Вишивка між чергуваннями. Як Світлана Горєлова рятує бійців у польовому шпиталі на Донеччині
Світлана Горєлова понад 20 років працює у військовій медицині. Зараз вона головна медична сестра польового шпиталю Державної прикордонної служби України на Донеччині. Там доглядає за пораненими з «найгарячіших» напрямків фронту. Це її перша ротація на сході, яка почалася у лютому. Як проходить служба Світлана розповіла Суспільному.
Шлях у військовій медицині
Світлана Горєлова у медицині не новачок — працює понад два десятиліття. Проте саме в польовому шпиталі ДПСУ вона опинилася лише чотири місяці тому. Медсестрою, за її словами, стала майже випадково — під впливом спогадів про бабусю.
«Мені здається, скоріш за все, тут зіграла роль колись моя бабуся. Вона мені показувала фото, ще зі старої лікарні у районному центрі. Це було після війни, і вона працювала там буквально санітаркою скрізь. Якось мене так зацікавило. Можливо, це було спонтанне таке рішення — а піду і я».
Цікаво, що жінка ніколи не працювала в цивільній медицині. Після закінчення училища вона одразу пішла до військового шпиталю Міністерства оборони, де до того проходила практику. Згодом доля привела її до прикордонної служби — вийшла заміж за прикордонника.
Робота на передовій
У польовому шпиталі темп роботи зовсім інший, ніж у тиловому медичному закладі. Зараз на Донеччині Світлана не лише організовує роботу персоналу, але й сама безпосередньо опікується пораненими, які щойно повернулися з поля бою.
«Тут мені темп роботи більше до вподоби. У шпиталю є свої нюанси, але там вже хворі стабільні, вони вже лежать, вони просто лікуються. Там більш плавно йде робота. Вже стабільно, проходить курс лікування, крапельниці, уколи, якісь фізпроцедури. Тут темп швидше, тому що тут — життя».
Реалії сучасної війни
Найчастіше до шпиталю, де працює Світлана, доправляють бійців після уражень FPV-дронами. Це — реальність сучасної війни.
Світлана Горєлова
«Хлопці кажуть: їдемо, і воно просто під машиною вибухає, підлітає — або стоїть у полі або стоїть на дорозі, не те, що раніше було зверху, просто знизу. Вони їдуть, воно піднялось і все вибухнуло».
Окрім того, медики часто мають справу з переломами, ампутаціями, струсами та закритими черепно-мозковими травмами внаслідок мінно-вибухових уражень. Проте є й інша проблема — чимало бійців страждають від гіпертонії та передінсультних станів.
«Дуже багато йде передінсультних станів. Дуже багато хлопців з гіпертонією, дуже високий тиск. Знову ж таки це наслідки йдуть мінно-вибухових травм», — додає Світлана.
Емоційні випробування
Найважчим у роботі медиків польового шпиталю є втрата пацієнтів.
«Найважче, напевно, коли втрачаємо людину. Це саме найважче, коли боремося, і капаємо, і кров переливаємо, і вся бригада працює, працює, але зробити нічого не можемо. Оце саме страшніше».
Особливо болісно, за її словами, коли гинуть молоді бійці. Світлана намагається не пропускати такі випадки надто близько до серця, але зізнається, що робити це дуже складно.
Зворушливі історії з передової
За час роботи в шпиталі Світлана стала свідком багатьох зворушливих історій. Одна з них — про чоловіка, який відмовлявся їхати на евакуацію без дружини.
«Був випадок — чоловік і жінка, і він не хотів виїжджати, він просто криком кричав: «Я буду чекати мою дружину, поки її прооперують». Він не хотів їхати. Ми його ледь вмовили їхати з хлопцями, тому що дружина в важкому стані».
Запам'яталася їй і історія 22-річного Івана з Бахмута, який підписав контракт попри те, що родина від нього відвернулася.
Світлана на ротації на Донеччині з лютого
«Я задала питання: «А навіщо ти пішов?». Він не пішов по мобілізації, він підписав контракт і пішов воювати. От він на мене дивиться і каже: «Я пішов таких, як ти захищати».
Через деякий час Іван знову потрапив до шпиталю, вже з переломом ключиці. Він впізнав медсестру і сказав: «Я вже другий раз тут, другий раз тут з тобою і знову їду десь на Дніпро. І я не знаю, чи третій раз ми вже зустрінемось».
Гумор як ліки
Попри всі труднощі, у шпиталі знаходиться місце і для гумору.
«Хворий зайшов вже такого віку, напевно 50 плюс і кажу: "Будь ласочка, присідайте". Розвернулися сюди, набираємо ж ліки, які призначив лікар і чуємо збоку розвертаємося, а хворий дійсно присідає сидить. Він не сів на стілець, як сказали, присядь, та він сидить і присідає перед уколом», — згадує Світлана кумедний випадок із одним із пацієнтів.
Бійці й самі часто жартують, підтримуючи один одного.
«Хлопці молодці, вони на позитиві завжди».
Життя поза шпиталем
Відновлюватися після емоційно важкої роботи Світлані допомагають її захоплення — подорожі Карпатами та вишивання.
«Окрім медицини, я полюбляю їздити у Карпати. Я дуже полюбляю гори. Туди мене тягне весь час. З дітьми їздимо, там на екскурсії ходимо. Полюбляю вишивати. У мене вдома є багато картин вишитих хрестиком, не бісером, а саме хрестиком, нитками. Ікони, і вовки у мене є», — розповідає жінка.
Картина, яку вишила Світлана
Навіть на чергуванні, щоб не заснути вночі, Світлана продовжує вишивати. Зараз вона працює над подарунком від дітей — великою картиною з Андріївською церквою.
Говорячи про мрії, Світлана, як і мільйони українців, найбільше прагне перемоги. А її особиста маленька мрія — зустріти Новий рік у Карпатах.
Свої в Telegram 
