Син питав: «А якщо тебе вб’ють?» Хто вони – жінки у поліції Донеччини і Луганщини
Цих жінок об’єднує форма, хоч і з різною кількістю зірок на погонах. Вони працюють з колишніми ув’язненими, шукають зниклих безвісти, розповідають про закон дітям. Ще їх об’єднує те, що вони не перший рік служать у поліції Донеччини і Луганщини, охороняючи правопорядок у зоні Операції об’єднаних сил.
Редакції Медіакластера «Схід» Агенції розвитку локальних медіа «Або» поспілкувалися із жінками-поліцейськими і розпитали їх про обов’язки, гендерні стереотипи та поєднання кар’єри правоохорониці з піклуванням про родину.
«Батько – полковник у відставці – розумів всі труднощі професії, тому забороняв мені навіть думати про це»
Оксана Божа, Волноваха, старша інспекторка ювенальної превенції, працює виключно з дітьми:
– Бажання стати поліцейською в мене з’явилося з першого класу, проте мої батьки були категорично проти такого вибору. Батько – полковник у відставці, як ніхто інший розумів усі труднощі професії, тому забороняв мені навіть думати про це. Мати вважала службу в поліції не жіночою справою. Батьки наполягли, і після школи я вступила до Донецького державного університету на обліково-фінансовий факультет.
На п’ятому курсі під час проходження практики в податковій, я остаточно зрозуміла, що не хочу бути фінансисткою. Отримавши диплом, написала заяву з проханням взяти мене на роботу до Волноваського райвідділу міліції, згодом закінчила Національну академію внутрішніх справ. Відтоді розпочалася моя кар’єра в поліції, де я працюю вже понад 19 років.
Головне в роботі ювенального поліцейського – профілактика дитячої злочинності та патріотичне виховання молоді.
Знайомі часто питають мене, як я їжджу по таких родинах. А мене тішить думка, що я чимсь можу бути корисною, що я можу комусь допомогти. Є сім’ї, в яких скільки б ти не проводив бесід, як би ти не намагався контролювати їх, все проходить марно. Але є випадки, коли я своєю наполегливою роботою дійсно допомагаю, і я цим пишаюсь!
Наприклад, в одній багатодітній родині з села Благодатного мати дуже пиячила та не займалася дітьми, її навіть позбавляли батьківських прав. Я часто навідувалася в цю сім’ю, проводила бесіди з матір’ю і через деякий час все ж «достукалася» до неї. Вона перестала пиячити, молодшому сину ми допомогли зробити операцію, зараз це повноцінна родина, яка завжди радо зустрічає мене! В такі моменти, я розумію, що я на своєму місці.
Знаю, що рідні мною пишаються. Чоловік у мене теж поліцейський, тому розуміє всю специфіку роботи, часто допомагає. Донька вже доросла, їй 26 років, підтримує мене. Молодший 11-річний син після декретної відпустки довго не міг звикнути до графіку мами, важко йому було. Проте, коли пішов до школи та побачив, як з мамою у формі всі вітаються, став пишатися.
Мені здається, реформа вплинула на всіх. Раніше, наприклад, я мала проводити бесіди по школах у такому шаблонному форматі, з перерахуванням санкцій по статтях. Це мене напрягало. Зараз я можу прийти до школи і просто неформально поспілкуватися з дітьми, розповісти якісь корисні історії.
Жінка, яка приходить на службу в поліцію, має бути готова до всього, тут має бути поклик. І чітке розуміння всієї специфіки роботи.
«З роками стала добрішою, бо побачила, в які складні ситуації потрапляють люди»
Надія Кирилова, Попасна, капітан, старша оперуповноважена відділу кримінальної поліції:
– Я вже 12 років працюю у поліції, службу розпочала з посади молодшого інспектора з обробки інформації. Далі проходила службу на різних посадах у Державтоінспекції, а після її ліквідації стала інспектором з дорожнього нагляду сектору превенції.
Зараз я працюю старшим оперуповноваженим відділу кримінальної поліції. Я займаюсь розшуком злочинців, безвісти зниклих громадян, встановленням осіб невпізнаних трупів.
Пам’ятаю, що коли я тільки починала працювати у поліції, то була єдиною жінкою серед колег. Сприйняли мене нормально, непорозумінь ніколи не виникало. А от водії, яких я зупиняла, чи коли оформлювала ДТП, дуже дивувалися, що жінка може працювати інспектором. Деякі навіть обурювались, неадекватно поводилися. Але я навчилася знаходити спільну мову з усіма.
Коли в лікарні проводиться медичний огляд при підозрі на керування в нетверезому стані, медичний персонал завжди дивується моєму терпінню та витримці.
Одна з позитивних сторін моєї роботи – це гідна зарплатня. Коли я тільки прийшла працювати у поліцію, вона була значно меншою.
Робота у поліції не змінила мій характер. Напевно, я б і не пропрацювала стільки років, якби не була такою цілеспрямованою. Я завжди серйозно ставилася до своєї професії. З роками стала добрішою, бо побачила в які ситуації іноді потрапляють люди. Усім жінкам, що планують працювати у поліції, бажаю лише одного: залишатися жінкою за будь-яких обставин.
«Побачила можливість брати участь у змінах»
Катерина Гобрусєва, 30 років, Торецьк, старший лейтенант поліції, інспекторка сектору превенції:
– Я працюю в поліції вже дев’ять років. Закріплена за лінією адміністративної практики. У мої обов’язки входить адміністративне діловодство з безпеки дорожнього руху. Більшу частину мого робочого часу займає оформлення документів. Але ж без цього не можна.
Я визначилася зі своєю майбутньою професією одразу після закінчення Донецького державного університету управління. Почала працювати у дзержинському міському відділі міліції як дізнавач, за рік перейшла до слідчого підрозділу.
Новий етап мого життя почався, коли після реформи я потрапила до лав нової патрульної поліції у Краматорську. Я завжди вірила в нашу країну. Завжди вірила, що вона буде європейською. Але вірити – дуже мало. Я себе запитувала: а що я для цього зроблю? І от я побачила цю можливість – брати участь у змінах.
Чи роблять мені якісь знижки, «бо жінка»? Відверто скажу, що в моєму випадку бачу тільки плюси. Нам сказали одразу, що «ти – не жінка, і ти – не чоловік, ви всі насамперед поліцейські». Мої колеги-чоловіки мене поважають. Наші стосунки – на рівних.
У роботі мені подобається постійне різноманіття, спілкування з людьми, можливість росту. Це навіть для себе певне випробування, оскільки ти потрапляєш у нестандартні ситуації і кожного разу себе випробовуєш. Я дуже задоволена, що пішла служити до поліції і маю намір працювати тут до пенсії.
Чи раджу дівчатам іти до поліції? Скажу – не всім. Все залежить від характеру людини. Якщо дівчина має силу волі, дисциплінована, тоді так – вона зможе працювати в цій системі. Але повинна розуміти, що більшість часу вона віддаватиме службі, забираючи його у родини.
«З дитинства мріяла носити форму»
Маргарита Пономаренко, Троїцьке, інспекторка з інформаційної підтримки:
– Зі школи знала, що буду правоохоронцем, навіть не було ніяких вагань з приводу професії. З дитинства мріяла носити форму.
Я працюю в поліції вже 14 років, закінчила Донецький юридичний інститут внутрішніх справ. До моїх обов’язків входить введення статистичних карток до бази, здебільшого це робота за комп’ютером. Також це надання інформації з баз даних і зведення статистичних даних за рік, квартал.
У професії подобається колектив. Завдяки йому, його підтримці робота здається легкою. Також – щоденне спілкування з людьми, забезпечення охорони громадського порядку, дотримання закону. Є можливість кар’єрного зросту від старшого лейтенанта до капітана.
Я свідомо йшла вчитися цій професії, і тому чітко розуміла, що це по суті чоловіча справа, але я не маю боятися.
У моїй сім’ї ми обоє працюємо в поліції, чоловік – майор поліції. Так що він мене розуміє. Вдома на нас чекають наші двоє дітей. Доки ми на службі, донька Аніта в дитсадку, а син Данило – в школі. На вихідних за ними доглядають бабусі та дідусі.
Чи порадила б я службу дівчатам? А чому б і ні, звичайно, так. По-перше, дівчатам пасує форма (сміється). Ми – жінки – і є запорука доброї роботи в поліції. Хай чоловіки не сприймають мої слова за образу, бо тільки всі разом ми здатні на більше.
«Іноді приходиш додому, встигаєш тільки прийняти душ, переодягтися і знову йдеш на роботу»
Наталія Рубан, Сватове, майор, учасниця АТО, заступниця начальника слідчого відділу:
– Працюю у поліції вже 16 років. З самого початку – у слідчому відділі. Займаюся тяжкими злочинами. Роботу свою люблю, інакше працювати було б нецікаво.
Не скажу, що у нашій поліції до жінок ставляться якось особливо. Ніколи не стикалася з упередженим ставленням до себе особисто або до інших жінок-правоохоронців з боку керівництва чи чоловіків. Хоча вважаю, що жінки виконують свою роботу більш, так би мовити, якісно. Мені здається, ми більш терплячі та прискіпливі, посидючі та уважні.
Головне, як ти виконуєш свою роботу. Причому розслідування будь-яких злочинів – це командна робота працівників усіх підрозділів.
Коли працювала звичайним слідчим, то відповідала тільки за свій напрямок роботи. Сьогодні на посаді заступника начальника слідчого відділку не тільки сама розслідую справи, а ще й відповідаю за роботу підлеглих. Особливо потрібна допомога молодим спеціалістам, у яких ще немає досвіду роботи.
Більшість таких злочинів були скоєні у 2014-2015 роках. Тому на той час я часто виїжджала у відрядження на першу лінію оборони.
У поліції нелегко працювати не тільки жінкам, а й чоловікам. Той, хто не знає специфіки роботи поліцейських, вважає, що ми тут нічого не робимо. Людям наша робота не цікава, поки вони не звертаються до поліції за допомогою. Але безпека на будь-якій території забезпечується насамперед правоохоронцями, у яких зазвичай немає ані свят, ані вихідних.
Найчастіше навіть відпустку повністю не відпочиваєш. Я вже не кажу про нічні виїзди на місце злочину. А іноді після чергового виклику приходиш додому, встигаєш тільки прийняти душ, переодягтися і знову йдеш на роботу. Постійно не досипаєш, не доїдаєш.
Такий темп роботи виснажує. Мабуть, це одна з причин дефіциту кадрів у правоохоронних органах. Не завжди з таким напруженим графіком роботи погоджуються і рідні, тому дехто з колег звільняється через сімейні обставини. Якщо не буде підтримки в сім’ї, то як тоді нормально працювати на роботі?
Мені з родиною пощастило. Мабуть, через те, що мій чоловік теж 20 років відслужив у поліції. Тому його не дивують мої нічні виклики на роботу чи затримки допізна. Хоча мій старший син Віктор зробив вибір не на користь роботи в поліції, закінчує економічний університет.
Правоохоронна реформа дала свої результати. Особливо успішним було впровадження у районних відділах груп швидкого реагування. Наближення послуг поліції до віддалених територій, на мою думку, попередило багато злочинів. Профілактика – дуже дієвий засіб. Тому кількість тяжких злочинів у нашому районі мінімальна.
«Без підтримки рідних буде важко»
Ганна Дикопавленко, Добропілля, капітан, старша інспекторка сектору превенції:
– Графік роботи доволі складний. Перше, чим доводиться жертвувати, – це особисте життя. Якщо жінка обирає цю професію, то без підтримки близьких буде важко. Я заміжня та виховую доньку. Чоловік до моєї роботи ставиться з розумінням.
Працюємо з колишніми ув’язненими, з тими, хто перебуває на обліку після звільнення.
Від колег ніколи не чую, що це «не жіноча справа». Навпаки, до дівчат-правоохоронців колеги найчастіше ставляться з повагою. Перш за все – ми всі колеги. Немає тут розподілу на дівчат і хлопців. Усі стереотипи про жінок на службі – це лише стереотипи. Так, у нас робота важка, але ми її обрали свідомо, тож ні про які поблажки не йдеться.
Щовівторка в нас тренувальні стрільби, щочетверга – спортзал. Якщо щось станеться під час чергування, всі мають належний рівень підготовки.
Після реформи поліція стала відкритішою. Ми стали все висвітлювати у соцмережах, з’явилися сайти, сторінки відділень, є зворотній зв’язок з громадськістю, і це добре. У часи міліції такого не було, все трималося у стінах відділків. Структура була відокремлена від суспільства, і, звісно, це не викликало довіри.
Але після реформи майже вполовину скоротили штат, деякі зі співробітників, на жаль, не пройшли атестацію. Тим, хто залишився, доводиться виконувати вдвічі більше роботи. Щодо решти змін – усе влаштовує. З часом до всього звикаєш.
«У мене немає часу бути слабкою»
Алла Печура, Мар’їнка, капітан поліції, старша інспекторка сектору превенції:
– У мої обов’язки входить забезпечення охорони публічного порядку у складі патрульних нарядів, аналіз та оцінка результатів діяльності підрозділу, допомога тим, кому загрожує небезпека від правопорушників.
У сім’ї правоохоронців до мене не було. У старших класах відвідала день відкритих дверей юридичного інституту і загорілася цією ідеєю. Вирішила перевірити себе, чи вдасться мені стати офіцером. Одразу ніхто навіть не повірив мені, коли сказала куди вступатиму. Але за 14 років служби в цій структурі я жодного разу не пошкодувала про свій вибір.
У мене просто немає часу бути слабкою. Я не даю собі права сумувати, говорити, що мені важко. Але коли читаю ті ж зведення, повідомлення про вбивства або злочини щодо дітей, складно залишатися холоднокровною. Все одно доводиться це пропускати через себе, і десь у глибині душі воно осідає.
Треба вміти розмежовувати роботу і дім. Вміння залишати всі проблеми і весь негатив за порогом дому з’явилося вже згодом. Та інакше і не можна, якщо вдома на тебе чекають двоє малюків.
Родина розуміє всі ризики і хвилюється за мене. Бувало таке, що коли ввечері прочитали дітям книжку та вкладали їх спати, Ваня запитував: «Ти ж у поліції працюєш, а що, як тебе поранять чи вб’ють?» Я відповідала, що такого ніколи не станеться, що мама завжди буде поруч, і йому не варто хвилюватись.
У 2014-2015 роках було дуже важко. Напружена атмосфера, постійні обстріли. Практично цілодобово треба було виїжджати, допомагати людям, фіксувати всі порушення. Максимум особового складу було задіяно в патрулях на вулицях міста. На автостанції посилено проходила перевірка осіб, підозрілих предметів.
Ані на роботі, ані під час несення служби, коли перетиналася з людьми, не було зневажливого ставлення через мою стать. Я пішла в декрет у 2012 році. Народила одну дитину, а потім, не виходячи з декрету, другу. Пробула три роки в декретній відпустці. Коли почалася реформа, вирішила, що час повернутися до роботи. Меншому тоді не було ще й двох. Але ситуація була напружена. Міліція зникла, з’явилась поліція.
Рівень довіри населення до нас зріс. Це видно навіть зі збільшення кількості звернень. Раніше люди ставилися до міліції з упередженням, а зараз стають більш відкритими до нас. Звичайно, потрібен не один рік, щоб реформа подіяла, але результат вже видно.
***
Щоб читати ексклюзивні історії про схід першими, підписуйтесь на нашу сторінку у Facebook і Teleg
Свої в Telegram 
