Не варто недооцінювати ворога. Олег Дудка мріяв займатися туризмом, але 8 років був на фронті

Перша війна

За мирного життя Олег служив у ракетних військах стратегічного призначення. Втім, не збирався пов'язувати своє життя з військовою справою, завжди мріяв займатися туризмом.

У мене була чуйка якась на початку 2014 року, що буде війна і наплічник у мене вже був зібраний. Згодом отримав повістку: “Прийдіть в військкомат”

У 2014-му році Олег почав свій шлях військового з Нацгвардії — служив у рідному Запоріжжі. Пізніше мобілізованих із Запоріжжя разом із контрактниками відправили на Донеччину — в "гарячі" точки.

“Спочатку ми стояли в Амвросіївському районі, в Успенці — це за сім кілометрів до росії. Ми тримали дорогу Торецьк-Саур-Могила, тобто це ростовська траса. З Амвросіївки з'їжджали і їхали на Торецьк та Саур-Могилу. Отак їдуть наші хлопці на трьох танках туди, а назад міг повернутися один або взагалі жодного”, — пригадує Олег Дудка.

Олег ДудкаАвтор: особистий архів

Після масштабного бою, коли вдалося спалити пів колони окупантів, 23 серпня 2014 року українські військові відійшли. Ветеран каже, що у росіян був план зайти в Амвросіївку на День Незалежності України.

“24 серпня нам був наказ висуватись у бік Маріуполя. Однак дві наші колони розбили під Новоіванівкою. Тоді від смерті мене врятував магазин, який був на грудях. Куля влучила в нього, його аж погнуло. Далі була перестрілка, і я таки отримав поранення в плече. Відповзали на сто метрів… як пів життя пройшло”, — розповідає ветеран.

Олег ДудкаАвтор: особистий архів

Друга війна

До 2015 року "Арлекіно" служив на Маріупольському напрямку. Через рік звільнився, отримавши інвалідність. З 2016 року повернувся у військо, але через інвалідність військового не взяли б у морську піхоту, тому Олег від інвалідності відмовився.

І знов Маріупольський напрямок — Павлопіль, Широкине тощо, 501-й окремий батальйон.

У 2021 році мене списали через поранення. Знов дали групу інвалідності. Я побув вдома три місяці й три дні. Дізнався, що з мого взвода половина хлопців “двісті”, а половина наразі в полоні. Через той відомий “коридор”, який завершився полоном

Вже на початку повномасштабної війни знайомий попередив Олега, щоб той не їхав до Маріуполя чи Бердянська, бо російська сарана йде в напрямку Запоріжжя.

“Тоді мій брат з Токмаку (нині окуповане селище Запорізької області — Свої) приїхав, я кажу йому: “Не йди у токмацький військкомат, а їдь до Запоріжжя, я тебе заберу”.

Українські захисникиАвтор: особистий архів

З 2022 року Олег захищав вже рідну Запорізьку область: Василівка-Запоріжжя-Гуляйполе. Каже, морську піхоту прикомандирували до взводу розвідки — до десантників на Гуляйпільщині.

“Ми прокинули маршрут тим, хто був у Маріуполі, що виходити зручно через Гуляйполе. І ми зустрічали групи, які виходили з Маріуполя. Одну ми зустріли успішно, а друга група потрапила в облогу. Ми тоді відбили пару сіл на Гуляйполі — Полтавку й Малинівку. Але окупанти готували другий штурм, і вони там потрапили в полон”, — ділиться військовий.

Олег ДудкаАвтор: особистий архів

У серпні 2022 року морських піхотинців із Запоріжжя перекинули на Донеччину. Після певної кількості штурмів посадок між Опитним і Водяним Олега Дудку і ще декількох його побратимів перевели у 38-му бригаду.

“Набрали людей, трішки їх підучили і у травні зайшли на Донеччину — Урожайне брали. Повинні були брати Новодонецьк, але у вересні 2022 нас перекинули на Херсонщину. У Кринках Херсонської області багато у нас хлопців загинуло, особливо через логістику, бо все на воді”, — розповідає ветеран.

Приблизно в цей час Олег почав відчувати, як німіють кінцівки, підвищується тиск, декілька разів непритомнів. Він приїхав у відпустку й ліг у шпиталь.

Олег ДудкаАвтор: особистий архів

Після звільнення

Олег каже, йому часто сняться вбиті ним солдати російської армії.

“Ці кадирівці щоночі, наче живі, на мене вискакують. Вони просто попались мені… Вони мене не бачили, а у мене був цілий кулемет. От така історія”.

Ветеран розповідає, з 2014 року війна на Донеччині й Луганщині була позиційною — в основному працювала артилерія. Прикро те, каже військовий, що під час низки мирних угод українців примушували дотримуватись режиму тиші, тоді як росіяни робили, що хотіли, продовжуючи обстрілювати. І ніхто їх не контролював, і не міг вплинути на ситуацію.

Олег ДудкаАвтор: особистий архів

“Нас контролювало ОБСЄ, представники якого були росіянами. А їх ніхто не контролював. І наши хлопці просто гинули під обстрілами, не маючи навіть змоги відповідати вогнем на вогонь. От у нас хлопці, 503-й батальон, стояли на Водяному, біля Маріуполя. І кожен день по ним ворог мінометами “бем-бем, бем-бем”. А ми не можемо стріляти. Тільки стрільнув, і командиру догана. Один раз я підбив ворожий квадрокоптер, що залетів на нашу територію, і мені влетіло. І одразу в телеграмі повідомлення: “На підконтрольній території України був обстріляний ОБСЄ-шний квадрокоптер”. Ви уявляєте, скільки в ОБСЄ кацапів було, які працювали на розвідку”, — ділиться військовий.

Олег Дудка говорить, не варто недооцінювати війну, яка була з 2014 року, бо тоді на наших військових трималася оборона сходу України.

Коли мені кажуть, що от зараз — війна, а то була не війна, то я питаю, де була тоді ця людина, коли на сході гинули мої побратими

Зараз військовий опікується новою ветеранською спілкою, яку започаткував разом з командиром. Каже, намагаються максимально допомагати іншим ветеранам у всіх питаннях.

На протезі не можу воювати, а йти в ТЦК не хочу. Денис Савост’янов понад рік захищав Донеччину

Заради “Азову” “Вітольд” пішов на авантюру. Віталій Слободенюк думав, не виживе на “Азовсталі”

Батько повільно вмирає. Ігор Кір’яненко 6 років у полоні з уламками в тілі — його викрали в Донецьку