, але не пояснюють, звідки можна евакуюватися. Ми йдемо навмання, як сліпі кошенята”, — згадує слова Артема його сестра Наталія Демʼяненко.
Трудове опинилося у так званому “мішку” — проміжку між флангами, які контролювали російські війська. Аналітики DeepState ще 11 листопада попереджали про загрозу оточення, але ситуація продовжувала погіршуватися.
Востаннє Артем виходив на зв'язок 25 листопада. Після цього — тиша. Наталія розповідає, спочатку командири запевняли: “Все під контролем, хлопці виходять на зв’язок щогодини”. Але 27 листопада родині повідомили, що група Артема зникла.
“Командування казало, що немає можливості завести туди евакуаційні групи чи важку техніку. Потім версія змінилася: начебто вони вийшли без наказу, попередивши про це, і їх дроном супроводжували. Через 20-30 хвилин після їхнього виходу їх атакували дрони”.
Наталія разом з іншими родинами зниклих звернулася до Держбюро розслідувань із колективними скаргами, аби привернути увагу правоохоронців до цієї ситуації. Окрім того, вона подала й особисте звернення та отримала відповідь, що її заяву прийняли й про результати повідомлять згодом.
“Правди немає де взяти”: історія Микити
21-річний Микита (імʼя змінене) став призовником у 2021 році. Після початку повномасштабної війни він підписав контракт, попри прохання матері Лесі цього не робити. У листопаді 2024 року його, замість проходження обіцяного бойового злагодження, відправили на передову.
19 грудня Микита зник безвісти. Востаннє він вийшов на звʼязок за п’ять днів до цього, написавши матері, що любить її і попросив не сумувати. Того дня був перший Микитин вихід "на нуль".
"Мішок" на мапі DeepState станом на 16 грудня 2024 р.
“Я відчула, наче мене клюнуло. Почала шукати інформацію, телефонувала до всіх. На гарячій лінії сказали, що інформації немає”, — розповідає Леся.
Командир Микити спочатку сказав, що з групою хлопця “печальна історія”, а потім зʼявилася інша версія — начебто його бачили загиблим. Але підтверджень цьому немає.
“Правди немає де взяти. Результатів службового розслідування ще немає. З Микитиної групи побратимів не можу нікого знайти”, — каже Леся.
“Як телят, їх кинули на убій”: історія Івана
25-річний Іван (імʼя змінене) отримав повістку у жовтні 2024 року. Півтора місяця він проходив вишкіл, після чого його відправили до 71-ї бригади. У кінці листопада Іван опинився на Донеччині.
“Минув тиждень, на зв’язок він не виходив. Я почала бити на сполох”, — розповідає його мати Алла.
У групі Івана було четверо бійців, і всі вони зникли.
“Як телят, їх кинули на убій”, — каже жінка й додає, що є інформація про те, що росіяни атакували їхні позиції дронами. Що було насправді — невідомо, результатів службового розслідування досі немає.
"Я його не пускала": історія Вадима
34-річний Вадим Бойко мобілізувався на початку великої війни. Його колишня дружина Валерія розповідає, що вона намагалася його зупинити, але він пішов служити потайки. До цього працював на заводі.
12 грудня 2024 року Вадим вийшов на бойове завдання. Того дня він з Валерією спілкувався востаннє. Тиждень потому Валерія дізналася, що він зник безвісти 20 грудня.
“Згодом дізналася, що все-таки один побратим повернувся, але його контактів мені ніхто не дав”, — розповідає Валерія, і додає, що від інших військових чула, що Вадима начебто бачили загиблим, але підтверджень немає.
Що кажуть у бригаді?
Командування 71-ї окремої єгерської бригади підтвердило, що їхні бійці виконували бойові завдання в зоні відповідальності.
“Втрата позицій на одній ділянці чи самовільний відхід одного із військових організмів призводить до смертельної небезпеки для інших військ. Рішення про оборону рубежів чи спланований відступ ухвалюють військові органи управління вищої ланки”.
Також у бригаді згадали про Героя України Дмитра Масловського, який опинився в “Успенівському мішку” та вступив у рукопашний бій із ворогом, озброєним ножем, щоб захистити своїх побратимів. Один із них, боєць із позивним “Хаза”, вважався зниклим безвісти майже тиждень. Лише під час чергової зачистки села Трудове, де точилися запеклі бої, його, важко пораненого, знайшли побратими.
“Зі співчуттям та сумом ми ставимося до родин загиблих, зниклих безвісти воїнів. На полі бою завжди працюють групи евакуації, які з ризиком для власного життя розшукують та повертають додому тіла тих, хто вже отримав статус зниклого безвісти”, — заявили у бригаді, й додали, що для родичів діє телефонна гаряча лінія, через яку можна отримати відповіді на всі питання.
Свої в Telegram 
