Тут всі герої. Як хірург з Маріуполя Олексій Виноградов рятує поранених на Донеччини у Дніпрі
Олексій Виноградов — лікар-хірург з Маріуполя. З початком повномасштабного вторгнення росії в Україну він допомагав військовим, а також рятував від поранень цивільних. Разом із колегами працював у надважких умовах у лікарні. Та коли з’явилася можливість, разом із дружиною дивом зміг вибратися із блокадного міста. Зараз Олексій у Дніпрі. Тут продовжує працювати у лікарні й рятувати поранених жителів Донеччини. Про пережите в Маріуполі та сучасні професійні виклики Олексій розповів для Суспільного.
“Ти маєш робити все для того, щоб людина вижила”
Після евакуації з Маріуполя Олексій і його дружина близько двох тижнів жили в Запоріжжі. Тоді ж побачили оголошення, що Центру хірургії ускладнень у Дніпрі потрібні співробітники.
Тільки-но родина прибула до Дніпра, Олексій одразу ж поїхав до лікарні. Зараз він допомагає надважким пораненим. Його робота — це постійна боротьба за життя людей, які потрапляють до лікарні з місць боїв.
Олексій з колегами рятує поранених з Донеччини
“Донецька область — в першу чергу. Тому що це найближча путь до нас. Там деякі лікарні ще функціонують. І буває, що до нас привозять вже лікованих, бо треба звільняти ліжка. А буває, що одразу з місця поранення везуть до нас. Ти маєш робити те, що маєш. Зараз працюю по такому ж принципу. Неважливо, яке поранення, ти маєш дати шанс людині та ти маєш робити все для того, щоб людина вижила і, можливо, одужала, наскільки це можливо”.
Олексій розповідає, вони з колегами рятують надважких поранених, і відсоток врятованих у їхній лікарні дуже високий
“Тут всі герої, буквально. Але в мене є таке відчуття, що все одно людям, які на фронті, які рятують людей в польових госпіталях, набагато важче. І герої — то вони”.
Перші дні великої війни
Та про роботу в умовах війни Олексій добре знає. 24 лютого він прокинувся від вибухів. Незважаючи на те, що був у відпустці, одразу поїхав до лікарні. “Які відпустки зараз?”, — сказав він дружині.
З першого дня повномасштабного вторгнення росії в Україну, згадує Олексій, до лікарні стали поступати поранені.
“Одним з перших, пам’ятаю, привезли доволі тяжко пораненого начальника ДСНС, одразу ж ми його прооперували”.
З перших днів вторгнення рф до лікарні поступали поранені
Лікарня працювала в звичному режимі до кінця лютого, але згодом ситуація погіршилася.
“Невеличкий дружній волонтерський рух”
Олексій разом із дружиною організували, як він каже, “невеличкий дружній волонтерський рух”: вони домовилися з ресторанами, які готували їжу для військових.
“А ми військовим, що стояли у місті, розвозили цю їжу. Шукали ліки, перев'язувальні матеріали — підвозили все, що їм потрібно було, зокрема, павербанки та інше”.
Кільце навколо Маріуполя стискалося. Обстріли ставали дедалі частішими, під щільним ворожим вогнем опинився і район, де жив Олексій з дружиною.
“Були прильоти у наш дім. І доводилося надавати першу медичну допомогу з первинною хірургічною обробкою людям прямо у під'їзді”.
Обстріли Маріуполя армією рф навесні 2022 року
Коли ситуація була на межі, подружжя вирішило перебратися до лікарні.
“Приїхали ми в лікарню, поселилися в пустій перев'язувальній. Я, дружина та кішка”.
Робота в умовах обстрілів
Олексій згадує, багато лікарів і цивільних також переховувалися у лікарні.
“У підвалах лікарні жили неушкоджені, не поранені цивільні. І побутові потреби вони брали на себе. Готували на багаттях і для поранених, і для хворих, і для лікарів — для всіх”, — розповідає Олексій.
Цивільні готували для поранених та лікарів
Вода була лише з колодязів та технічна, яку зливали з труб, а їжу готували з запасів, які вдалося зберегти.
“Колодязів доволі багато було, люди ходили, але, на жаль, і в цих місцях було небезпечно, бо стріляли по чергах людей, які стояли просто за водою”.
Безперервно працювати у лікарні не могли через дефіцит пального для генераторів. Їх заводили лише тоді, коли треба було оперувати людей. Проте робота велася постійно: огляди, зустріч та надання допомоги постраждалим у прийомному відділенні.
“Коли чуєш вихід міномета неподалік і через тебе він перелетів, і на сусідній район воно падає. І ти розумієш, що зараз підуть люди, яким потрібно буде надавати допомогу”.
Більшість поранень, згадує Олексій, були від мінометів і малих калібрів.
“Це були поранення кінцівок, тулуба, проникаючі поранення черевної порожнини та грудної клітки. Більшість роботи було в плані первинної хірургічної обробки рани та далі їх перев'язок, але доволі часто траплялися і проникаючі поранення, і черевної порожнини, і грудної клітки. На жаль, приходилось оперувати й дітей”
Найважчими, ділиться Олексій, були випадки, коли люди помирали через кілька хвилин після того, як просили про допомогу.
Евакуація з допитами та російською методичкою
16 березня Олексій і його дружина дізналися про “зелений коридор”. Вони пішки дійшли до центру міста, де біля Драмтеатру збиралися колони для евакуації.
Під час евакуації дружина Олексія ледь не потрапила під обстріл.
“Моя дружина тільки відійшла від Драмтеатру, ми в ста метрах були, і якраз росіяни скинули на нього авіабомбу. Затримались трішки, кому могли надали медичну допомогу. Але почався дуже сильний обстріл ще й іншими видами озброєння, тому ми вже втекли з центру. Спустилися трішки нижче, ближче до залізничного вокзалу, і в одній сім'ї баба з дідом в останній момент відмовилися їхати, і ці люди забрали нас”.
Дорога, згадує Олексій, була дуже важкою та проблемною. Одразу ж на першому блокпості окупанти дізналися, що він — лікар.
“Ну, власне, я і не брехав. Я казав, що я цивільний лікар. Якось треба було пояснити, чому вся одежа у мене у крові, багнюці і у всьому чому тільки можливо. А це мій єдиний теплий одяг, що залишився. І в ньому мені й приходилось працювати останні дні, бо ніякої чистої одежі не було”.
Олексій згадує, окупанти допитувалися чи оперував він військових, змушували роздягатися та перевіряли татуювання.
“Їх звіряли зі своїми методичками: чи то не “азовські” татуювання, чи то не морпіхівські — тих героїчних бригад, що захищали Маріуполь і стояли до останнього”.
Свої в Telegram 
