Клав загиблим в одяг записки. Павло Світличний про те, як психлікарня Маріуполя пережила облогу

Як зустрів війну Павло Євгенович?

Початок повномасштабної війни застав лікаря маріупольської психлікарні у відпустці. Втім, 3 березня, на восьмий день боїв, він вийшов на роботу. У своїй лікарні він залишався до 7 квітня, після чого росіяни вивезли його разом із пацієнтами в Донецьк.

Саме неподалік лікарні 13 березня російські військові здійснили прорив по проспекту Перемоги. Відтоді на території довкола лікарні почались дуже інтенсивні бої, через які з будівлі постійно вилітали вікна. Вже через тиждень, у 20-х числах березня, Павло залишився єдиним лікарем на всю установу. Разом з ним лишалися ще шестеро представників медперсоналу лікарні.

Як лікарня пережила облогу?

У психіатричній лікарні під час боїв за Маріуполь перебувало близько 80 пацієнтів. На жаль, близько двох десятків із них загинуло через складні умови: обстріли, нестачу харчів та морози. Серед загиблих було також троє лікарів: Анатолій Казанцев, Андрій Гнатюк та Сергій Власюк. Усіх загиблих Павло підписував, кладучи записки у їхній одяг, для того щоб у майбутньому їх можна було ідентифікувати.

У перші дні вторгнення в лікарні було спокійно: волонтери привозили допомогу, завдяки генератору працювали електричні прилади, а пацієнти навіть відмовлялися спускатися до підвалу. Однак досить швидко через обстріли та блокаду ситуація погіршилась.

«Коли запаси води скінчилися, хворі, по шестеро людей, щодня ходили до "Азовсталі". У кожного було по дві 6-літрових баклажки. І вони приносили по 72 літри. З їжі крупи були, соки, якісь консерви. Хліба не було. Дівчата пекли коржики на вогні», — згадує Павло.

В якийсь момент у психіатричній лікарні одночасно перебували й захисники міста, й росіяни, які виявилися примусово мобілізованими мешканцями ОРДЛО, що не знали, як тримати у руках зброю. За ними під час обстеження будівлі наглядав російський спецпризначенець.

Вже у квітні, коли росіяни остаточно взяли під контроль Лівобережний район, Павлу довелося пережити погрози розстрілом. Його звинуватили в тому, що він не повідомив окупантам точну кількість українських захисників, що перебували неподалік лікарні. Тоді ж під час зачистки будівлі агресор вбив українського військового, що перед тим приніс хліб у лікарню.

Виїзд із Маріуполя назавжди

Сьомого квітня росіяни вивезли Павла разом із майже 50 пацієнтами спочатку в Сопине, а потім у Донецьк. Лежачих хворих поклали на БТР, а всіх інших посадили в автобус. Після приїзду до перевалочного пункту їх вперше нагодували в польовій кухні. Хворі були такими голодними, що не могли наїстися.

Вже наступного дня в Донецьку працівниця місцевої лікарні попередила Павла, що незабаром його відправлять на фільтрацію, тож лікар «розчинився» в окупованому місті, переховуючись спочатку у родичів, а потім у друзів. Згодом лікар зміг знайти перевізника, який відвіз його на кордон із Латвією. І через три доби чоловік опинився у Львові.

Тепер він працює у відновленій у Києві Психіатричній лікарні Маріуполя. Павло згадує, що деякі з його колег перед вторгненням не соромились висловлювати проросійські настрої. А керівник лікарні, хоча й мав нагороду «Гордість нації», нічого з цим не робив і залишився в місті після окупації.

«Я не знаю, як ці рани будуть загоюватися. Я не хочу повертатися до Маріуполя. Ті, хто за Росію нам раді не будуть, але й у нас є до них питання. У нас у штаті лікарні 5-6 маріупольців. У них там все зруйновано, нічого немає. Їм їхати на пусте місце. Як потім спілкуватися з тими людьми?», — запитує лікар.

«Цих спогадів мені вже ніколи не позбутися»: як лікар з Маріуполя працює уздовж лінії зіткнення

Росія свідомо морила голодом маріупольців. Головне з доповіді Global Rights Compliance про облогу

Тільки в єднанні наша сила. Алевтина Швецова про проєкт «Портрети Маріуполя» і історії, що надихають