Саші сподобалась би. Ярослава Шевцова відкрила кав’ярню на честь коханого, він загинув під Бахмутом
Від фітнес-студії до монастиря у Франції
До повномасштабної війни Ярослава жила у Сватовому, це на півночі Луганщини. Нині місто вже понад три як окуповане Росією. Виховувала сина і мала власну фітнес-студію.
Її клієнтками були молоді матусі — щотижня на тренування приходили щонайменше 80 жінок. Спеціальний дитячий простір дозволяв мамам повністю зосередитися на заняттях.
У Сватовому Ярослава мала власну фітнес-студію
Ранок 24 лютого 2022 року перекреслив усе.
"Близько п'ятої ранку ми просто підскочили з ліжка від сильних вибухів. У мене була паніка, шок. Той день був найстрашнішим в моєму житті — я би все віддала, щоб мій син забув його", — згадує Ярослава.
Коли на початку березня росіяни увійшли в Сватове, молода мама вирішила евакуюватися. Разом із знайомою та її дітьми поїхала до Ужгорода, а звідти — за кордон. Тижнями доводилося спати на вокзалах, просто на валізах.
У Франції їх прихистив монастир. Одного разу Ярослава приготувала український борщ і пригостила місцевих. Серед них виявився відомий ресторатор зі Страсбурга, який настільки оцінив її кухню, що запропонував роботу у своєму закладі. Так у Ярослави з'явилося стабільне житло, заробіток, а син пішов у садочок.
Ярослава на роботі у ресторані у Стасбурзі
Листування через тисячі кілометрів
Хрещений сина вирішив, що його знайомий військовий і Ярослава ідеально підійдуть одне одному, — і дав їй номер телефону Олександра Коломійця.
"Так ми почали спілкуватися з Сашею. Між нами були тисячі кілометрів, але я закохалася в це листування. Ми настільки розуміли одне одного, навіть на відстані: я була у Страсбурзі, а він служив на Сумщині", — розповідає Ярослава.
Олександр воював ще з часів АТО, а після повномасштабного вторгнення брав участь у визволенні Ізюма. Він дзвонив у перервах між боями, і Ярослава остаточно закохалася — у його силу, впевненість, оптимізм.
Одного дня вона знайшла у поштовій скриньці пакунок з України. Усередині — його футболка з парфумами, щоб вона відчувала його присутність навіть на відстані.
Ярослава бачилась із коханим раз - вони пробули місяць разом, коли воїн був у відпустці
Три місяці вони лише листувалися. А 2 січня 2023 року вперше зустрілися на польсько-українському кордоні.
"Ми цілий місяць провели разом. Це був найкращий час у моєму житті. Я стільки всього відчула й пережила. Наші відносини з Сашей — це неймовірна історія кохання в прискореному режимі".
Саша завжди буде частинкою мене
Після зустрічі Олександр повернувся на службу, а Ярослава — до Франції. Вона їхала з легким серцем, впевнена, що незабаром повернеться.
Олександр пройшов навчання і з побратимами відправився на Бахмутський напрямок. 27 березня 2023 року він потрапив під мінометний обстріл, отримав важкі поранення і помер у Дніпропетровській обласній лікарні імені Мечникова.
Ярослава і Олександр
"Саша завжди буде частинкою мене, моєї душі та мого серця. Я дякую долі та Богові, що змогла бути з ним, хоч і так недовго".
Кав'ярня з левеням у військовій формі
Після його загибелі Ярослава повернулася в Україну і оселилася у Вінниці — саме там мріяв жити Олександр.
"Він був неймовірною людиною. Ми планували жити разом саме у Вінниці, бо Саша вважав її найкращим містом. Я повернулася з Франції та поїхала саме сюди. Цей переїзд — знак подяки. Це найменше, що я можу зробити", — каже Ярослава.
Вони мріяли відкрити пекарню, але Ярослава розуміла, що сама з цим не впорається. Тому вирішила відкрити кав'ярню і назвати її "Сімба" — це був його позивний.
Грошей не було. Спочатку вона працювала тренеркою у спорткомплексі, навіть планувала знову поїхати до Франції заробляти. Але доля звела її з Юлією Картавенко, яка також хотіла відкрити кав'ярню. Дівчата об'єдналися.
На день народження Олександра Ярослава розповіла про заклад його побратимам.
Кав'ярня
"Їхня реакція мене вразила. Вони допомогли нам фінансово, скинули кошти на ремонт, причому немалі. Настільки Саша був їм близький. Тепер, коли хтось з них буває у Вінниці, то вони у нас поважні гості".
В інтер'єрі кав'ярні — фотопортрет Олександра і символічне левеня у військовій формі. На іншій стіні — неоновий напис "credo te in", який повторює його татуювання.
"Це трішки кумедно, адже воно написане з помилкою. Правильне написання було б "credo in te", що перекладається як "вірю в тебе". Саша набивав тату, коли йому було 16 років, мабуть, майстер був такого ж віку. Проте ми вирішили зберегти автентичність та залишити напис саме таким, яким він був у нього".
Кава для мам і допомога військовим
Маючи досвід роботи з молодими матусями, Ярослава зробила ставку на цю аудиторію. У кав'ярні облаштували безкоштовний дитячий лабіринт — поки батьки п'ють каву, діти граються.
"Я б сама платила за таке гроші. Я думаю, що Саші б тут сподобалося, він любив дітей", — каже Ярослава.
Заклад швидко став популярним. Люди приходять не лише за кавою, а й святкують тут дні народження.
У кав'ярні постійно проводять благодійні збори для побратимів Олександра та інших підрозділів.
"Це не волонтерство — це наш обов'язок: заради дітей, країни та пам'яті полеглих захисників. Саме тому я тут, в Україні, на своєму місці — де й маю бути".
Свої в Telegram 
