Від археолога до захисника. Історія Ігоря Цеунова з Донеччини та його трирічного шляху у війську
Історик, археолог, вчитель — а тепер захисник. Ігор Цеунов не мав жодного стосунку до армії, поки не почалося повномасштабне вторгнення росії в Україну. В перші дні великої війни він взяв до рук автомат й став на захист країни. Він пережив бої на Сході, контузії, втрати рідних і кардинальну зміну життя. Та попри сьогодні він і досі продовжує службу, опановує нові військові технології та не припиняє боротьбу. Свою історію Ігор розповів для 0629.
“Завтра три роки, як я офіційно біля ЗСУ”
28 лютого 2025 року Ігор Цеунов написав у своєму Facebook:
“Завтра три роки, як я офіційно біля ЗСУ. Це великий проміжок життя насправді. За цей час багато чого змінилося, і я, мабуть, теж змінився. Добре, коли хороші люди з тобою, коли ти у відносній безпеці, коли в теплі й маєш їжу та воду. Добре, коли робиш щось корисне, і командування дає можливість розвиватися. Погано, що рвуться старі зв'язки, і минуле життя стає марним. Погано, що колись рідні люди геть тебе не розуміють і розривають усі контакти. Погано, коли гинуть добрі люди, рідні. Якось так”.
Ігор родом з Донеччини
Про те, що таке втрати, Ігор добре знає. Маріуполь, де він жив та навчався окупований росією.
“Мені про нього важко говорити, я там не жив останнім часом, але в мене там загинув батько та бабуся. Мати зараз живе у Німеччині. Так сталося, що моя сім'я розпалася”.
Ігор мріє повернутися до звільненого Маріуполя, але розуміє, що поки там росіяни, йому туди шляху немає. Тому наразі він не уявляє собі іншого шляху, окрім як боротися за свою країну.
“Воювати далі. А як інакше? Для цього потрібні ресурси та люди. Для людини природно те, що вона не хоче змінювати свій спосіб життя, ризикувати. Добровільно йти на ризик — це неприродно. Але, можливо, не йти на війну та не допомагати армії — це ще більший ризик. Ризик опинитися в окупації, і тоді твоє життя буде повністю зруйноване”.
Шлях до війська
Зараз Ігор служить у підрозділі, який займається технологіями та дронами. Він продовжує виконувати завдання на передовій, адже війна триває, і кожен день — це новий виклик.
“На війні все простіше. Звик, чи що. Живеш тут, виконуєш завдання. Іноді прилітає, іноді ні”.
До війська Ігор долучився на початку повномасштабного вторгнення росії в України.
“24 лютого я прокинувся від вибухів. Відкривши новини, зрозумів, що розпочалася повномасштабна війна з Росією. Досі я не вірив, що таке може початися”, — згадує Ігор.
Він жив у Бучі, і того ранку побачив, як на місто йшла російська військова техніка. Над колоною мирних жителів кружляли ворожі вертольоти. Ігор вирішив діяти. Спочатку він поїхав до рідних у Києві, а потім вирушив до Тернополя, де спробував записатися до ТРО. Йому відмовили через відсутність досвіду, але він не здавався.
“Мене запитали: “Що, дуже хочеться?” Я відповів, що так”, — розповідає він.
Ігор несе службу вже три роки
2 березня 2022 року Ігор став бійцем 16-го окремого стрілецького батальйону ЗСУ. Так почався його шлях на фронті.
Бойовий досвід та поранення
У квітні 2022 року Ігор вперше опинився в зоні бойових дій. Його підрозділ був розташований на кордоні Донецької та Запорізької областей — на Времівському виступі. Ігор згадує, перший обстріл припав на Великдень.
“Нас зашарашили “Градами” чи з іншої реактивної артилерії. Я тоді погано знався на цьому. У моменті було мало зрозуміло, що треба робити. Тоді ми з хлопцями копали бліндаж. Я був без бронику та каски, вони лежали поряд із недокопаним бліндажем, що нагадував мені археологічний розкоп. Один із побратимів, Мишко, був у броні. Ми забилися в кут, а Мишко нас прикрив собою. Коли обстріл трохи стих, я вибіг забрати броник та каску. Обстріл поновився. Я невдало стрибав біля окопу, каска вискочила з рук, упала на землю, а я на неї обличчям. Кров, подряпини, швидше за все зламаний ніс. За медичною допомогою не звертався. На адреналіні боліло не сильно”, — згадує Ігор.
Ігор Цеунов
Коли українські захисники пішли у контрнаступ, Ігор разом із побратимами заходили на деокуповані території.
“Бачили сповнені жаху очі цивільних, посічені осколками мертвих корів. Це мені запам'ятається на все життя”.
У грудні 2022 року Цеунов отримав контузію. У квітні 2023 року — другу. Скільки їх було легких ніхто навіть не рахував. В тому ж місяці Ігоря накрило вибуховою хвилею від снаряду ворожого танка.
“Це як отримати з усієї сили одночасно по обличчю та всьому тілу. Все тіло різко пробиває голками. Починається блювання, гуде голова”, — описує свої відчуття захисник.
Після поранення Ігоря перевели до підрозділу забезпечення, але він продовжує служити на передовій.
Життя до великої війни
Ігор Цеунов народився у місті Харцизьк в 1991 році. Там пройшло його дитинство. Та згодом вони з родиною переїхали до Маріуполя.
“Я маріуполець лише умовно. До Маріуполя приїхав, коли мені було 13 років. Навчався у ЗОШ №26 Приморського району”, — згадує Ігор.
Ще в школі він усвідомив, що живе в Україні, і завжди дивувався проявам так званого “локального патріотизму” якогось міста чи регіону, які вважав крайнощами.
“Є великий будинок і його треба розбудовувати, захищати та берегти. Навіщо відокремлювати себе від нього? Були регіональні еліти, які шантажували Київ. Я вважаю, що вся ця історія з так званою “днр” — це історія про гроші, політичні ігри на почуттях людей, які призвели до сумних наслідків”.
Після школи він вступив на історичний факультет Маріупольського державного університету, а згодом продовжив навчання у Києво-Могилянській академії, де спеціалізувався на археології. З 2009 по 2019 рік він брав участь у численних археологічних експедиціях, писав наукові статті, методичні матеріали та працював над підручником з історії для п’ятикласників.
До повномасштабного вторгнення Ігор був далекий від армії. Він працював учителем історії у приватних школах, редагував навчальну літературу та займався репетиторством. Але 24 лютого 2022 року все змінилося.
У мирному житті Ігор був археологом та вчителем
“Відкривши новини — зрозумів, що розпочалася повномасштабна війна з росією. Досі я не вірив, що таке може початися. Був дуже зайнятий своєю роботою. Політикою на той період особливо не цікавився, але потім вона сама зацікавилася мною”.
Вже три роки Ігор стоїть на захисті нашої країни. Ділиться, зараз та навіть після перемоги в нього немає розуміння, як жити далі.
“Останнім часом перед повномасштабним вторгненням росіян я працював у Києві та околицях у приватних школах. Наразі багато батьків вивезли дітей за кордон. Я був учителем історії, це означає розмовляти з дітьми про воїнів минулого. Я гадаю, це буде складно. Наприклад, говорити про Верденську битву Першої Світової війни, де за оцінками було вбито 300 тисяч людей. А ще отруєно газом та покалічено. У стандартній шкільній програмі це лише стрілочки на карті та політичні цілі різних країн. Для мене тепер це не просто стрілочки”.
Свої в Telegram 
