«Головне – дати ночівлю людині». Як 75-річна Євдокія Мілашова відкрила єдиний хостел у Рубіжному
Після початку бойових дій на Донбасі місто Рубіжне перетворилося на транзитний вузол. Через його залізничну станцію щодня сотні людей з непідконтрольної уряду території прямують до «великої землі» – на Харків, Київ і далі на захід України. І стільки ж у зворотний бік.
Єдиний хостел у місті – той, що відкрила 75-річна Євдокія Мілашова за підтримки гранту Програми розвитку ООН в Україні (ПРООН).
Євдокія Мілашова
«Міні-готель. Хостел. Зручні номери від 70 гривень. Ми завжди чекаємо на вас!» – ця реклама зустрічає приїжджих на залізничному вокзалі Рубіжного.
На потяги, які прибувають та відходять у зручний час, купити квитки – проблема, отже, багатьом пасажирам доводиться ночувати у місті напередодні від’їзду або після прибуття. Через Рубіжне їдуть жителі як підконтрольної уряду частини Луганщини, так і неконтрольованої. І тим, й іншим, бува, доводиться ночувати, а з готелями у Рубіжному біда.
– Ось дивіться, нові кімнати одразу робили з туалетом, душем, обігрівачем. Щоб все було як годиться – телевізор, холодильник, шафа для одягу, – показує Євдокія Мілашова.
Відкривши хостел 2017 року, вона відкладала прибуток, щоб вкласти гроші знову в свій бізнес. У 2018 році вона подвоїла кількість місць у міні-готелі: у нових шести кімнатах – 26 місць. Потроху хостел виходить на новий рівень. Крім великих номерів на багато постояльців, тепер додалися два номери «люкс».
Досвід і здоровий глузд
Думка про щось на кшталт гуртожитку давно була у Євдокії Мілашової. Перші два поверхи у цій чотириповерховій будівлі належать їй. На першому – магазин та інші орендатори, другий стояв порожній роками. Потроху замінили вікна на металопластикові, та зробити з приміщень міні-готель грошей не було.
– Дочка побачила в інтернеті оголошення про грантовий конкурс ПРООН. Без отримання цього гранту від уряду Польщі (майже 200 тисяч гривень. – Ред.) я, звісно, не потягнула б. Ремонт, обладнання, меблі, благоустрій – це для мене були завеликі гроші. Ремонтували потроху, сама теж брала участь, – розповідає пані Євдокія.
Досвіду готельної справи Євдокія Федотівна не мала, але їздити вивчати, як працюють інші в цій сфері, не стала. Крім досвіду життя в готелях у якості гості, в неї було дещо інше – 22 роки роботи головою профспілкового комітету.
Розраховувала кількість обладнання, інвентарю та меблів, спираючись на той досвід та здоровий глузд. Дизайн інтер’єрів створювала за своїм смаком.
«Люди – це головне»
Та на семінари пані Мілашова попри поважний вік їздить. Найбільш важливим, каже, було навчання, як працювати з людьми. Хоча, завдяки досвіду, при підборі персоналу вона рідко помиляється.
– Наприклад, моя старша адміністраторка колись прийшла підробити на зовсім іншу посаду, і я одразу побачила, що вона – саме така, як мені треба, – говорить Євдокія Мілашова.
Зараз постояльців не бракує. Крім проїжджих, у хостелі подовгу живуть люди у відрядженнях. Номерів поки вистачає, та потік гостей потроху збільшується, і є думки про розширення. Великим попитом користуються номери на одну-дві людини, такі можна було б розмістити на наступному, третьому поверсі. «Якщо зможу придбати його», – уточнює Євдокія Федотівна.
– Що сказала б людям, які лише починають власний бізнес? Не варто боятися, треба просто ваше бажання зробити щось краще. Я не відчуваю, що щось велике роблю. Мені головне – дати ночівлю людині, – каже Євдокія Мілашова.
***
Свои.City продовжують публікацію серії текстів з книги «Великі історії малого бізнесу», створеній за ініціативою Програми розвитку ООН (ПРООН) в Україні.
З 2015 року ПРООН надає фінансову (або грантову) допомогу мікро-, малому та середньому бізнесу, який постраждав від конфлікту. У книзі «Великі історії малого бізнесу» зібрані 50 історій звичайних людей, які змогли створити власний бізнес, дати роботу іншим та розвинути свої громади, зокрема завдяки такій підтримці.
***
Щоб читати ексклюзивні історії про схід першими, підписуйтесь на нашу сторінку у «Фейсбуці» і
Свої в Telegram 
