Оберіг від батьків та гранатомет в руках. Нацгвардієць «Ізі» про бої на Покровському напрямку
Юрій, на псевдо «Ізі», пройшов шлях від геодезиста до гранатометника. Зараз він протистоїть російським окупантам на Покровському напрямку. Разом зі своїм оберегом, подарованим батьками, він вирушає на кожне завдання, попри страх та небезпеку. Про те, як змінилася війна, про дрони та мрії «Ізі» розповів Суспільному.
Позивний отримав на Майдані
Юрій родом з Рівного. У мирному житті працював геодезистом — вимірював дороги Волині. Проте коли в Україні розпочався Майдан, вирішив, що стояти осторонь не можу.
«Тоді я був студентом і просто зрозумів, що відбуваються в країні історичні події, момент, який я не можу пропустити повз. Я мушу взяти участь».
Там же, хлопець отримав свій позивний — «Ізі».
«Тоді я був трошки молодший, і все було легко. Будь-яка ідея — легко поїхали. Тому й «Ізі». Зараз я вже став трошки старшим, вже не так все легко, але позивний залишився».
Шлях до війська
До початку повномасштабної війни Юрій строкову службу.
«У березні 2022 року теж наступив такий момент, в який я зрозумів, що все-таки потрібно це робити. Повз мене ця подія не пройде, я буду учасником цього. Зроблю те, що можу, для того, щоб наша країна перемогла».
Спочатку, ділиться військовий, він думав, що це буде ненадовго.
«Думалося, що це буде два-три місяці, максимум півроку, а ось уже четвертий рік я у війську...».
Оберіг, що рятує життя
Наразі Юрій — боєць Національної гвардії України, зараз воює на Покровському напрямку у складі бригади «Червона калина».
На кожне бойове завдання Юрій бере з собою особливий оберіг — велику ляльку, подаровану батьками.
Оберіг від батьків
«У мене така величезна лялька. Це взагалі оберіг, який мені привезли батьки ще перед першою ротацією. І мені сказали, що обов'язково я мушу носити її з собою. І дійсно, на кожен вихід я з собою її несу. Не знаю, напевно, що допомагає, раз поки що живий», — розповідає «Ізі».
«Не даємо ворогу просочуватися»
Зараз Юрій служить у групі вогневої підтримки як гранатометник. Його завдання — не дати ворожій піхоті наблизитися до українських позицій.
«Я на групі вогневої підтримки, працюю з автоматичним гранатометом. Це або автоматичний гранатомет станковий АГС-17, або його українська версія КБА. З таким озброєнням працюємо не на першій лінії, працюємо трохи глибше і прикриваємо піхотні позиції по можливості. Якщо є можливість працювати, ми закидаємо гранати та не даємо ворогу просочуватися».
Гранатомет
Бойові виходи завжди пов'язані з небезпекою та виплеском адреналіну. Особливо коли позиція вже пристріляна ворогом.
«Під час останнього виходу, так сталося, що наша позиція вже була трохи пристріляна. І міномет працював, або дрони зі «скидами». Коли ти бігаєш біля АГС або ще щось робиш навколо бліндажа, то не помічаєш себе. А коли повертаєшся у бліндаж, умовно безпечне місце, тебе вже накриває. Таке тремтіння якесь невеличке. Відчуваєш, як адреналін з тебе виходить».
Війна дронів
За останній рік війна кардинально змінилася через масове використання безпілотників, розповідає «Ізі». Це створює додаткові виклики для військових.
«Порівнюючи з минулою ротацією, це менш як рік, війна дуже сильно змінилася у плані активізації дронів, у плані FPV. FPV взагалі такого не було так активно розвинено і дронів зі «скидами» теж було набагато менше. Контроль ворога над повітряним простором був менший, вільніше можна було пересуватися. Зараз активно працювати на позиції, коли ворог постійно тримає у повітрі свої безпілотники, стало набагато тяжче. Тому доводиться використовувати погодні умови, туман, мряку».
Нацгвардієць «Ізі»
Звук дрона у повітрі — це те, до чого прислухаються всі на позиціях, і не завжди можна розпізнати, чий він.
«Ти чуєш, що дрон гуде, чуєш, що десь якась «пташка», і не завжди є розуміння, чи це своя «пташка», чи це ворожа «пташка», і що вона робить. Звук дрона... Зараз, коли розцвіли квіти, можна сплутати з тим, як бджоли гудуть, як різні оси гудуть. Але ні з чим не сплутаєш звуки FPV. Коли чуєш звуки FPV, стає трошки лячно і думаєш, куди б тобі впасти в разі чого і куди сховатися».
Іноді цей звук переслідує військових навіть після повернення з позицій.
«Коли вже після певного періоду перебування на позиції, ти прислухаєшся і не розумієш, чи ти чуєш його, чи не чуєш. Ти мусиш ще раз виглянути, прислухатися, бо вже настільки звикаєш звертати на це увагу, що тобі може вже здаватися, що дрон гуде. А насправді його може і не бути. Навіть коли ти далеко вже від фронту, за 30-40 кілометрів, все одно прислухаєшся, і буває, здається, щось гуде».
Повернення до мирного життя
Повертаючись з ротації, військові мають заново звикати до цивільного життя, яке здається нереальним після місяців на передовій.
«Коли приїжджаєш з ротації, для тебе це все дивне. Ти себе не відчуваєш частиною цього, ти звикаєш до такого життя, як тут. І перший період тяжко адаптуватися. Це життя повне насиченими фарбами, все у всіх ніби добре. Лише коли «прильоти», то оживає. Люди згадують, що це ж все-таки війна», — розповідає Юрій.
Найпростіші побутові зручності, які цивільні сприймають як належне, для військових стають справжньою розкішшю.
«Не знаю, чи це коректно так говорити, але звичайний людський унітаз вже викликає фантастичні емоції. Душ, бойлер, електрика постійно. Це клас! Ти приходиш, коли електрика включена, вода нагріта, пральна машина — це просто неймовірні речі».
«Страшно, але треба робити»
Особливо болючим для бійців є нерозуміння з боку частини цивільних, які не цінують жертви військових.
«Коли ти втрачаєш товаришів, коли люди залишаються на полі бою, і коли хтось із цивільних розказує, що «все ж таки це ж немає сенсу», а ти розумієш, що люди віддали життя за це... Це викликає такі, не агресію, а просто негативні емоції».
Ще одна болюча тема — ухилення від мобілізації.
«Коли хтось десь ховається, уникає якимось чином мобілізації чи служби у війську... Ти можеш уникати — просто не розповідай мені, чому ти так робиш, чому ти ставиш своє життя вище за тих хлопців, які сидять десь у посадці, які обороняють країну. Та і мені так само буває страшно, все ж таки. Просто ти можеш щось робити, деякі речі, попри цей страх. Страшно, але треба робити».
Після війни Юрій мріє повернутися до цивільного життя та знайти роботу, яка приноситиме задоволення.
«Я насправді не знаю, чи повернуся до того, чим займався до війська, але у війську я не хотів би залишатися. Закінчиться війна, і я, напевно, повернуся до цивільного життя. Останнє, що робив — це міряв дороги, геодезією займався. Бути живим, здоровим і бажано — щасливим, виконуючи роботу, яка тобі подобається, і оточеним людьми, які тебе люблять — ось, напевно, моя головна мрія».
Свої в Telegram 
