Колекція дорогоцінних каменів батька назавжди залишилась у Бахмуті. Історія Юлії Іванової
Колекція з малахітів та агатів
Батько Юлії Іванової присвятив геології все своє життя. Службові відрядження по радянських республіках він використовував для збирання унікальної колекції мінералів, яка стала справжньою окрасою їхнього дому в Бахмуті.
«Тато по роботі їздив по всьому колишньому СРСР й привозив додому різне каміння. Там були агати, кварц, онікси тощо. Він найбільше любив малахіти — за їхній красивий зелений колір. Всі вони стояли на огляд у великому серванті в залі», — згадує жінка.
Колекція налічувала сотні екземплярів. Кожен камінь мав свою історію, своє місце знахідки. Для батька це було не просто хобі — це була частина його професійної пристрасті та життєвого шляху.
Перший день повномасштабки і поїздка у Бахмут
Ранок 24 лютого 2022 року Юлія зустріла в Харкові, куди переїхала з Бахмута майже 40 років тому. Перші вибухи спантеличили — спочатку не розуміли, що відбувається.
«Я почула, як гепнуло раз, потім другий. Ми спочатку не зрозуміли, що це, як це. А потім третій, четвертий. Вийшла на балкон, дивлюсь, а люди з сусідніх будинків сідають в машини з валізами і їдуть», — розповідає Юлія.
Юлія Іванова
Коли стало зрозуміло, що Росія напала на Україну, жінка негайно поїхала в Бахмут за батьком. Літньому чоловікові з деменцією потрібна була допомога, хоча він категорично не хотів нікуди виїжджати.
«Моя мама померла незадовго до вторгнення рф, тато залишився один. Він категорично не хотів нікуди виїжджати, проте все ж таки я його вмовила. Хоча по факту в Харкові на той момент було небезпечніше, ніж в Бахмуті, бо нас росіяни бомбили постійно з першого дня», — пригадує Юлія.
Батько Юлії прожив майже рік після евакуації та помер у Харкові. Юлія вважає, що інтуїція підказала їй правильне рішення щодо поховання матері.
«Мама померла в листопаді 2021 року, а тато — в листопаді 2022. Я вважаю, що в мене інтуїція спрацювала, бо я прийняла рішення провести кремацію та поховання мами в Харкові. Бо якби зробила це на Донеччині, то на могили до батьків я б вже ніколи не потрапила».
Три спроби знайти дім у Польщі
Після смерті батька Юлія з донькою тричі виїжджали в Польщу, намагаючись знайти стабільність. Але повертались — тягнуло додому.
«В Харкові тоді було дуже небезпечно — постійні обстріли та страх перед тим, що буде далі. Ми поїхали в Польщу на роботу, але там більше декількох місяців не протримаєшся — дуже важкі умови праці», — ділиться спогадами жінка.
Особливо запам'ятався перший виїзд — життя в заповідній зоні під Краковом, серед лісів, де вранці бігали олені. Але навіть така красива природа не могла заспокоїти тугу за рідним домом.
«Навкруги ліс, виходиш зранку, а тут олені бігають. А в мене в голові постійно одна думка: „Господи, а що я тут роблю?" Тому нас й тягнуло постійно назад, додому».
Втрачена скарбниця
Востаннє Юлія була в батьківській квартирі саме того дня, коли забирала тата — 24 лютого 2022 року. Тоді думки були зовсім про інше — про документи, про безпеку, про те, як швидше виїхати.
«Ми забрали тільки документи на квартиру. Про колекцію тоді навіть не подумали — було просто не до цього. Скажу чесно, якби навіть згадала про неї, то все одно б на собі не тягла — вона велика та важка. Хіба кілька камінців на згадку — як пам'ять», — зізнається Юлія.
За словами її подруги, яка залишалася в місті до 2023 року, від їхнього району в Забахмутці нічого не залишилося. Трикімнатна квартира на 48 квадратів у двоповерховому будинку, яку батьки отримали від держави в радянські часи, швидше за все, знищена разом з усім вмістом.
Розбитий і окупований Бахмут
Батько та мама познайомилися під час відрядження на Уралі — обидва геологи, він з Херсонщини, вона з Київщини. Згодом знайомий запропонував їм роботу в «Донбасгеології», так родина опинилася на Донеччині.
Тепер від багаторічної праці геолога, від сотень унікальних мінералів, від малахітів з їхнім прекрасним зеленим кольором не залишилося нічого. Тільки спогади про те, як вони виблискували в серванті батьківської вітальні.
Свої в Telegram 
