Тут всі герої. Як хірург з Маріуполя Олексій Виноградов рятує поранених на Донеччини у Дніпрі

“Ти маєш робити все для того, щоб людина вижила”

Після евакуації з Маріуполя Олексій і його дружина близько двох тижнів жили в Запоріжжі. Тоді ж побачили оголошення, що Центру хірургії ускладнень у Дніпрі потрібні співробітники.

Тільки-но родина прибула до Дніпра, Олексій одразу ж поїхав до лікарні. Зараз він допомагає надважким пораненим. Його робота — це постійна боротьба за життя людей, які потрапляють до лікарні з місць боїв.

Олексій з колегами рятує поранених з ДонеччиниАвтор: скрін з відео

“Донецька область — в першу чергу. Тому що це найближча путь до нас. Там деякі лікарні ще функціонують. І буває, що до нас привозять вже лікованих, бо треба звільняти ліжка. А буває, що одразу з місця поранення везуть до нас. Ти маєш робити те, що маєш. Зараз працюю по такому ж принципу. Неважливо, яке поранення, ти маєш дати шанс людині та ти маєш робити все для того, щоб людина вижила і, можливо, одужала, наскільки це можливо”.

Олексій розповідає, вони з колегами рятують надважких поранених, і відсоток врятованих у їхній лікарні дуже високий

“Тут всі герої, буквально. Але в мене є таке відчуття, що все одно людям, які на фронті, які рятують людей в польових госпіталях, набагато важче. І герої — то вони”.

Перші дні великої війни

Та про роботу в умовах війни Олексій добре знає. 24 лютого він прокинувся від вибухів. Незважаючи на те, що був у відпустці, одразу поїхав до лікарні. “Які відпустки зараз?”, — сказав він дружині.

З першого дня повномасштабного вторгнення росії в Україну, згадує Олексій, до лікарні стали поступати поранені.

“Одним з перших, пам’ятаю, привезли доволі тяжко пораненого начальника ДСНС, одразу ж ми його прооперували”.

З перших днів вторгнення рф до лікарні поступали пораненіАвтор: скрін з відео

Лікарня працювала в звичному режимі до кінця лютого, але згодом ситуація погіршилася.

“Невеличкий дружній волонтерський рух”

Олексій разом із дружиною організували, як він каже, “невеличкий дружній волонтерський рух”: вони домовилися з ресторанами, які готували їжу для військових.

“А ми військовим, що стояли у місті, розвозили цю їжу. Шукали ліки, перев'язувальні матеріали — підвозили все, що їм потрібно було, зокрема, павербанки та інше”.

Кільце навколо Маріуполя стискалося. Обстріли ставали дедалі частішими, під щільним ворожим вогнем опинився і район, де жив Олексій з дружиною.

“Були прильоти у наш дім. І доводилося надавати першу медичну допомогу з первинною хірургічною обробкою людям прямо у під'їзді”.

Обстріли Маріуполя армією рф навесні 2022 рокуАвтор: скрін з відео

Коли ситуація була на межі, подружжя вирішило перебратися до лікарні.

“Приїхали ми в лікарню, поселилися в пустій перев'язувальній. Я, дружина та кішка”.

Робота в умовах обстрілів

Олексій згадує, багато лікарів і цивільних також переховувалися у лікарні.

“У підвалах лікарні жили неушкоджені, не поранені цивільні. І побутові потреби вони брали на себе. Готували на багаттях і для поранених, і для хворих, і для лікарів — для всіх”, — розповідає Олексій.

Цивільні готували для поранених та лікарівАвтор: скрін з відео

Вода була лише з колодязів та технічна, яку зливали з труб, а їжу готували з запасів, які вдалося зберегти.

“Колодязів доволі багато було, люди ходили, але, на жаль, і в цих місцях було небезпечно, бо стріляли по чергах людей, які стояли просто за водою”.

Безперервно працювати у лікарні не могли через дефіцит пального для генераторів. Їх заводили лише тоді, коли треба було оперувати людей. Проте робота велася постійно: огляди, зустріч та надання допомоги постраждалим у прийомному відділенні.

“Коли чуєш вихід міномета неподалік і через тебе він перелетів, і на сусідній район воно падає. І ти розумієш, що зараз підуть люди, яким потрібно буде надавати допомогу”.

Більшість поранень, згадує Олексій, були від мінометів і малих калібрів.

“Це були поранення кінцівок, тулуба, проникаючі поранення черевної порожнини та грудної клітки. Більшість роботи було в плані первинної хірургічної обробки рани та далі їх перев'язок, але доволі часто траплялися і проникаючі поранення, і черевної порожнини, і грудної клітки. На жаль, приходилось оперувати й дітей”

Найважчими, ділиться Олексій, були випадки, коли люди помирали через кілька хвилин після того, як просили про допомогу.

Евакуація з допитами та російською методичкою

16 березня Олексій і його дружина дізналися про “зелений коридор”. Вони пішки дійшли до центру міста, де біля Драмтеатру збиралися колони для евакуації.

Це жахливе видовище було. Люди засовували своїх дітей у вантажівки, щоб ті виїхали без них

Під час евакуації дружина Олексія ледь не потрапила під обстріл.

“Моя дружина тільки відійшла від Драмтеатру, ми в ста метрах були, і якраз росіяни скинули на нього авіабомбу. Затримались трішки, кому могли надали медичну допомогу. Але почався дуже сильний обстріл ще й іншими видами озброєння, тому ми вже втекли з центру. Спустилися трішки нижче, ближче до залізничного вокзалу, і в одній сім'ї баба з дідом в останній момент відмовилися їхати, і ці люди забрали нас”.

Дорога, згадує Олексій, була дуже важкою та проблемною. Одразу ж на першому блокпості окупанти дізналися, що він — лікар.

“Ну, власне, я і не брехав. Я казав, що я цивільний лікар. Якось треба було пояснити, чому вся одежа у мене у крові, багнюці і у всьому чому тільки можливо. А це мій єдиний теплий одяг, що залишився. І в ньому мені й приходилось працювати останні дні, бо ніякої чистої одежі не було”.

Олексій згадує, окупанти допитувалися чи оперував він військових, змушували роздягатися та перевіряли татуювання.

“Їх звіряли зі своїми методичками: чи то не “азовські” татуювання, чи то не морпіхівські — тих героїчних бригад, що захищали Маріуполь і стояли до останнього”.

Як у Маріуполі лікарі рятували людей без води та світла. Монолог операційної сестри

Клав загиблим в одяг записки. Павло Світличний про те, як психлікарня Маріуполя пережила облогу

Ми надаємо допомогу людям з усієї країни. Як працює релокована з Бахмута лікарня у Броварах